Вулка́н — геологічне утворення, яке виникає над каналами та тріщинами у земній корі, якими на поверхню викидаються лава, попіл, гарячі гази, водяна пара й уламки гірських порід. Галузь геології, яка вивчає вулкани, називається вулканологією.

Слово «вулкан» походить від вулканічного острова Вулькано, назва якого походить від римського бога Вулкана, чия кузня, за віруванням стародавніх римлян, була на цьому острові^[1].

Основною причиною виверження вулкана є тиск газів у магмі. Вулкани поділяють на діючі (активні), потенційнодіючі, умовно згаслі і згаслі.

Вулкани зазвичай мають конусоподібну форму з кратером — лійкоподібним заглибленням на вершині. Виверження деяких вулканів, наприклад, Стромболі і Везувію в Італії, проходить із вибухом, несучи великі руйнування, інші, наприклад, на Гаваях, «тихі»: лава просто піднімається по кратеру та переливається через край.

Залежно від складу й в'язкості продуктів виверження розрізняють:

• конусо- та куполоподібні;
• щитові;
• масивні вулкани.

Вулкани можуть бути як поодинокими, так і ланцюгово витягнутими вздовж регіональних розломів. Вони розрізняються за розмірами, формою, параметрами кратера і підвідного каналу — жерла. Вулкан часто утворює конічну форму, що має назву вулканічний конус (рис.). Висота вулканічного конуса залежить від віку вулкана і характеру його вивержень. Як правило, чим старішим є вулкан, тим вищим є його конус, що складається із затверділих потоків лави і вулканічних уламків. Висоти конусів — від перших сотень до 8–9 тис. м (Везувій — 1186 м, Етна — 3522 м, Ключевська сопка — 4850 м та ін.). Найвищі вулкани знаходяться в Андах (Аконкагуа — 6960 м) та на Гавайських островах у Тихому океані (Мауна Лоа — 8766 м).

Форма вулканічних конусів зазвичай є неправильною, бо вона змінюється під час сильних вивержень: вибухом зривається верхівка основного конуса і останній просідає у порожнину, що утворюється під ним. При цьому формуються такі типи вулканічних надбудов, як кальдери, соми, маари.

Щорічно на Землі відбувається приблизно 50 вивержень вулканів. В залежності від форми підводних каналів розрізняють вулкани центральні й тріщинні, за глибиною магматичних вогнищ — мантійного, корового і мішаного живлення. Вулкани найчастіше розташовані в тектонічно активних районах, найбільше їх — на острівних дугах і в горах.

Всього на Землі відомо 1343 активних вулканів. На думку деяких дослідників найбільшим вулканом Землі є Єллоустонський. Цей вулкан належить до згаслих. Його останнє потужне виверження відбулося 600 тис. років тому. Але за останні 100 років зафіксовано підняття центру кальдери цього вулкана на 8 м, що свідчить про збільшення внутрішнього тиску.

За розміщенням на поверхні Землі вулкани поділяються на наземні та підводні. Наземні вулкани (79 %) зосереджені вздовж глибинних розломів (у більшості випадків по узбережжю океанів та морів, на острівних дугах та океанічних (вулканічних) островах). Підводні вулкани (21 %) розташовані на океанічному дні і серединних океанічних хребтах. Багато з підводних конусів з часом стають наземними.

Сильними виверженнями уславився відомий вулкан Кракатау, який знаходиться в Зондській протоці між островами Ява і Суматра. Його висота 813 м. Під час виверження Кракатау в 1883 випало понад 18 км³ попелу. Воно викликало цунамі і призвело до десятків тисяч жертв. Найбільш катастрофічними в історії людства також вважаються виверження індонезійського вулкана Тоба.

Вулкани Землі виносять на поверхню в середньому не менше за 5–6 км³ вулканічного матеріалу на рік, приблизно 80 % якого припадає на підводні вулкани та лише 20 % на наземні. Найінтенсивніше винесення вулканічного матеріалу (близько 4 км³ на рік) відбувається вздовж рифтових зон серединно-океанічних хребтів. Максимальна відносна висота (перевищення вершини конуса над основою) діючих вулканів Землі сягає в океанах — 9 км, в острівних дугах — 6 км, в гірських спорудах — 3 км. В океанах відомі тільки вулкани мантійного живлення (Кілауеа на Гавайських островах, Тейде на острові Тенерифе та інші), а на острівних дугах і континентальних платформах — мантійного, корового і змішаного (Ключевська Сопка, Шивелуч і Каримська Сопка на Камчатці, Кіліманджаро в Африці, Везувій в Італії і т. д.) живлення, в гірських спорудах — тільки корові (Ельбрус на Кавказі, Лассен-Пік у Північній Америці та інші). У залежності від кількості, співвідношення вулканічних продуктів (газоподібних, рідких і твердих), в'язкості лав виділені чотири головні типи вивержень: ефузивний, змішаний, екструзивний і експлозивний або, відповідно, — гавайський, стромболіанський, купольний і вулкановий.

