Єрьоменко Андрій Іванович

Єременко (Єрьоменко) Андрій Іванович
Єременко (Єрьоменко) Андрій Іванович
Народження	2 (14) жовтня 1892 або 14 жовтня 1892; Марківка, Старобільський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть	19 листопада 1970 (78 років); Москва, СРСР
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	СРСР
Рід військ	кавалерія, піхота
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Партія	КПРС
Член	ЦК КПРС
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	Північно-Кавказький, Західно-Сибірський, Прикарпатський військові округи, 4-й Український фронт, 2-й Прибалтійський фронт, Сталінградський фронт, Калінінський фронт
Війни / битви	Перша світова війна; Громадянська війна; Вторгнення СРСР до Польщі ; Друга світова війна
Нагороди	Нагороди інших країн Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)
	Герой ЧССР
	Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
	Єрьоменко Андрій Іванович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єременко.

Андрі́й Іва́нович Єременко (Єрьоменко) (2 (14) жовтня 1892 або 14 жовтня 1892(1892-10-14), Марківка, Старобільський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — 19 листопада 1970(1970-11-19), Москва) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1955), Герой Радянського Союзу (1944), Герой ЧССР (1970), член ВКП(б)/КПРС з 16 грудня 1918 року. Кандидат у члени ЦК КПРС (1956—1970). Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (1938—1947). Депутат Верховної Ради СРСР 2—8-го скликань.

Біографія

Народився 14 жовтня 1892 року в слободі Марківка, Старобільського повіту Харківської губернії (нині селище міського типу Луганської області України) у незаможній селянській сім'ї.

Сім'я

Батько — Іван Васильович Єременко (помер у 1902 році). Мати — Марія Іванівна (уроджена Романенко, померла в 1957 році). Дружина — Ніна Іванівна. Діти: син — Андрій Андрійович, полковник запасу; син — Володимир Андрійович, капітан 1 рангу запасу; дочка — Тетяна Андріївна, економіст.

Військова кар'єра

На військову службу призваний в 1913 році. У Першу світову війну рядовим бився на Південно-Західному фронті в Галичині. Потім служив на Румунському фронті в команді розвідки піхотного полку. Після Лютневої революції 1917 року був вибраний в полковий комітет.

Демобілізуючись Єременко повернувся в Марківку і в 1918 році організував там партизанський загін, який згодом влився в Червону армію.

Учасник Громадянської війни. З січня 1919 року — заступник голови і військовий комісар Марківського ревкома. З червня 1919 року брав участь в боях на Південному, Кавказькому і Південно-Західному фронтах начальником розвідки, потім начальником штабу кавалерійської бригади, помічником командира кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії.

У 1923 році Єременко закінчив Вищу кавалерійську школу, в 1925 році — курси удосконалення комскладу, в 1931 році — курси командирів-єдиноначальників при Військово-політичній академії, в 1935 році — Військову академію імені М. В. Фрунзе.

Після Громадянської війни, з грудня 1929 року, Єременко командував кавалерійським полком, з серпня 1937 року — кавалерійською дивізією, а з 1938 року — 6-м кавалерійським корпусом, з яким брав участь у війні з Польщею. З червня 1940 року — командир механізованого корпусу. З грудня 1940 року командував 1-ю Окремою Червонопрапорною армією на Далекому Сході.

26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Новоград-Волинської виборчої округи Житомирської області.

Друга світова війна

Вступаючи в серпні 1941 року в посаду командувача військ Брянського фронту, заявив Сталіну, що «розіб'є негідника Гудеріана», але зробити цього не зумів, бо зазнав серйозного поранення.

