Дана стаття розглядає аспекти участі держави Чехословаччина у Другій світовій війні з початку німецької окупації Чехословаччини в березні 1939 року і до завершення бойових дій в Європі у травні 1945 року.
Окупація Чехословаччини стала логічним завершенням процесу ліквідації незалежності країни. Першим етапом цього процесу стала анексія Судетської області, здійснена з 1 по 10 жовтня 1938 року відповідно до Мюнхенських угод між Великою Британією, Францією, Німеччиною та Італією. При цьому, як писала ще в квітні 1938 року одна з провідних чехословацьких газет «Народні лист», «з фактом існування Великої Німеччини потрібно змиритися так швидко, наскільки це можливо»[1].
Скориставшись чисельною і військовою перевагою, Німеччина анексувала Судети, на 90 % заселені німцями, які, за висловом Ернста Нольте, «вкоренилися в думці, що вони зазнали несправедливість з боку чехів, а не сторони загальних історичних процесів», і намагалися відстояти «своє привілейоване становище», будучи по суті «залишками середньовічної східної німецької колонізації»[2]. Словаччина у свою чергу передала до складу Угорщини південні і східні регіони країни, на 87 % заселені етнічними угорцями.
21 вересня 1938 року, у розпал Судетської кризи, Польща поставила Чехословаччині ультиматум про «повернення» їй Тешинської області, де проживало 80 тисяч поляків і 120 тисяч чехів. 30 вересня 1938 року, у день підписання Мюнхенської угоди, Польща направила Празі черговий ультиматум і одночасно з німецькими військами ввела свою армію в Тешинську область, предмет територіальних суперечок між нею та Чехословаччиною в 1918—1920 роках.
Територія Чехословаччини скоротилася на 38 %, країна перетворилася на вузьку і довгу, дуже вразливу державу, що стала протекторатом Німеччини. Німецькі війська опинилися за 30 км від Праги. Крім того, 3 грудня 1938 року був укладений секретний договір з Чехословаччиною, згідно з яким вона не могла «тримати укріплення і загородження на кордоні з Німеччиною»[3]. Доля решти території країни, таким чином, була вирішена.
14 березня 1939 року Гітлер викликав чехословацького президента Еміля Гаху в Берлін і запропонував йому прийняти німецький протекторат. Гаха погодився на це і німецька армія увійшла в країну практично без будь-якого опору. Єдину спробу організованої збройної відсічі зробила рота капітана Карела Павлика в місті Містек.
14 березня 1939 Словаччина на чолі з авторитарним союзником Гітлера Йозефом Тисо стала незалежною державою, Підкарпатська Русь була окупована Угорщиною.
15 березня 1939 особистим указом Гітлера Богемія і Моравія були оголошені протекторатом Німеччини. Головою виконавчої влади протекторату був призначуваний фюрером рейхспротектор (нім. Reichsprotektor). Першим рейхспротектором 21 березня 1939 був призначений Константін фон Нейрат. Існував також формальний пост президента протекторату, який все його існування займав Еміль Гаха. Особовий склад відділів, аналогічних міністерствам, був укомплектований посадовими особами з Німеччини. Євреї були вигнані з державної служби. Політичні партії були заборонені, багато лідерів Комуністичної партії Чехословаччини перебралися в Радянський Союз.
В еміграції у Лондоні з початком Другої світової війни Е. Бенеш створив уряд Чехословаччини у вигнанні, який користувався підтримкою антигітлерівської коаліції (з 1941 р. до неї приєдналися США і СРСР).
У березні 1939 року понад 2 тисячі золотих злитків вартістю 5,6 млн фунтів стерлінгів, що знаходилося в Лондоні, було передано з рахунку Національного банку Чехословаччини на рахунок у Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements), керований від імені Рейхсбанку[4].