На території України стародавні (мезокайнозойські) вулканічні апарати виявлено у гірських масивах Карпат та Криму. Аполлонівський палеовулкан — один із найдавніших згаслих палеовулканів планети.

Під час виверження вулкани викидають в атмосферу гази, склад яких значно змінюється від одного вулкана до іншого. Зазвичай основним вулканічним газом є водяна пара. Іншими типовими складовими є вуглекислий газ та двоокис сірки. Інші важливі домішки — сірководень, хлорид водню та фторид водню. У меншій кількості вулкани викидають чадний газ, галокарбони, органічні сполуки й хлориди металів.

При потужних виверженнях вулканічні гази, попіл викидаються у стратосферу на висоту 16–20 км. Найважливішим наслідком цього є перетворення двоокису сірки в сірчану кислоту (H₂SO₄), яка швидко конденсується, утворюючи сірчані аерозолі. Аерозолі збільшують альбедо Землі. Відбиття сонячної радіації в космос понижує температуру нижніх шарів атмосфери — тропосфери. Водночас вони затримують теплове випромінювання Землі, нагріваючи стратосферу. Кілька вивержень впродовж останнього століття призвели до зниження середньої температури поверхні Землі на кілька десятих градуса на період від одного до трьох років. Діоксид сірки з вулкана Вайнапутіна в Перу, можливо, був причиною голоду в Росії 1601–1603 років^[2].

Дуже потужні виверження вулканів часто називаються серед можливих причин масових вимирань.

Основною і найгрізнішою силою вулкана є його виверження. Виверження — природне явище, яке виражається в тому, що магма, разом з газами, які є в ній, проривається з глибоких частин Землі на поверхню. Магма (грец. «тісто», «каша») — маса розплавленої кам'яної породи, яка розташована на великій глибині і насичена газами. Магма, яка вилившись на поверхню, втратила багато газів, називається лавою. Лава — це також кристалічна гірська порода, яка містить багато силікатних сполук. Якщо кількість кремнезему (SiO₂) в ній велика (~75 %), то утворюється в'язка, мало текуча маса (ріолітова лава), але коли SiO₂ мало (38 %), то витікає рідка і дуже текуча лава (базальтова).

Виверження вулканів залежить від багатьох чинників, а саме: від геологічної будови району, порід, з яких складається район, на якій глибині знаходиться вулканічне вогнище і який склад магми. Часто під час горотворення в земній корі утворюються складки, виникають розколини, якими магма піднімається вгору. І головну роль у цьому піднятті відіграє величезний тиск, який створює земна кора. Натискаючи на магму, земна кора змушує її підійматися розколинами вверх на поверхню землі. Але водночас діють і гази, які містяться в магмі. Вони, намагаючись піднятися розколинами вгору, виштовхують і магму. З її підійманням тиск земної кори зменшується, тому потім магма стає більш плинною і виливається на поверхню. Вулканічним виверженням часто передують потужні вибухи. При цьому струменями газу з вулкана викидається велика кількість вулканічного попелу — легкого дрібного порошку сірого кольору з осколків старої та дрібніших частинок рідкої лави (деколи він, змішуючись з атмосферними опадами чи водами розплавлених снігових масивів або льодовиків, утворює грязеві потоки); вулканічного піску — невеличких кусків лави, розміром з горошину; лапілей - уламків пористої лави або магми розміром від горошини до волоського горіха. Великі уламки, що іноді досягають у величині двоповерхового будинку, називаються вулканічними бомбами. Одна з бомб об'ємом 25 м³, викинута італійським вулканом Вулькано, важила близько 70 т. Ці викиди іноді покривають землю на тисячі км².

