Формування Чорноморського флоту Російської імперії почалося після завоювання Криму у 1780-х роках (князь Григорій Потьомкін). Під час турецько-російської війни 1787—1791 років Лиманська гребна флотилія (складалась переважно з козацьких чайок) відіграла важливу роль у перемозі Російської імперії. Наприкінці XVIII — початку ХІХ століть Чорноморському флотові підпорядковувались також Азовська, Дніпровська (Лиманна) та Дунайська флотилії, в яких Азовська обслуговувалася переважно донськими та азовськими, Дніпровська й Дунайська — чорноморськими (пізніше — кубанськими) козаками.
Після Кримської війни й Паризького трактату 1856 року Чорноморський флот занепав і його розбудовано знову з початку 1870-х років.
Традиційно, від самого початку історії Чорноморського флоту до нього набирали українців (на 1917 рік вони становили 80–85 %). Тільки внаслідок політики радянської влади після 1965 року українці на ЧФ становили меншість.
Напередодні Першої світової війни Чорноморський флот мав 8 лінкорів (у трьох бригадах), одну бригаду крейсерів, одну бригаду гідрокрейсерів, одну дивізію ескадрених міноносців, одну дивізію підводних човнів та низку кораблів окремого призначення. У Чорноморському флоті було 36 667 офіцерів та моряків (1914 року у наслідок мобілізації — 68 286). Головна база Чорноморського флоту була в Севастополі.
Після Лютневої революції 1917 року український військовий рух охопив і Чорноморський флот і на поодиноких кораблях постали українські військові ради, що підтримували Українську Центральну Раду. Після проголошення III Універсалу Центральної Ради у складі уряду УНР постав також генеральний секретаріат морських справ (з січня 1918 року — міністерство) на чолі з Дмитром Антоновичем (його помічниками були капітан 3 рангу Михайло Білінський та інженер Олександр Коваленко).
У грудні 1917 в Києві сформувалися ще Українська Військово-Морська Рада і Український Морський Генеральний Штаб на чолі з адміралом Андрієм Покровським. Тому, що за Центральної Ради Крим не був у складі УНР, головна база Чорноморського флоту опинилася поза його межами. Центральна Рада не висунула також претензій до всього Чорноморського флоту, а тільки до тієї частини, що заявила себе українською (лінкор «Воля», крейсер «Пам'ять Меркурія» і есмінець «Завидний»). Тоді на кораблях Чорноморського флоту був цілковитий хаос: відповідно до настроїв команд на кораблях піднімали прапори українські, російські андріївські, червоні, і навіть чорні — анархістські. Д. Антонович дав наказ командам крейсера «Пам'ять Меркурія» й міноносця «Завидний» переміститися до Одеси й Миколаєва, тобто в українські територіальні води. Крейсер «Пам'ять Меркурія» брав участь у січневих боях 1918 року між українським і більшовицьким військом в Одесі.
Після наступу війська УНР на Крим з ініціативи капітана М. Білінського весь Чорноморський флот 29 квітня 1918 року підняв український прапор. Але німці 30 квітня зайняли Севастополь і проголосили Чорноморський флот своєю воєнною здобиччю. Тоді частина Чорноморського флоту відплила до Новоросійська і вивісила російський прапор, але на домагання німців частково повернулася до Севастополя, де німці інтернували її команди. Інші кораблі на чолі з другим дредноутом за наказом Леніна більшовицькі команди затопили; 11 листопада 1918 року німці передали Чорноморський флот гетьманському урядові.
У середині грудня 1918 року, у зв'язку зі збройною інтервенцією військ Антанти на південь України, кораблі українського Чорноморського флоту було захоплено. Після виходу, наприкінці 1920 року, «Російської ескадри» з Криму та прибуття до Тунісу, Франція інтернувала Чорноморський флот на своїй морській базі в Бізерті (Туніс), а згодом включила частину кораблів Чорноморського флоту до французького флоту, а решту продала як брухт.
Створення Чорноморського флоту СРСР
На початку 1919 року більшовики ненадовго захопили південь України. Оскільки український рух, в той час, був дуже впливовим та сильним, більшовики вирішили створити з залишків Чорноморського флоту — «Червоний флот Радянської України». Проголосивши створення Української Соціалістичної Радянської Республіки, при Народному комісаріаті військових справ УСРР 28 березня 1919 року було сформовано Морське управління, якому було підпорядковано «Червоний флот». Проте у липні 1919 південь України зайняла армія ВСЮР.