Швидка і успішна анексія відносно невеликої, але стратегічно важливої і економічно значної Чехословаччини з її численним (23,5 %) німецьким населенням, створила враження легкої перемоги і спонукала Адольфа Гітлера продовжувати наступ на країни Центральної Європи.
Населення Чехії і Моравії було мобілізовано як робочу силу, яка повинна була працювати на перемогу Німеччини. Для управління промисловістю були організовані спеціальні управління. Чехи були зобов'язані працювати на вугільних шахтах, в металургії і на виробництві озброєнь; частина молоді була відправлена до Німеччини. Проте, як зазначає німецький дослідник Детлеф Брандес, видобуток залізної руди залишився на довоєнному рівні, роботи з розкриття та підготовки родовищ були закинуті, машини перевантажені; до 1944 виробничі потужності збільшилися тільки на 18 %[5].
У перші місяці окупації німецьке правління було відносно помірним. Дії гестапо були спрямовані переважно проти чеських політиків та інтелігенції. Тим не менш, за первісним задумом нацистів, чехів слід було асимілювати[6].
Восени 1941 року рейх зробив ряд радикальних кроків у протектораті. Заступником рейхспротектора Богемії і Моравії був призначений начальник Головного управління імперської безпеки Рейнгард Гейдріх. Прем'єр-міністр Алоїз Еліаш був заарештований, а потім розстріляний, чеський уряд реорганізовано, всі чеські культурні установи були закриті.
В загальному до кінця 1941 року на примусові роботи до Німеччини було вивезено 200 тис. жителів «протекторату Богемії і Моравії» і 100 тис. жителів Словаччини; було ліквідовано довоєнне трудове законодавство, а тривалість трудового дня — підвищена до 10-12 годин; на селян були покладені обов'язки щодо постачання сільгосппродукції. Вивезення сировини, промислових і продовольчих товарів до Німеччини призвело до зростання цін[7].
Було організовано заслання євреїв до концтаборів, у містечку Терезін було організовано гетто. У червні 1942 року, після смерті Гейдриіха, його наступником був призначений генерал-полковник поліції, оберстгруппенфюрер СС Курт Далюге.
У 1943 році близько 350 000 чеських робітників були депортовані до Німеччини. При цьому за наказом Гітлера в жовтні 1943 р. німецька влада відмовилася від будь-якого застосування чеських чиновників на державній службі[8]. В межах протекторату вся невійськова промисловість була заборонена. Більшість чехів підкорилися (як зазначалося в німецьких документах, «з опозиції до свого уряду, а не від дружності до німців»[9]) і лише в останні місяці війни активізували рух опору.
Стихійний спротив громадян Чехословаччини німецькій окупації і створення перших підпільних організацій на території Чехословаччини і за її межами почалося незабаром після німецької окупації Чехословаччини. Так, 28 жовтня 1939 року, в 21-ту річницю проголошення незалежності Чехословаччини у 1918 році, в Празі, Брно, Остраві, Кладно відбулися виступи проти окупації, які були придушені. Німецькі війська відкрили вогонь по демонстрантах[10]. 15 листопада 1939 помер поранений 28 жовтня студент-медик Яна Оплетала, його смерть викликала студентські демонстрації. У відповідь окупаційна влада почала масові арешти — були заарештовані політики, громадські діячі, 1800 студентів і викладачів. 17 листопада всі університети і коледжі в протектораті були закриті, дев'ять студентських лідерів страчені, сотні людей були відправлені в концтабори.
Представники різних організацій і об'єднань чехословацьких емігрантів у своїй діяльності орієнтувалися на різні держави та політичні сили:
Антифашистський опір у Чехословаччині мав різні форми, поширення набули форми пасивного опору (бойкот, невиконання розпоряджень окупаційної адміністрації), а також страйки, антифашистська пропаганда і саботаж (зокрема, випуск некондиційної військової продукції).
У листопаді 1939 року в результаті серії арештів німецькі спецслужби розгромили «Політичний центр» (Politické ústředí) — підпільну організацію, яка об'єднувала прихильників Е. Бенеша.