Також перед виверженнями проходять вулканічні землетруси, які пов'язані із зародженням і рухом рідкої або в'язкої магми та з вибухами газів в кратері вулкана. Їхні вогнища завжди локалізовані в невеликому просторі, поблизу магматичного вогнища і вихідного каналу вулкана. На відміну від тектонічних, ці землетруси завжди проходять великими серіями, відображаючи процес поступовим зростання тиску в магмі вогнищі і вихідному каналі. Зазвичай вулканічні землетруси слабші тектонічних тому, що їхні вогнища лежать на менших глибинах і джерело, яке викликає їх знаходиться на невеликому просторі земної кори.

Склад вулканічних продуктів у різних вулканах також різний. За кількістю кремнезему можна визначити рідка лава чи в'язка. За вмістом в газах водяної пари, СО₂, Н₂S, можна дізнатися внаслідок яких процесів вони утворилися. Динаміку виверження розрізняють ефузивну, — якщо виверження в основному проходить вилиттям лави; екструзивне характеризується вижаттям лавових куполів; експлозивне, де головну роль відіграють вибухи та комплексне — суміш всіх вище названих характерів вивержень.

Вулкани характеризуються за типами вивержень. Найголовнішими типами є: вулканічний, плініанський, стромболійський, пеленський, гавайський і тріщинний.

Перший тип — вулканічний (назва походить від вулкана Вулкано), відрізняється в'язкою магмою, яка часто закорковує жерло, не даючи виходу газам, і вони накопичуються під таким високим тиском, що час від часу відбуваються потужні вибухи. Виверження цього типу нетривалі — від декількох хвилин до кількох годин, але відновлюються кожні кілька днів чи тижнів протягом декількох місяців. Висота, на яку викидається вулканічні продукти досягає 20 км.

Другий тип — плініанський (назва походить від імені римського вченого Плінія Старшого, який помер при виверженні Везувію в 79 р. н. е.) Цей тип вважається найбільш вибухонебезпечним, до нього відноситься знамените виверження Везувію в 79 р.н. е., яке поховало під шаром попелу міста Помпеї та Геркуланум. Надзвичайно в'язка магма часто закорковує вихід газам, що призводить до пізнішого вибуху і утворенню кальдер (іспан. «киплячий котел»), в кращому випадку, до знищення цілого вулкана, в гіршому (як це було з вулканом Кракатау в 1883 p.). Вулканічні продукти викидаються на висоту до 50 км і покривають велику площу; об'єм викидів — від 0,1 до 50 км³.

Третій тип — стромболійський (від влкн. Стромболі), характеризується безперервною еруптивною (вибуховою) діяльністю протягом кількох місяців і навіть років, висота еруптивного стовпа (вивержених матеріалів) до 10 км. Магма рідка, газів і вулканічних бомб багато, попелу мало.

Ще одним типом є пелейський (від вулкана Мон-Пеле). Характеризується дуже в'язкою магмою, яка твердіє до виходу з жерла, утворенням лавових куполів і викидом «вогненних хмар» (суміші розпечених газів і попелу).

Гавайський тип вважають найспокійнішим. Дуже рідка лава спокійно витікає, твердих продуктів і попелу мало, а схили конуса до 10°.

Тріщинні виверження виявляють у вилитті лави з системи тріщин з пізнішим утворенням вулкана.

Другим за чим класифікують виверження вулкана є: масштаб (об'єм вивержених продуктів), склад виверженого матеріалу, динаміка.

Масштаб виверження вулкана поділяється на 5 класів: І клас — об'єм вивержених матеріалів понад 100 км³; II клас — від 10 до 100 км³; III клас — від 1 до 10 км³; IV клас — від 0,1 до 1 км³; останній, V клас — виверженого матеріалу менше ніж 0,1 км³.

Жителі Нікарагуа раніше вважали, що якщо кинути в вулкан гарну дівчину, то виверження обов'язково припиниться^[3]

Фази виверження вулкана — основні етапи виверження, що розрізняються за характером переважної діяльності та розділені короткими періодами відносного спокою. Кожній фазі вулканічного виверження відповідає певний тип вулканічних продуктів, що дозволяє відновити хід виверження за послідовністю відкладів. Класичний опис фаз великого виверження Везувію в 1906 р. було зроблено Ф. Перретом (Frank A. Perret, 1924):

• перша фаза — вилив потоку світної рідкої лави і періодичні вибухи;
• друга (газова) фаза — виділення потужного стовпа стислих газів, що виривалися протягом декількох годин з виносом відносно невеликої кількості попелу та утворенням гігантської еруптивної хмари;
• третя фаза («темного попелу» — еруптивна) — виділення чорних хмар газу, сильно навантажених вулканічними уламками, — це було викликано обваленням залишків конуса, що ускладнило вихід вулканічних газів.

