Радянські війська вели бойові дії в смузі 600—700 км, і відступили на глибину 300—350 км від державного кордону.
Історія
Передумови
22 червня розпорядженням Ставки ВГК з Київського військового особливого округу, котрим командував генерал М. П. Кирпонос, був створений Південно-Західний фронт. До складу фронту входили 5-та, 6-та, 12-та та 26-та загальновійськові армії, котрі дислокувалися на 860-кілометровому фронті від Прип'ятських боліт до Молдавії. З числа 58 дивізій — з них 16 танкових — 15 стрілецьких на початок операції знаходилися на марші в 100—120 кілометрах від кордону. Загалом в складі фронту нараховувалося 957000 бійців, 12600 гармат та мінометів, 4780 танків та 1759 бойових літаків. 8 мехкорпусів з 20-и, зосереджених в західних прикордонних округах, входили до складу фронту. До складу 8-и корпусів входило 24 танкові та механізовані дивізії з 4000 танків, з них 840 нових — КВ та Т-34.
Проти радянських військ діяли частини групи армій «Південь» — 6-та, 17-та польові армії та 1-ша танкова група — під орудою фельдмаршала Г. Рунштедта. Німецькі сили нараховували 730 000 військових, 9 700 гармат та мінометів, 800 танків та 770 бойових літаків. У 1-й танковій групі генерала Кляйста нараховувалося 9 танкових та мотодивізій, середніх танків — Т-III та T-IV близько половини, решту складали застарілі T-I і Т-II.
О 3:30 22 червня 1941 року німецька авіація завдала удару по аеродромах, районах зосередження, колонах військ, що висувалися, та інших важливхи об'єктах. О 4:00 почалася короткочасна артилерійська підготовка, о 5-6 годин ранку німецькі війська перейшли в наступ і почалася прикордонна битва.
Як і планувалося, 1-ша танкова група завдавала удару в загальному напрямку Устилуг — Житомир — Київ, частиною сил наступаючи на південь. Головний удар завдавала 17-та армія, яка наступала удар на Львів і Перемишль. Південніше діяла 11-та армія, що завдавала удару на північ від Станіслава. 6-та польова армія наступала слідом за 1-ю танковою групою трохи північніше — безпосередньо на Ковель.
Головний удар німці завдали на північ від львівського виступу. Співвідношення сил у принципі давало змогу радянським військам відбити наступ, але більша частина їх розташовувалася осторонь від напрямку німецького головного удару і була розтягнута в глибину, що ускладнювало реалізацію наявних можливостей. Використовуючи 15-20-кілометрові проміжки між радянськими дивізіями, що дислокувалися поблизу кордону, і переважну перевагу в силах на напрямку головного удару, 6 піхотних і танкова дивізії вермахту в перший же день війни прорвалися на відстань до 30 кілометрів у глибину радянської території.
Головний удар завдавали танкові з'єднання вермахту; прориваючи оборону і не зупиняючись для боїв із розчленованими радянськими з'єднаннями, вони стрімко просувалися на схід. Так, уже до кінця 23 червня 1941 року 3-й моторизований корпус вийшов до Володимир-Волинського, але його затримали майже на тиждень в ході танкової битви біля Дубно — Луцьк — Броди. Однак радянський контрудар перетворився на розрізнені дії танкових з'єднань: одні починали атаку, інші завершували її, а треті тільки підходили. Багато радянських частин і з'єднань, зокрема основні сили 8-го механізованого корпусу, опинилися в оточенні.
Таким чином, унаслідок удару танкових з'єднань вермахту в перший же день війни Південно-Західний фронт виявився розчленованим практично на стику відповідальності 5-ї та 6-ї армій. Що стосується південного, 3-го моторизованого корпусу, то він вирвався на оперативний простір і, практично не зустрічаючи опору, просувався до Житомира дорогою від Дубно. 23 червня 11-та танкова дивізія вступила в бої на підступах до Радехова, де тримав оборону 36-й стрілецький корпус спільно з 40-ю танковою дивізією. Одночасно з цими силами 15-го і 4-го механізованих корпусів було організовано контрудар у фланги 11-ї танкової дивізії. Наказ про його проведення відповідно до плану прикриття державного кордону було віддано ще о 09:45 22 червня. Контрудар проводився 23-29 червня. Таким чином, частини 3-го моторизованого корпусу були пов'язані з фронту обороною 5-ї армії Червоної армії, з флангів (в основному з південного) — діями механізованих корпусів. Загалом контрудар не дав відчутного результату, хоча й затримав частини 3-го корпусу на тиждень. У цей же час 17-та армія 22 червня вийшла до Рава-Руського укріпрайону, осідлавши шосе на Львів, частини 101-ї піхотної дивізії увійшли в Перемишль.