На початку 1940 року була створена підпільна антифашистська організація ÚVOD (Ústřední výbor odboje domácího).
У лютому 1940 року для розгляду політичних справ були створені особливі «надзвичайні суди»[13].
У жовтні 1940 року відбувалися протестні виступи гірників у Гандловій[14].
29 червня 1941 керівництво комуністичної партії Чехословаччини закликало населення Чехословаччини активізувати боротьбу проти німецьких окупантів[15]:
Загалом у лютому 1942 року німецька окупаційна влада зареєструвала 19 актів саботажу і диверсій, у березні 1942 року — 32; у квітні 1942 року — 34; в травні 1942 року — 51[17].
27 травня 1942 відбувся замах на Р. Гейдріха, в результаті якого він був смертельно поранений і помер 4 червня 1942. Його смерть викликала масові репресії — були проведені облави, арешти і страти, повністю знищені селища Лідице і Лежаки.
Влітку 1942 року в Празі підпільники підпалили завод «Чешско-Моравско-Колбен-Данск»[18].
У вересні 1942 року на річці Лабі підпільники затопили баржі з вантажами для німецької армії[18].
У жовтні 1942 року на залізниці Прага — Бенешов був пущений під укіс ешелон, в результаті були розбиті 27 платформ з танками[18].
Влітку 1943 року відбулися страйки робітників заводів «Шкода», а також текстильників Жиліни і Ружомберока[19].
У грудні 1943 року керівництво Комуністичної партії Чехословаччини та декількох підпільних організацій уклали угоду про спільну діяльність, в результаті була створена Словацька національна рада[20].
У середині березня 1944 керівництво Комуністичної партії Чехословаччини і кілька антифашистських організацій в словацькій армії уклали угоду про координацію діяльності[20].
У серпні 1944 року почалося Словацьке національне повстання. 20 вересня 1944, прорвавши оборону в районі Лупківського перевалу, радянські війська вийшли до довоєнного кордону Чехословаччини. В цей же час на зайнятій німцями території активізувалася партизанська і диверсійна діяльність:
У березні 1939 року на території Польщі був створений легіон з військовослужбовців армії Чехословаччини. Після початку польсько-німецької війни легіон відступив на територію СРСР. Надалі частина особового складу виїхала на Захід, а ті, що залишилися, взяли участь у формуванні військових частин на території СРСР.
Військові підрозділи (що отримали загальне найменування Obrana národa) були також створені у складі англійської та французької армій.
2 жовтня 1939 емігрантський уряд Е. Бенеша уклав договір з урядом Франції, відповідно до якого було передбачено створення чеських підрозділів на території Франції (фактично військові частини були створено 24 січня 1940 року, проте вже влітку 1940 року були змушені перебратися до Великої Британії).
У складі ВПС Великої Британії воювали чотири чехословацькі ескадрильї: 310-а, 311-а, 312-а і 313-а.
У 1941 році в Каїрі був створений II регіональний штаб SOE, у складі якого був створений відділ, що відповідав за діяльність англійських спецслужб на території Чехословаччини[25].
Пізніше, англійськими спецслужбами були підготовлені і скинуті на окуповану територію Чехословаччини декілька розвідувальних, диверсійних і організаторських груп:
18 липня 1941 між СРСР і урядом Е. Бенеша було підписано угоду про відновлення дипломатичних відносин і взаємодопомогу в боротьбі з Німеччиною, яка передбачала створення чехословацьких військових частин на території СРСР. 27 вересня 1941 було підписано радянсько-чехословацький військовий договір[26].
5 січня 1942 в Бузулуці почалося формування з чехословаків першої військової частини — нею став 1-й чехословацький окремий піхотний батальйон[27]. Після завершення комплектування та підготовки особового складу, 1 березня 1943 батальйон був направлений на фронт. Таким чином, чехословацький батальйон став першим іноземним військовим формуванням, що вступив у бій на боці СРСР на Східному фронті.