Вулканолог Б. І. Пійп для виверження вулкана Ключевського (Ключевська сопка, Камчатка) у 1944–1945 рр. виділив наступні фази:

• 1) попільні експлозії;
• 2) бомбові експлозії;
• 3) малих пароксизмів (активізацій);
• 4) головного пароксизму, або кульмінаційну фазу.

Див. докладніше Супервулкани

• У Новій Зеландії в районі озера Таупо у 186 році до н.е відбулося найбільше в історії людства вулканічне виверження. Його наслідки описані в хроніках Китаю та Греції. На місці виверження сьогодні розташоване озеро за площею, що приблизно дорівнює площі Сінгапуру.
• Другим з найбільших відомих вивержень слід, очевидно вважати виверження Кракатау 26 серпня 1883 року. Під час виверження 1883 року вулкан викинув понад 25 кубічних кілометрів каміння, попелу та пемзи, і створив найгучніший історично відомий звук — катастрофічний вибух було чітко чути в місцях на таких далеких відстанях, як Перт в Австралії (приблизно 1930 миль або 3100 км), і острів Родригес поблизу Маврикію (приблизно 3000 миль або 4800 км). Ударна хвиля в атмосфері обійшла Землю сім разів і реєструвалася протягом п'яти днів. У 1883 р. виверження вулкана Кракатау, на схід від о. Ява супроводжувалося таким гуркотом що його чули в Америці.
• 70 тис. років тому відбулося виверження вулкана Тоба на о. Суматра, що накрило цілий острів шаром попелу заввишки 300 метрів.
• Одне із найбільших вивержень на землі сталося 65 млн років тому. Воно накрило лавою майже всю Індію.
• Під час виверження вулкана Везувій в Італії в 79 р. н. е., населення римського міста Помпеї повністю загинуло. Руїни міста, повністю похованого під шаром попелу, було виявлено у XVIII ст.
• Виверження вулкана Тамбора на острові Сумбава в 1815 р. підняло так багато пилу, що він заслонив Сонце над усією земною кулею. Це призвело до холодного літа два роки поспіль.

До інших типів вулканічної діяльності відносять гейзери. Гейзер — це гаряче джерело, в якому проходить виверження окропу. Спочатку вода збирається десь в підземній порожнині, нагрівається від магми до температури кипіння і вибухає. Причиною вибуху води є те, що вона нагрівається знизу, на поверхні температура ще не досягла 100 °C, а на дні вже має 120–125 °C. Внизу вода не закипає тому, що перебуває під великим тиском стовпа води, який знаходиться вище. Але вода на глибині нагрівається все більше і нарешті починає кипіти. Маси парів, що виникають при цьому, з силою викидають поверхневий шар води, утворюється фонтан. Ці виверження тривають не більше 1–2 хв. Потім вода повністю зникає з ями, але скоро вона знову наповниться нею. Одні гейзери працюють через кожні 30–40 хв., інші — раз на добу.

Часто вулкани, які вважалися сплячими, проявляють свою активність. В кратері і поблизу нього, з тріщин, просочуються струмені пари — фумароли, насичені різними газами. Деколи вони дуже сильно свистять, а деколи виділяються ледь помітно, виносячи з собою різні тверді речовини, які покривають ґрунт біля виходів струменів.

Ще одним видом вулканічної діяльності є гарячі джерела. Вони здебільшого знаходяться у вулканічних областях (біля гейзерів) і утворюються тоді, коли гази і пара виділяються з магми (а вона знаходиться глибоко під землею), проходячи вверх нагрівають землю і змішуючись з підземними водами, переходять в гарячу воду, яка розчиняє різні речовини. Потім вона виходить на поверхню у вигляді гарячих мінеральних джерел, які можуть послужити людині для різноманітних цілей (лікувальна, видобувна тощо).

Значно меншими копіями справжніх вулканів є так звані сопухи або грязьові вулкани. Це невисокі (до 3 м) конусоподібні гори зі зрізаним верхом. На плоскій вершині сопухи міститься кратер. Він наповнений сірою, липкою грязюкою, з якої весь час виділяються пухирці газу.

