Сучасну корейську мову записують корейською писемністю (한글, Hangeul у Південній Кореї, 조선글, Chosŏn'gŭl у Північній Кореї) — системою, розробленою у 15 столітті для цієї мети, хоча вона не стала основною писемністю до 20 століття. Писемність використовує 24 основні літери (ямо) та 27 складних літер, утворених з основних. Коли корейська мова вперше була зафіксована в історичних текстах, вона була тільки розмовною мовою.
Корейська мова вважається ізольованою мовою[7][8][9][10][11], однак у неї є декілька вимерлих споріднених мов, які разом із корейською мовою та чеджуською мовою (нею розмовляють у провінції Чеджу) утворюють корейську мовну родину. Припускається, що лінгвістична батьківщина корейської мови знаходиться десь в Маньчжурії[2]. Розрізняють 6 діалектів: північно-східний, що включає корейські говори північно-східного Китаю, північно-західний, центральний, південно-східний, який має велику кількість загальних рис з північно-східним, південно-західним діалектами, а також діалект острова Чеджу, який, як і північні діалекти, зберіг ряд архаїчних рис. Діалектичні відмінності корейської мови головним чином стосуються лексики та фонетики, меншою мірою морфології, однак у 20 столітті відбувається нівелювання діалектів.
З різноманітних гіпотез генетичної спорідненості корейської мови найбільш розповсюдженою є, так звана, алтайська, прибічники якої, спираючись на фонетичну відповідність, структурну схожість та етимологічні дані, або відносять корейську мову (іноді разом з японською) до тунгусо-маньчжурської гілки, або визначають її як особливу гілку, що виділилась раніше інших — 3-го тис. до н. е. Однак алтайська гіпотеза не є загальновизнаною.
В лексиці корейської мови є декілька пластів: власне корейські слова, включаючи ономатопею; ханмунні або запозичення з китайської мови, різноманітних типів; старі запозичення з санскриту, монгольської та маньчжурської, нові — з російської, англійської та інших європейських мов.
До 1894 писемною літературною корейською мовою був ханмун (див. ханча). Після створення в 1444 фонетичного письма розширились можливості для розвитку літературної корейської мови. Сучасна літературна мова була кодифікована в 1933 як «стандартна мова» (пхьоджунмаль) з опорним сеульським говором центрального діалекту. В 1966 в КНДР замість «стандартної мови» був уведений статус «культурної мови» (мунхвао). Її нормою вважався пхеньянський говір. Через розподілення країни на дві частини єдиний процес нормування літературної корейської мови був порушений, і, власне кажучи, таким чином розвиваються дві його різновидності.
Корейські епіграфічні пам'ятки на ханмуні датуються початком 5 століття. Ранні тексти, записані китайськими ієрогліфами способом іду, збереглись з 9 ст.
Корейська мова поділяється на два діалекти: центральнокорейський та чеджуський. Перший поширений на Корейському півострові, другий на острові — Чеджу. Центральнокорейський діалект поділяється на декілька наріч, які своєю чергою поділяються на ряд говорів.
Північно-західне наріччя або Пхьонанський діалект — поширений на північному заході Корейського півострова, на території корейської історичної провінції Пхьонан (КНДР), а також на прикордонних землях Кореї та південно-східної Маньчжурії (КНР). Охоплює Пхеньянський говір, який поширений в Пхеньяні та околицях і взятий за основу корейської літературної мови в КНДР.
Північно-східне наріччя або Хамгьонський діалект — поширений на північному сході Корейського півострова, на території корейської історичної провінції Хамгьон (КНДР), а також на прикордонних землях Кореї та західної Маньчжурії (КНР). Використовується більшістю в корейських діаспорахКитаю, Росії, Казахстану, України.
Сеульський говір — центральнопівнічний говір, поширений в Сеулі та околицях, на території провінції Кьонгі. Взятий за основу корейської літературної мови у Республіці Корея.
Йондонський говір — східний говір, поширений в регіоні Йондон, на сході провінції Канвон.
Чхунчхонський говір — південний говір, поширений на території корейської історичної провінції Чхунчхон.
Південно-західне наріччя або Чолласький діалект — поширений на південному заході Корейського півострова, на території корейської історичної провінції Чолла (Республіка Корея).
Південно-східне наріччя або Кьонсанський діалект — поширений на південному сході Корейського півострова, на території корейської історичної провінції Кьонсан (Республіка Корея), а також деяких місцевостях Японії. Поділяється на ряд говорів:
Пусанський говір — південний говір, поширений в Пусані та околицях, на території провінції Кьонсан.
Тегуський говір — центральний говір, поширений в Тегу та околицях, на території провінції Кьонсан.
Чеджуський діалект або Чеджуська мова — поширений на острові Чеджудо. Зберігає середньовічні особливості корейської мови, а також має багато запозичень з китайської та японської мов. Не є взаємно-зрозумілим з іншими діалектами, тож його можна класифікувати окремою мовою.[14]
↑Корейська мова: шляхи формування фонетичного ладу [Текст] / Переверзев Д. І. ; Акад. наук вищ. освіти України, Рада молодих учених, [Укр. акад. архіт.]. — К. ; Умань: Жовтий О. О., 2011. — 307 с. : табл. — (Енциклопедія сучасних міждисциплінарних досліджень ; т. 8). — Бібліогр.: с. 208—269. — 300 прим. — ISBN 978-617-525-079-2 — Каталоги — НБУВ Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
↑Campbell, Lyle; Mixco, Mauricio (2007), Korean, A language isolate, A Glossary of Historical Linguistics, University of Utah Press, с. 7, 90—91, most specialists... no longer believe that the... Altaic groups... are related […] Korean is often said to belong with the Altaic hypothesis, often also with Japanese, though this is not widely supported.
↑Kim, Nam-Kil (1992), Korean, International Encyclopedia of Linguistics, т. 2, с. 282—86, scholars have tried to establish genetic relationships between Korean and other languages and major language families, but with little success.