5 травня 1943 на основі батальйону була створена 1-а окрема чехословацька піхотна бригада[28].
У жовтні 1943 року в Іваново почалося формування 1-ї окремої чехословацької винищувальної авіаескадрильї[28].
30 грудня 1943 в районі міста Єфремов почалося формування 2-й чехословацької парашутно-десантної бригади[28].
У квітні 1944 року у Рівному був створений 1-й Чехословацький армійський корпус[28].
У червні 1944 року був створений 1-й окремий чехословацький винищувальний авіаполк (32 літаки)[28].
Наприкінці липня 1944 року було створена 1-а окрема чехословацька танкова бригада (65 танків, три танкових і один мотопіхотний батальйон)[28].
Після початку Словацького національного повстання, 30 серпня 1944 року на бік радянських військ зробили переліт заступник командувача Східно-словацької армії, полковник Генерального штабу Словаччини Вільям Тальський і майор військово-повітряних сил Словаччини Трінка з групою офіцерів і військовослужбовців словацької армії. Разом з ними в розташуванні радянських військ приземлилася авіагрупа з 27 літаків військово-повітряних сил Словаччини (6 «фокке-вульф-189», 3 «мессершмітт-109Б» і 18 транспортних літаків)[29].
У грудні 1944 року була створена окрема змішана чехословацька авіадивізія (два винищувальних і один штурмовий авіаполк, всього 99 літаків і 114 пілотів)[28].
СРСР надав значну допомогу в створенні та забезпеченні діяльності чехословацьких військових частин. У загальному тільки протягом 1944 року СРСР передав їм 9187 гвинтівок і карабінів, 5065 пістолет-кулеметів, 520 ручних, станкових і зенітних кулеметів, 258 протитанкових рушниць, 410 гармат і мінометів, 35 танків і САУ, 28 бронетранспортерів і бронемашин, 25 літаків (не рахуючи навчальної зброї і трофейного озброєння); крім того, тільки протягом 1944 року в десяти радянських військово-навчальних закладах було підготовлено 425 чехословацьких військовослужбовців[30].
З моменту формування до закінчення війни в бойових діях проти гітлерівської Німеччини та країн-сателітів Третього Рейху частини 1-го Чехословацького корпусу вивели з ладу 30 225 військовослужбовців противника, знищили 156 танків, 38 літаків, 221 гармату, 274 автомашини і деяку кількість іншої техніки, захопили значну кількість зброї, спорядження та військового майна[31]. Втрати 1-го Чехословацького корпусу склали понад 11 тис. військовослужбовців загиблими[32].
15 травня 1945 всі чехословацькі частини були об'єднані в 1-у чехословацьку армію[28].
Громадяни Чехословаччини брали активну участь у радянському партизанському русі на окупованій території СРСР. Тільки в 1942—1943 рр. до радянських партизанів перейшли 800 словацьких солдатів[33].
У радянському партизанському русі на території УРСР брали участь 400 чехів і словаків[34]:
Крім того, громадяни Чехословаччини брали участь у радянському партизанському русі на території інших республік СРСР:
12 грудня 1943 в Москві був підписаний договір про дружбу, взаємну допомогу і післявоєнне співробітництво між СРСР і Чехословаччиною, відповідно до якого був початий перехід ряду радянських партизанських загонів на територію Чехословаччини[44].
17 червня 1944 було прийнято постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про надання допомоги чехословацькій компартії в організації партизанського руху на території Чехословаччини», відповідно до якого Український штаб партизанського руху почав навчання чехословацьких курсантів та підготовку радянсько-чехословацьких партизанських організаторських груп для діяльності на території Чехословаччини. Перші групи були перекинуті на територію Чехословаччини влітку 1944 року[45]. Всього в період з серпня 1944 року по квітень 1945 на прохання КПЧ з СРСР на територію Чехії та Моравії було перекинуто 37 партизанських організаторських груп[46].