Процес виверження грязьових вулканів нагадує справжнє виверження. З кратера сопух виділяється великий об'єм газів, переважно вуглеводню. Іноді цей газ самозапалюється і піднімається стовп полум'я. Закінчується виверження виділенням в'язкої грязі. В Україні місцем знаходження сопух є Керченський півострів.

Земна кора, гідро- і атмосфера утворилися протягом мільярдів років з продуктів вулканічної діяльності. Після кожного великого виверження на десятки і сотні кілометрів падає вулканічний попіл, який містить майже всі потрібні для росту рослин поживні речовини, формуючи легкі повітряні та водопроникні ґрунти. Добре зволожені і легко оброблювані землі з попелом, як правило дають високі врожаї різноманітних фруктів, злакових культур і кави.

Вулкани стають джерелом родовищ багатьох мінералів. Наприклад, вулканізм Східноафриканського рифту знаменитий високим вмістом в лаві, парі і мінеральних водах карбонату натрію (соди). Серед мінералів, утворення яких пов'язано з діяльністю вулканів, особливе значення для хімічної промисловості мають сірка, борна кислота, кіновар і нашатир. Наприклад, вулкан Ол-Доїньйо-Ленгаї (Ol Doinyo Lengai), що розташований у Північній Танзанії, є одним із найнезвичайніших вулканів світу. Цей вулкан, відомий своєю чорною, мастилоподібною лавою, виділяється на тлі інших вулканів завдяки своїй унікальній температурі виверження, яка становить лише 540 °C. Особливість Ol Doinyo Lengai полягає в тому, що він вивергає карбонатну лаву, тобто натрокарбонатит, що є рідкісним явищем не лише на Землі, а й у Сонячній системі. Науковці виявили, що цей вулкан містить дуже високий вміст карбонатних мінералів, що дозволяє лаві залишатися рідкою при значно нижчих температурах, ніж у більшості інших вулканів, які викидають більш звичні силікатні лави. Через низький вміст кремнезему лава Ol Doinyo Lengai має надзвичайно високу в’язкість, і її виверження часто порівнюють з потоком чорного моторного мастила^[4].

Вулканічні лави можуть використовуватися в будівельній промисловості, зокрема, пемза. Найвідомішим родовищем пемзи є Монте-Пелато на острові Ліпарі (Італія). Вона утворюється з моногенних скловатних порід, дуже насичених крешеземом. Вона використовується в будівельній справі, як тепло-, звуко- і електроізоляційний матеріал для виготовлення легкого пемзобетону, а також як абразивний матеріал для полірування і шліфування.

Вулканічні туфи, утворені матеріалом, який викидається при вибухових вулканічних виверженнях. Вони мають багато цінних якостей: висока пористість, низька тепло- і звукопровідність, м'якість, в результаті якої туф легко піддається механічній обробці. Особливо знамениті вірменські, різнокольорові туфи. Вони є чудовим матеріалом для скульптур та будівельних споруд.

Вулкани виступають також у ролі джерела геотермальної енергії. Багаті геотермальними ресурсами Японські та Філіппінські дуги, а також Східно-Тихоокеанський пояс. В західній частині Пн. Америки гарячі джерела зв'язані зі згаслими вулканами. В гірських місцевостях західних штатів США відомо більше ніж 1200 груп гарячих джерел. Їх зона простягається через штати Каліфорнія, Невада, Орегон, Айдахо, Вайомінг, Монтана. Цю енергію використовують для опалення та постачання гарячої води. В останні 50 років по всій Землі почали використовувати вулканогенні води для виробництва геотермальної електроенергії. На вулканічній парі працюють геотермальні електростанції в Японії (Хатима-мантай, Мацугава, Онікоба, Отаке), в Новій Зеландії (Вайракі), в Мексиці (Пате), в Ісландії (біля вулкана Дафла), в США (Каліфорнія південніше озера Солтон-Сі); декілька станцій функціонують в районі Італійського вулкана Монте-Аміата (тут також з пари видобувають сірку).

