Територія району становила 1501,1 квадратного кілометра, населення — 34,1 тисячі осіб. Густота населення — 24,6 осіб на км². Через територію колишнього району пролягають автошлях Київ-Суми та залізниця Київ-Москва. 54 населені пункти. У геоморфологічному відношенні територія відноситься до Лівобережної Придніпровської рівнини, розміщеної на древній терасі Дніпра.
На території колишнього району є 221 водойма загальною площею 319,7 га, серед них 79 — площею понад 0,5 га: 1 озеро, 2 ставки руслові, 1 ставок наливний, 75 ставків копаней. Площа земель лісового фонду — 21,3 тис. га.
Також є Новобасанське та Вороньківське родовища суглинку, що не розробляються.[1]
Археологічні пам'ятки — поселення, кургани, городища свідчать про те, що територія району була заселена вже у ІІ тисячолітті до н. е.
Перша згадка про Бобровицю датована XIV ст. У XVII–XVIII ст. була сотенним містечком Київського полку, з 1782 р. — волосним центром.
За матеріалами Державної надзвичайної комісії по розслідуванню злочинів німецько-нацистських окупантів з 1941 по 1943 рр. було знищено та поховано на території Бобровицького та Новобасанського районів 2 626 цивільнох громадян та військовополонених, вивезено на примусові роботи до Німеччини 2 308 ос.
В процесі роботи над Книгою Скорботи Чернігівської області були встановлені імена 3107 загиблих під час Німецько-радянської війни мешканців Бобровицького району. Серед них 3054 українця, 29 росіян, 17 євреїв; жінок — 1 228, чоловіків — 1 032, дітей — 847; розстріляно — 1 795 ос., страчено у в'язниці — 378 ос., спалено — 319 ос., розстріляно та спалено — 264 ос., загинуло під час артобстрілів та бомбардувань — 160 ос., вивезено в невідомому напрямку — 150 ос., не повернулось з каторжних робіт — 24 ос., померло від поранень та після катувань — 7 ос., повішено — 6 ос., загинуло в концтаборах — 6 ос., підірвалось на міні — 5 ос.; у 1941 р. загинуло 33 ос., у 1942 р. — 2 023 ос., у 1943 р.- 1 044 ос., від наслідків війни — 7 осіб. Імена загиблих цивільних громадян встановлені: за документами Державного архіву Чернігівської області — 2 543 ос., за матеріалами міської та сільських рад — 1 865 ос., за повідомленнями рідних загиблих — 16 осіб.
1972 року населення району налічувало 75 900 осіб (сільського — 62,5 тис.). Міській, селищній та 21 сільській Радам було підпорядковано 55 населених пунктів. У економіці провідне місце належало сільськогосподарському виробництву. 4 радгоспи, 27 колгоспів і Майнівський радгосп-технікум мали 101,5 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 84,52 тис. га орної землі. У районі було 11 промислових підприємств, серед них — Бобровицький на Новобиківський цукрозаводи. Населення обслуговували 60 медичних закладів, 49 загальноосвітніх шкіл (14 середніх, 13 восьмирічних, 20 початкових і 2 допоміжні, 10250 учнів), Майнівський радгосп-технікум (1210 учнів), дитяча музична школа, 15 будинків культури, 29 клубів, 74 бібліотеки, 37 кіноустановок.[2]
Історія району
Район заснований 1923 року як складова Ніжинської округи з частини території Козелецького повітуЧернігівської губернії. 1925 року район мав площу 603,8 км², населення — 40 тис. осіб, сільрад — 14.[3] Пізніше до району відійшла більша частина Кобижчанського (1925–1930) та Новобасанського (1925–1959) районів, а також частина Козелецького району.
Район ліквідований Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" №807-ІХ від 17.07.2020р.
Економіка
Бюджет
2013 року основний бюджет становив 117,8748 млн грн із загального фонду та 6,4386 млн грн зі спеціального фонду. Бюджет був дотаційний на 61,5 %. Бездотаційними були бюджети таких населених пунктів: Білоцерківці, Браниця, Горбачі, Козацьке, Нова Басань, Олександрівка, Соколівка, Свидовець.[1]
Виробництво
Спеціалізація району — виробництво зернових та технічних культур, виробництво молока та м'яса ВРХ і свинини. Серед продукції сільського господарства домінує рослинництво — 94 %. Загальна площа угідь — 108,7 тис. га, з них рілля — 90,5 тис. га.
На території колишнього Бобровицького району працюють 53 сільськогосподарські та 5 промислових підприємств:[1]
ПАТ «Бобровицький молокозавод».
Бобровицька друкарня.
ТОВ «Земля і Воля» (Бобровиця) — виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, кормів для тварин. Директор — Л. Г. Яковишин.[5]
Бобровицький хлібзавод.
ТОВ «Адам-компані» (Новий Биків) — виробництво безалкогольних напоїв.
Підприємництво
На початок 2014 року налічувалося суб'єктів малого підприємництва: 104 юридичні особи та 795 фізичних осіб-підприємців.[1]
Електромережі
Бобровицький район електричних мереж (РЕМ) експлуатує 1437 км повітряних ліній 10-0,4 кВ, 6,7 км кабельних ліній 10-0,4 кВ, 349 трансформаторних підстанцій 10-6 кВ. Персонал РЕМ становить 84 особи.[6]
В районі було 23 825 побутових споживачів, 285 споживачів — юридичних осіб. Відпуск електроенергії за рік становив 29 653 тис. кВт.-год.[6]
Народний аматорський хор Бобровицького районного будинку культури, створений у 1991, є постійним учасником обласних оглядів, фестивалів, урочистих концертів. Керівник хору — Катерина Калініченко, заслужений працівник культури України. З 1995 хору присвоєно звання «народний аматорський».[10]
Під керівництвом Катерини Калініченко в Бобровицькому районному будинку культури також працює вокальний жіночий ансамбль «Купальська квітка».
Політика
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Бобровицького району була створена 41 виборча дільниця. Явка на виборах складала — 66,92% (проголосували 17 665 із 26 399 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 53,97% (9 534 виборців); Юлія Тимошенко — 22,63% (3 998 виборців), Олег Ляшко — 13,13% (2 319 виборців), Анатолій Гриценко — 2,99% (528 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,80%.[11]
Лопата Василь Іванович (1941, с. Нова Басань) — український художник і письменник. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, автор сучасної української гривні.
Проценко Володимир Миколайович[12] (26 січня 1954, с. Запоріжжя) — український письменник, журналіст, член Національної спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародної літературної премії ім.Івана Багряного, Всекримської літературної премії ім.Степана Руданського, літературної премії Військово-Морських Сил Збройних Сил України ім. адмірала Ярослава Окуневського, Літературної премії Кабінету Міністрів України "Золоте перо України".
