Кинута радянська військова техніка в Умані (автомобілі ЗІС-5 та ГАЗ-АА, 85-мм зенітні гармати зразка 1939 року (52-К), бронеавтомобільБА-10)Кинута радянська військова техніка в Умані (автомобілі ЗІС-5 та ГАЗ-АА, 85-мм зенітні гармати зразка 1939 року (52-К), бронеавтомобільБА-10)
10 липня Ставка ВГК передала загальне командування частинами Червоної Армії, що діяли на Південно-Західному напрямку, С. М. Будьонному. Його завданням була координація дій двох фронтів. Таким чином, під командою Будьонного перебували війська загальною чисельністю близько 1,5 млн осіб, зосереджені в районах Умані та Києва. Однак Будьонний ледве встиг прийняти командування, як між цими угрупованнями вклинилася 1-ша танкова група під командуванням Е. Клейста, зайнявши Бердичів (15 липня) і Козятин (16 липня). Таким чином, частини Клейста виявилися на північ від Умані. У той же час з півдня Умань обійшла 17-та армія вермахту (командувач — генерал К.-Х. Штюльпнагель). Крім того, з півдня, від кордону з Румунією на Умань наступала 11-та армія під командуванням генерала Ойгена фон Шоберта[джерело?].
Крім того, в оточення потрапили 2 артилерійські, 1 повітряно-десантна (211-та) бригади, 6 прикордонних загонів (23-й, 91-й, 92-й, 93-й, 95-й, 97-й), Окрема Коломийська прикордонна комендатура, тилові госпіталі оточених армій.
Більша частина радянських дивізій за кількістю особового складу, озброєння та техніки дорівнювала полку. Деякі танкові дивізії залишилися взагалі без техніки, втраченої в попередніх боях. Інші були зведені у військові групи, що складалися із командування та незначної частини бійців та техніки, адже за наказом командування найбільш цінні танкові кадри, які залишилися без танків, відзивалися у тил для отримання нової бронетехніки. Таким чином в оточення не потрапили танкові екіпажі 15-ї та 44-ї танкових дивізій[3].
Німецькі танкові дивізії, незважаючи на втрати від 30 до 50 %, залишалися боєздатними з'єднаннями. Піхотні дивізії не мали великих втрат[1].
Дії сторін
Ставка і командування Південним фронтом помилково припустили, що німці мають намір вийти до Дніпра між Києвом і Черкасами з метою подальшого наступу на Донбас, і недооцінили небезпеку оточення частин Червоної армії в районі Умані. 28-го липня війська Південно-Західного і Південного фронтів отримали наказ відійти на Схід, з метою відсікти німцям вихід до Дніпра. У результаті було втрачено можливість уникнути оточення шляхом відходу на південний схід.
30 липня 16-та моторизована дивізія танкової групи Клейста захопила Новоархангельськ, перекривши таким чином шляхи відступу 6-й та 12-й армій на схід. Незважаючи на кількаденні кровопролитні бої за цей населений пункт, під час якого він неодноразово переходив з рук в руки, радянським військами не вдалося захопити його. Вже 2 серпня війська групи Клейста з'єдналися з 17-ю армією, замкнувши оточення. Наступного дня оточення було посилено другий кільцем, утвореним 16-ю танковою дивізією і Угорським рухомим корпусом. До 8-го серпня організований опір оточених частин Червоної Армії, в цілому, припинився. Німецькі війська дістали можливість провести операцію на оточення частин Південно-Західного фронту, що обороняли м. Київ, з півдня[джерело?].
Наслідки
Результатом поразки 6-ї та 12-ї армій стало практично повне знищення оточених частин. Було втрачено майже всю техніку та озброєння. З числа особового складу оточених армій лише близько 11 тис. червоноармійців, в основному з тилових частин, вдалося вийти з оточення. Решта потрапила у полон разом з командувачами генерал-лейтенантомІ. М. Музиченко та генерал-майоромП. Г. Понеделіним. У полон також потрапили:
Радянських військовополонених помістили в створений на території кар'єру біля міста Умань концтабір, неофіційно названий «Уманська Яма» (на фото). У ньому через погані умови утримання багато хто загинув. У місцях боїв і в таборі німці і посібники розстрілювали військовополонених євреїв, комісарів, «політруків», поранених і ослаблених[4]
Пам'ять
Пам'ятний знак воїнам 6-ї та 12-ї армій на узліссі Зеленої брами
↑Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою: История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940—1941 годах. — Москва: АСТ, АСТ МОСКВА, Транзиткнига, 2005. — 830 с.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 квітня 2008. Процитовано 31 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Christian Zentner. Der Zweite Weltkrieg. — Stuttgart : Unipart-Verlag, 1986. — 415 с. — ISBN 3-8118-1761-2.
Боевой состав Советской Армии. Часть 1 (июнь-декабрь 1941 года). — Москва : Военно-научное управление Генерального штаба. — 84 с.
Долматовский Е.А. Зеленая брама: Докум. легенда об одном из первых сражений Великой Отеч. войны. — Москва : Политиздат, 1989. — 319 с. — ISBN 5-250-00605-1.
Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою: История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940 – 1941 годах. — Москва : АСТ, АСТ МОСКВА, Транзиткнига, 2005. — 830 с.
Исаев А.В. От Дубно до Ростова. — Москва : АСТ, Транзиткнига, 2004.
Новобранець В.А. Записки военного разведчика // Военно-исторический архив. - №: 4(52)-12(60), 2004 г. - 1(61)-3(63), 2005 г. — Москва, 2004 - 2005.
Рунов В.А. 1941. Победный парад Гитлера. Правда об Уманском побоище. — Москва : Яуза, Эксмо, 2010. — 416 с.
Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. — Москва : Военное издательство Министерства обороны Союза ССР, 1959. — Т. 39. — 308 с.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
!.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