Оскільки вулканічна діяльність не підвладна людині, вона може чинити їй шкоду і забирати людські життя. З 1600 р. в результаті наслідків від вивержень (землетрусів, цунамі, селів, хвороби, голоду) померло 300 000 людей. Характер небезпеки залежить від дії різних факторів. Лавові потоки знищують будівлі, перекривають дороги, с/г землі на багато років виключають з користування, попіл може збиратися на дахах будівель і призвести до обвалу, вулканічні гази отруюють поверхню або утворюють кислотні дощі.

І тому щоб звести людські жертви до мінімуму виникла потреба в прогнозуванні. Для прогнозу вивержень складають карти вулканічної небезпеки з показом розповсюдження продуктів минулих вивержень, ведеться моніторинг їх провісників. Таким провісником є слабкі вулканічні землетруси. Зазвичай їх частота не перевищує 10 за добу, але перед самим виверженням їх кількість зростає до кількох сотень. Деякі вулкани перед виверженням, ніби «дихають»: піднімаються, надуваються і потім опускаються, — це в результаті зміни тиску магми всередині. Тому й змінюється кут нахилу його поверхні (нахиломіром можна визначити нахил 1 мм на 0,5 км). За його зміною на поверхні вулкана Асама в Японії, вчені передбачили початок виверження на цілий місяць. Також незадовго до пробудження вулкана можна спостерігати розширення або звуження кратеру. Ці зміни вимірюються лазером і радіохвилями. Сьогодні використовують дані магнітного поля та спостереження за тваринами.

Ці засоби використовують, щоб взнати приблизну дату виверження, але точний час поки що ми не в змозі визначити, крім того, у цих процесах є ще багато таємниць.