Під час Другої світової війни:

заступник командувача Західним фронтом (керував бойовими діями військ в Смоленській битві);
командувач Брянським фронтом (серпень — жовтень 1941 року). Прикривав підступи до Москви з південного заходу. У важких умовах війська фронту вели бої з танковою групою Гудеріана;
4-ю ударною армією (з грудня 1941 по лютий 1942 року. Армія під його керівництвом у складі військ Північно-Західного, а потім Калінінського фронтів в ході Торопецько-Холмської операції відвоювала міста Андреаполь, Торопець, Веліж та інші. Під час цих боїв був вдруге важко поранений;
Південно-Східним фронтом з серпня 1942 року (згодом сумісно й Сталінградським фронтом). На цій посаді генерал-полковник Єременко вніс великий внесок до організації героїчної оборони Сталінграду. Війська фронту під його командуванням брали активну участь в контрнаступі радянських військ під Сталінградом, що завершився оточенням великого угрупування німецько-фашистських військ та військ сателітів Німеччини;
Південним фронтом (січень—лютий 1943 року. Під його керівництвом війська фронту завдали удару в напрямі Ростова-на-Дону з метою розгрому (у взаємодії з військами Закавказького фронту) угрупування супротивника на Північному Кавказі);
Калінінським фронтом (з квітня 1943 року. 27 серпня йому присвоєне військове звання — Генерал армії);
Окремою Приморською армією (з лютого до 15 квітня 1944 року. Спільно з військами 4-го Українського фронту відвоювала Крим);
2-м Прибалтійським фронтом (з 23 квітня 1944 року. У взаємодії з 1-м і 3-м Прибалтійськими фронтами, ввірені йому війська брали участь в боях на території Латвії);
1-м Прибалтійським фронтом (з жовтня 1944 року);
4-м Українським фронтом (призначений на посаду у березні 1945 року. Війська фронту в ході військох операцій на території Чехословаччини опанували Моравсько-Остравським промисловим районом).

Після війни

Після закінчення війни генерал армії Єременко командував військами Прикарпатського (1945—1946), Західно-Сибірського (1946—1953) і Північно-Кавказького військових округів (1953—1958 роки). 11 березня 1955 року йому присвоєно військове звання «Маршал Радянського Союзу».

З 1958 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Був обраний кандидатом в члени ЦК КПРС (з 1956 року), депутатом Верховної Ради СРСР 2—8-го скликань.

Помер 19 листопада 1970 року, похований у Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни.

Нагороди

медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (29 липня 1944 року);
п'ять орденів Леніна;
орден Кутузова 1-го ступеня;
орден Жовтневої Революції;
чотири ордена Червоного Прапора;
три ордена Суворова 1-го ступеня;
Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968);
інші нагороди, зокрема польські і чехословацькі.

Твори

Боевые эпизоды. Походы Первой Конной армии. — Ростов-на-Дону, 1957; (рос.)
На западном направлении. — М., 1959; (рос.)
Против фальсификации истории второй мировой войны. — 2-е изд. — М., 1960; (рос.)
Сталинград. — М., 1961; (рос.)
В начале войны. — М. 1965; (рос.)
Годы возмездия. 1943—1945. — М., 1969; (рос.)
Помни войну. — Донецк, 1971. (рос.)

Вшанування пам'яті

Ім'я Героя Радянського Союзу Єрьоменка було присвоєне:

Орджонікідзевському вищому командному училищу;
вулицям в містах Керч, Рига, Донецьк, Сніжне, Слов'янськ, Новоград-Волинський.
траулеру Міністерства рибного господарства.

На штабі Північно-Кавказького військового округу в місті Ростов-на-Дону на згадку про героя-полководця встановлена меморіальна дошка. Встановлено пам'ятник у смт Марківка

Галерея

смт Марківка

Примітки

↑ ^а ^б Deutsche Nationalbibliothek Record #123557828 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302 d:Track:Q36578
↑ Find a Grave — 1996.
d:Track:Q63056
↑ Munzinger Personen
d:Track:Q107343683

Посилання

Еременко Андрей Иванович
Еременко Андрей Иванович [Архівовано 16 січня 2016 у Wayback Machine.]
Андрей Иванович Еременко [Архівовано 20 лютого 2009 у Wayback Machine.]
Військо України^{[недоступне посилання з червня 2019]}
У священной Кремлёвской стены

Джерела

Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
Абрамов А. У Кремлевской стены. — М., 1974. (рос.)
Дороги храбрых. — Донецьк, 1967. (рос.)
Єрьоменко Андрій Іванович: облікова картка депутата Верховної Ради УРСР // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 3, арк. 222.
Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 46.
Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]: газета. — Київ, 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.