У грудні 1944 року в Косцелінській долині почала діяти радянсько-польсько-словацька партизанська бригада ім. Щорса (командир В. С. Мацнев, включала в себе радянські партизанські загони ім. Щорса, «Вибух» і «Сокіл», а також словацький партизанський загін «Ліптовський»). Отримавши інформацію, що німці почали мінування міста Закопане, бригада здійснила перехід до міста. Увечері 29 січня 1945 бійці розвідувально-штурмової групи в цивільному одязі проникли в місто і атакували комендатуру, одночасно основні сили бригади атакували околиці міста. В результаті, німецький гарнізон був розгромлений, а місто розмінували[47].
Початок: • Причини • Події в Європі • Події в Азії • Події в Африці
Основні театри воєнних дій: • Західна Європа • Східна Європа • Середземномор'я • Близький Схід • Африка • Тихий океан • Америка
1939: • Польська кампанія • Радянське вторгнення до Польщі • Приєднання Західної Білорусі до СРСР • Приєднання Західної України до СРСР • Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР • Окупація балтійських країн • Радянсько-фінська війна • «Дивна війна» • Битва за Атлантику • Блокада Німеччини
1940: • Операція «Везерюбунг» • Французька кампанія • Битва за Середземномор'я • Битва за Британію • Східноафриканська кампанія • Північноафриканська кампанія • Кампанія в Лівійській пустелі • Сенегальська операція • Габонська операція • Битва за Мальту • Італо-грецька війна
1941: • Операція «Ауфмарш 25» • Операція «Маріта» • Бій біля мису Матапан • Іракська операція • Операція «Меркурій» • Сирійсько-Ліванська кампанія • Операція «Зільберфукс» • Битва за Борнео • Німецько-радянська війна • Операція «Барбаросса» • Радянсько-фінська війна 1941—1944 • Оборона Заполяр'я • Битва за Київ • Оборона Одеси • Блокада Ленінграда • Іранська операція • Смоленська битва • Битва за Москву • Сумсько-Харківська операція • Севастопольська оборона • Напад на Перл-Гарбор • Таїландська операція • Малайська операція • Гонконзька битва • Філіппінська операція 1941—1942 • Гуамська операція • Вейкська операція • Голландсько-Ост-Індійська операція • Третя Чаншайська операція
1942: • Ржевська битва • Дем'янська операція • Битва за Батаан • Тиморська операція • Битва за Австралію • Новогвінейська кампанія • Сінгапурська оборона • Битва за Індійський океан • Битва в Кораловому морі • Битва за Мідвей • Битва за Гуадалканал • Битва за Дьєпп • Битва біля Газали • Битва біля східних Соломонових островів • Мадагаскарська операція • Алеутська операція • Андаманська операція • Харківська операція • Операція «Блау» • Битва за Кавказ • Сталінградська битва • Друга битва за Ель-Аламейн • Операція «Смолоскип» • Чжецзян-Цзянсійська операція
1943: • Деблокада Ленінграда • Воронезько-Харківська операція • Третя битва за Харків • Туніська кампанія • Італійська кампанія • Курська битва • Смоленська операція • Сицилійська операція • Додеканеська кампанія • Центрально-Тихоокеанська кампанія • Бірманська кампанія • Битва за Дніпро •• Битва за Київ • Хуаїнь-Янченська операція • Чунцинська операція • Битва при Чанде • Дніпровсько-Карпатська операція