Назва вулкана	Оригінальна назва	Розташування	Висота над рівнем моря, м	Регіон	Країна
Охос-дель-Саладо	ісп. Ojos del Salado	Чилійські Анди	6893	Південна Америка	Аргентина  Чилі
Юяйяко	ісп. Llullaillaco	Чилійські Анди	6725	Південна Америка	Аргентина  Чилі
Сахама	ісп. Nevado Sajama	Центральні Анди	6520	Південна Америка	Болівія
Сан-Педро	ісп. San Pedro	Центральні Анди	6159	Південна Америка	Чилі
Котопахі	ісп. Cotopaxi	Екваторіальні Анди	5897	Південна Америка	Еквадор
Кіліманджаро	англ. Mount Kilimanjaro	Плоскогір'я Масаї	5895	Африка	Танзанія
Ель-Місті	ісп. El Misti	Центральні Анди	5821	Південна Америка	Перу
Орісаба	ісп. Pico de Orizaba	Мексиканське нагір'я	5700	Північна Америка	Мексика
Ельбрус	рос. Эльбрус	Кавказ	5642	Європа	Росія
Демавенд	перс. دماوند	Ельбурс	5604	Азія	Іран
Попокатепетль	ісп. Popocatépetl	Мексиканське нагір'я	5455	Північна Америка	Мексика
Невадо-дель-Руїс	ісп. Nevado del Ruiz	Північно-Західні Анди	5400	Південна Америка	Колумбія
Санґай	ісп. Sangay	Екваторіальні Анди	5230	Південна Америка	Еквадор
Толіма	ісп. Nevado del Tolima	Північно-Західні Анди	5215	Південна Америка	Колумбія
Санфорд	англ. Mount Sanford	Аляска	4949	Північна Америка	США
Ключевська Сопка	рос. Ключевская Сопка	Камчатка	4750	Азія	Росія
Меру	англ. Mount Meru	Плоскогір'я Масаї	4565	Африка	Танзанія
Карісімбі	руанд. Karisimbi	гори Вірунґа	4507	Африка	США
Рейнір	англ. Mount Rainier	Каскадні гори	4392	Північна Америка	США
Шаста	англ. Mount Shasta	Каскадні гори	4317	Північна Америка	США
Тахумулько	ісп. Tajumulco	Центральна Америка	4217	Північна Америка	Гватемала
Мауна-Лоа	англ. Mauna Loa	Гавайські острови	4169	Океанія	США
Камерун	фр. Mont Cameroun	Масив Камерун	4100	Африка	Камерун
Ерджіяс	тур. Erciyes	Анатолійське плоскогір'я	3916	Азія	Туреччина
Керінчі	англ. Mount Kerinci	острів Суматра	3805	Азія	Індонезія
Еребус	англ. Mount Erebus	Острів Росса	3794	Антарктида	Антарктида
Фудзі	яп. 富士山, ふじさん	острів Хонсю	3776	Азія	Японія
Тейде	ісп. Teide	Канарські острови	3718	Африка	Іспанія
Семеру	Gunung Semeru	острів Ява	3676	Азія	Індонезія
Ічинська сопка	рос. Ичинская Сопка	Камчатка	3621	Азія	Росія
Ірасу	ісп. Irazύ	Центральна Кордильєра	3432	Північна Америка	Коста-Рика
Сламет	індонез. Gunung Slamet	острів Ява	3428	Азія	Індонезія
Худ	англ. Mount Hood	Каскадні гори	3424	Північна Америка	США
Раунг	індонез. Raung	острів Ява	3332	Азія	Індонезія
Кроноцька сопка	рос. Кроноцкая Сопка	Камчатка	3528	Азія	Росія
Коряцька сопка	рос. Корякская Сопка	Камчатка	3456	Азія	Росія
Етна	італ. Etna	острів Сицилія	3340	Європа	Італія
Шивелуч	рос. Шивелуч	Камчатка	3283	Азія	Росія
Лассен-Пік	англ. Lassen Peak	Каскадні гори	3187	Північна Америка	США
Яйма	ісп. Llaima	Південні Анди	3060	Південна Америка	Чилі
Іліамна	англ. Iliamna	півострів Аляска	3053	Північна Америка	США
Апо	тагал. Apo	острів Мінданао	2954	Азія	Філіппіни
Шишалдін	англ. Shishaldin Volcano	острів Унімак	2857	Північна Америка	США
Фогу	порт. Pico do Fogo	острів Фогу	2829	Африка	Кабо-Верде
Руапеху	маор. Ruapehu	Нова Зеландія	2796	Океанія	Нова Зеландія
Пекту	кор. 白頭山, 백두산	Корейський півострів	2750	Азія	КНР  Північна Корея
Авачинська Сопка	рос. Авачинская Сопка	Камчатка	2741	Азія	Росія
Осорно	ісп. Osorno)	Чилійські Анди	2661	Південна Америка	Чилі
Алаїд	рос. Алаид	Курильські острови	2339	Азія	Росія
Улавун	англ. Ulawun	острів Нова Британія	2334	Океанія	Папуа Нова Гвінея
Хванадальсхнукюр	ісл. Hvannadalshnúkur	острів Ісландія	2109	Європа	Ісландія
Катмай	англ. Katmai	півострів Аляска	2047	Північна Америка	США
Тятя	рос. Тятя	Курильські острови	1819	Азія	Росія
Асо	яп. 阿蘇山	острів Кюсю	1592	Азія	Японія
Гекла	ісл. Hekla	острів Ісландія	1491	Європа	Ісландія
Монтань-Пеле	фр. Montagne Pelée	острів Мартиніка	1397	Північна Америка	Мартиніка
Везувій	італ. Vesuvio	Апеннінський півострів	1277	Європа	Італія
Стромболі	італ. Stromboli	Ліпарські острови	926	Європа	Італія
Кракатау	індонез. Krakatau	Зондська протока	813	Азія	Індонезія
Флегрейські Поля	італ. Campi Flegrei	Апеннінський півострів	близько 100	Європа	Італія

Вулкани зустрічаються на інших планетах сонячної системи, зокрема на Венері та Марсі.

Вулканізм на Венері Найвищий вулкан Венери Гора Маат височить майже на 5 км над навколишньою місцевістю і на 8,8 км (за іншими даними, 8,3 км) над середнім рівнем поверхні Венери.

Вулкан Олімп на Марсі — найвища планетна гора в Сонячній системі, що має 26 км від його основи.

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
• «Все про все на світі» с. 143 ISBN 966-605-432-9

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Volcano

• Volcanoes, каталог посилань Open Directory Project
• Volcano Eruptions, Ancient & Modern [Архівовано 17 квітня 2010 у Wayback Machine.] slideshow by Life magazine
• Volcano [Архівовано 16 лютого 2010 у Wayback Machine.], Федеральне агентство з надзвичайних ситуацій США (FEMA)
• Volcano World [Архівовано 14 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• 12 найвищих діючих вулканів світу [Архівовано 18 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• (англ.) How Volcanoes Work [Архівовано 12 вересня 2007 у Wayback Machine.] — сторінка на сайті Університету Сан-Дієго, присвячена вулканології.