З 1937 року — командир стрілецької дивізії, з 1938 — стрілецького корпусу. У 1938—1940 роках — начальник штабу Ленінградського військового округу. Проти союзу СРСР з нацистами не протестував.
Під час радянсько-фінської війни 1939 — 1940 років Чибісов був начальником штабу 7-ї арміїПівнічно-Західного фронту. З липня 1940 року — заступник командувача військами Ленінградського військового округу, з січня 1941 року — Одеського військового округу.
7 липня1942 року генерал-полковник Н. Є. Чибісов був призначений командувачем Брянським фронтом. Але після тижневого командування фронтом 13 липня 1942 року Чибісов був переведений в заступники командувача Брянським фронтом.
Наприкінці серпня 1942 року генерал-полковник Чибісов був призначений командувачем 38-ї армії, яка увійшла до складу Воронезького фронту. Всю осінь 1942 армія займала активну оборону по лінії Тербуни — Ломово, проводючи місцеві контрудари, тим самим, сковуваючи частину сил противника та допомагаючи героїчним захисникам Сталінграду.
Влітку 1943 роки після героїчної оборони на Курській дузі, 38-ма армія перейшла в наступ, звільнила місто Суми і вийшла до річки Удай. Після довгих боїв армія під командуванням генерала Чибісова форсувала Дніпро й оволоділа Лютізьким плацдармом, чим сприяла звільненню столиці України — міста Київ.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1943 року за успішне форсування Дніпра, міцне закріплення плацдарму на його західному березі і проявлені при цьому відвагу і героїзм Никандру Євлампійовичеві Чибісову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1220).
У з'єднаннях і частинах 38-ї армії цієї вищої нагороди Батьківщини удостоїлися понад 200 чоловік.
З Лютезького плацдарму 3 листопада 1943 року був здійснений кидок на Київ. Звільняти столицю України на чолі 38-ї армії довелося іншому генералові — К. С. Москаленко.
.svg){kind=small}
.svg)