1944: • Операція «Шінгл» • Битва при Монте-Кассіно • Наступ під Ленінградом • Корсунь-Шевченківська операція • Кримська операція • Виборзько-Петрозаводська операція • Операція «Оверлорд» • Операція «Нептун» • Нормандська операція • Операція «Драгун» • Битва за Нарву • Операція «Багратіон» • Прибалтійська операція • Курляндський мішок • Філіппінська кампанія 1944—1945 • Варшавське повстання • Львівсько-Сандомирська операція • Яссько-Кишинівська операція • Румунська операція • Східно-Карпатська операція • Дебреценська операція • Операція «Маркет-Гарден» • Гуамська операція • Маріансько-палауська операція • Будапештська операція • Петсамо-Кіркенеська операція • Лапландська війна • Битва за Пелеліу • Арденнська операція • Операція «Іті-Го»
1945: • Битва за Іодзіму • Операція «Боденплатте» • Вісло-Одерська операція • Борнейська операція • Східно-Прусська операція • Рюкюсько-Бонінська операція • Балатонська операція • Хенань-Хубейська операція • Операція «Верітебл» • Рурська операція • Верхньо-Сілезька операція • Нижньо-Сілезька операція • Східно-Померанська операція • Битва за Берлін • Празька операція • Віденська операція • Радянсько-японська війна • Ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі • докладніше…
Міжнародні угоди: • Мюнхенська угода • Пакт Молотова — Ріббентропа • Пакт чотирьох держав • Договір між СРСР та Німеччиною • Японсько-радянський пакт
Ключові конфлікти напередодні світової війни: • Маньчжурський інцидент • Кампанія у Внутрішній Монголії • Друга італо-ефіопська війна • Угорсько-українська війна • Японсько-китайська війна
Протиборчі сторони: • Ленд-ліз • Колабораціонізм • Допоміжна поліція Третього Рейху • Радянські фронти часів Другої світової війни • Пропаганда • Військова техніка • Військове виробництво • Штрафні військові підрозділи • Операція «Валькірія» • Операція «Бернгард» • Операція «Даунфол» • Операція «Скріпка»
Гуманітарні катастрофи: • Голокост • Блокада Ленінграда • Марш Смерті з Батаану • Голод у Бенгалії • Голод у Нідерландах • Воєнні злочини країн Осі • Воєнні злочини союзників • Воєнні злочини РСЧА • Катинський розстріл • Депортація народів у СРСР • Операція «Кілгол» • Видача козаків у Лієнці • Жінки для втіхи • Стратегічні бомбардування • Різанина в Нанкіні • Американські військовополонені • Британські військовополонені • Італійські військовополонені • Німецькі військовополонені • Радянські військовополонені • Румунські військовополонені • Фінські військовополонені • Французькі військовополонені • Японські військовополонені
Окупації: • Чехословаччини • Польщі • Данії • Норвегії • Бельгії • Люксембургу • Нідерландів • Нормандських островів • Франції • Югославії: •• Сербії •• Словенії •• Боснії і Герцеговини •• Македонії • Греції • СРСР: •• Української РСР •• Білоруської РСР •• країн Балтії •• Російської РФСР • Китаю • Індонезії • Малайї • Філіппін • Таїланду • Індокитаю • Сінгапуру • Бірми • Німеччини • Японії
Наслідки: • Наслідки • Втрати • Відзначання • Депортація німців • Нюрнберзький процес • Токійський процес • Іранська криза • Холодна війна
Антигітлерівська коаліція • Лідери • СРСР • США • Велика Британія • Китай • Канада • Франція • Норвегія • Польща • Нідерланди • Бельгія • Люксембург • Чехословаччина • Югославія • Греція • Єгипет • Індія • Австралія • Нова Зеландія • ПАС • Бразилія • Мексика
• докладніше…
Країни Осі • Лідери • Німеччина • Італія • Японія • Вішістська Франція • Фінляндія • Угорщина • Румунія • Болгарія • Хорватія • Словаччина • Таїланд • докладніше…
Рух опору: • Польща • Норвегія • Данія • Бельгія • Нідерланди • Франція • Німеччина • Греція • Югославія • Радянські партизани • Україна • Білорусь • В'єтнам
• Територіально-політична експансія Третього Рейху
• Тотальна війна • Друга світова війна у світовій культурі
Lokasi Pengunjung: 18.117.230.60