Наприкінці 1920 року, після остаточної окупації України, більшовики майже не мали військово-морських сил на Чорному морі. Тоді, на Азовське море були спрямовані озброєння, техніка та особовий склад з Балтики, Онезької, Сєвєродвінської та Волзько-Каспійської флотилій. Таким чином створювався «Рабоче-крестьянский Красный Флот» на Чорному та Азовському морях.
На початку 1923 року до бойового складу «Морських сил Чорного і Азовського морів» входило лише два есмінці, п'ять канонерських човнів, два підводних човни та півтора десятка тральщиків, відремонтованих в основному за кошти України на її заводах. Відновлення флоту вимагало великих коштів.
16 жовтня 1922 року з ініціативи Політбюро РКП(б) V з'їзд Ленінського комсомолу в Москві ухвалив рішення про шефство комсомолу над Морськими силами республіки. Під гаслом шефства над флотом з голодної України розпочався збір коштів для забезпечення ремонту кораблів. Таким чином в 1924 році було відремонтовано і введено до бойового складу флоту крейсер «Пам'ять Меркурія», перейменованого в «Комінтерн», есмінець «Лейтенант Занте», перейменований в «Незаможник», ряд інших кораблів і допоміжних суден.
Активна відбудова військово-морських сил на Чорному морі почалась після 1928 року.
З історії флоту
«Чорноморські червонофльотці біля гармати». Світлина з «Універсального журналу». 1929 рік
До 1928 року було в основному закінчена ліквідація наслідків розрухи та розпочалася технічна реконструкція ВМС. Флот був посилений за рахунок бойових кораблів, переведених з Балтики. У 1929—1937 Чорноморський флот отримав понад 500 нових бойових кораблів. Були створені ВПС флоту, берегова оборона, система ППО.
1935 року «Морські сили Чорного моря» було перейменовано на Чорноморський флот СРСР. В той час розпочався процес масових репресій у Радянському Союзі. Особливо багато було репресовано українців на Чорноморському флоті у 1937—1939 роках. В гарнізонах флоту заборонили викладання в навчальних закладах української мови та літератури, вони не вивчалися навіть після передачі Криму і Севастополя до складу УРСР в 1954 році — включно до 2000 року. На командні посади Чорноморського флоту призначалися в основному вихідці з Росії, а офіцери-українці розпорошувалися по флотах за межами України. Згідно з партійними директивами з кадрових питань кількість українців на посадах начальників політвідділів та командирів бригад і кораблів 1 рангу Чорноморського флоту до 1990 року не могла перевищувати 13 відсотків їхньої загальної кількості.
Одночасно, достатньо вагомим був внесок України у будівництво й відновлення бойової готовності всіх радянських флотів. До Другої світової війни в УРСР знаходилися головні суднобудівні і судноремонтні центри СРСР: Миколаїв, Херсон, Феодосія і Керч, які були спроможними будувати авіаносці, важкі крейсери, есмінці, десантні кораблі і підводні човни нових типів для всіх флотів ВМФ Союзу РСР.
Попри втрати, яких ЧФ зазнав за перших днів Німецько-радянської війни (німецька авіація бомбардувала ряд кораблів і війських баз), Чорноморський флот відіграв активну роль у війні (в обороні міст, допомозі в евакуації, в морських десантних операціях тощо).
По Другій світовій війні планово розбудовано також Чорноморський флот, головним завданням якого стало демонструвати військово-морську силу СРСР на Середземному морі, на якому розташувався також шостий американський флот. Тепер Чорноморський флот нараховував 29 підводних човнів, 79 бойових кораблів (крейсерів і винищувачів), 35 великих і 50 малих міноносців, 5 амфібійних кораблів для висадки морської піхоти, понад 200 кораблів різного призначення, 30 розвідувальних, 110 бойових і 110 транспортних літаків, одну бригаду морської піхоти.
Кораблебудівна промисловість України першою в СРСР освоїла будівництво авіаносців, важких авіаносних крейсерів, великих протичовнових кораблів, новітніх типів есмінців, інших проєктів кораблів та ракетної техніки.
На період розпаду Союзу РСР внесок України у розбудову ВМФ СРСР складав понад 30 відсотків.
3 січня 1992 року командувач Чорноморським флотом І. Касатонов підписав наказ про вихід Чорноморського флоту з підпорядкування Генштабу у Москві і підпорядкування ЧФ Міністерству оборони України. Наказ був скасований І. Касатоновим 10 січня 1992 року[1].
.svg){kind=small}