Решта розрізнених з'єднань 6-ї армії відходили на Львів, паралельно з наступом німецьких військ. Тили армії були відрізані ударом 3-го моторизованого корпусу. У період із 25 до 27 червня окремо діюча 6-та польова армія продовжувала бої за Ковель. Основні сили 1-ї танкової армії наступали через Житомир на Київ.
Після цього основні сили північного флангу групи армій «Південь» повернули на південний схід для оточення радянських військ на Правобережній Україні.
В ході першого тижня бойових дій війська Південно-Західного фронту зазнали значних втрат; на цей час мехкорпуси фронту були практично знищені — в 9-му та 19-му мехкорпусах лишалося близько 30 % від початкової кількості, в 8-му та 15-му — до 15 %, в 22-му — близько 10 %.
4 липня 19-й мехкорпус під Корцем вів стримувальні бої з німецькими моточастинами. 13-й стрілецький корпус відходив в напрямі Гримайлів — Чортків; 192-га гірськострілецька дивізія вела оборонні бої біля Хоросткова, у той час, як 44-та гірськострілецька дивізія під постійним авіаційним обстрілом відступала на Ягільницю.
Ставка ВГК намагалася скасувати цей наказ, але ситуація стрімко погіршувалася. Протягом 4 липня сили 11-ї німецької та 3-ї румунської армії просунулися вглиб оборони Південно-Західного фронту в середньому на 40 кілометрів, угорські війська зайняли Коломию.
В ніч на 6 липня під безперервним тиском вермахту частини радянської 12-ї армії почали відхід на річку Збруч.
Вранці 6 липня почався наступ німецьких механізованих з'єднань однією групою в напрямі Шепетівка — Новий Миропіль — Старокостянтинів, другою — в напрямі Волочиськ — Проскурів — Гусятин. Того ж дня лівофлангові з'єднання 9-ї армії, що залишилися на ріках Прут і Дунай, об'єднали в Приморську групу військ під орудою генерала Н. Є. Чибісова.
Вранці 7 липня німці почали атакувати радянські війська у передмісті Проскурова. 9-та армія генерала Черевиченка відійшла за Дністер, у той час як 12-та армія головними силами відходить за Збруч. Близько полудня 7 липня німецькі танки прорвалися в напрямі Бердичева, 13-й стрілецький корпус вів бій з німецькими передовими силами під Гусятином. Опівдні сили групи армій «Південь» прорвали радянську оборону.
Вояки угорського Мобільного корпусу на роверах
Вночі радянські частини відступили з Проскурова і відійшли на рубіж Немиринці — Капустин. Продовжується форсування Дністра німецькими, румунськими та угорськими військами.
8 липня 1941 року Бердичів окупували нацистські війська. 26-та армія почала відхід з рубежа Красилів — Проскурів до лінії Остропільського укріпрайону, 4-й мехкорпус відходить з-під Старокостянтинова на Чуднів. 12-та армія відходить на позиції Летичівського укріпрайону та на лінію Меджибіж — Коржівці — Віньківці.
Німецькі сили обійшли Проскурів з північного заходу та північного сходу, оточивши радянські війська, і вже пізно ввечері німецькі сили зайняли Проскурів, вибивши 80-ту стрілецьку дивізію.
Унаслідок глибокого розсікаючого удару, проведеного військами групи армій «Південь» на стику 5-ї та 6-ї армій, війська Південно-Західного фронту опинилися розділеними на дві частини: північну — 5-та армія й окремі частини, що оборонялися на північний захід від Києва, і південну — 6-та, 12-та, 26-та армії Південно-Західного фронту.
Статюк, Ив. Оборона Западной Украины 1941. Стратегическая оборонительная операция (22 июня — 6 июля 1941 г.) «Експринт», Москва 2006, ISBN 5-94038-104-9
.svg){kind=small}
