PROFILPELAJAR.COM

Чеховська рушниця (рос. Чеховское ружьё) — принцип драматургії, згідно з яким кожна деталь розповіді повинна бути необхідною, а несуттєві елементи мають бути вирізані; в історії не повинні з'являтись елементи, які вводять в оману аудиторію тим, що не грають ніякої ролі в подальшому сюжеті. Цей принцип Антон Чехов часто повторював, починаючи з 1889 року, з деякими варіаціями^[1]^[2].

Ернест Хемінгуей «висміяв» принцип в своєму ессе «The Art of the Short Story», навівши приклад двох персонажів його оповідання «П'ятдесят тисяч», з якими він спершу знайомить читата, а потім ніколи про них не згадує. Хемінгуей цінував несуттєві деталі, проте визнавав, що читачі неминуче шукатимуть у них символізм та приховані значення^[3]. Письменниця Андреа Філліпс вважає, що надавання однієї ролі для кожної деталі робить твір передбачуваним і «безбарвним»^[4].

Варіації

«Не можна ставити на сцені заряджену рушницю, якщо ніхто не має на меті вистрілити з неї. Не можна обіцяти» — писав Чехов в листі до Олександра Семеновича Лазарева 1 листопада 1889 року^[5]^[6]^[7]. Під «рушницею» Чехов мав на увазі монолог з водевіля Лазарева, критикуючи його зайвість та непов'язаність з рештою п'єси.
«Видаляйте все, що не має відношення до історії. Якщо в першому розділі ви говорите, що на стіні висить рушниця, то в другій або третій главі вона неодмінно повинна вистрілити. Якщо цього не станеться, вона не повинна там висіти» — Сергій Щукін, Мемуари, 1911 рік^[2]^[8].
«Якщо в першій дії ви повісили на стіну пістолет, то в наступній треба з нього вистрілити. Інакше не кладіть його туди» — уривок з тексту «Спогади про А. П. Чехова» Іллі Гурлянда в журналі «Театр и искусство» 1904 р. № 28, 11 липня, с. 521^[9].

Див. також

Рояль у кущах — очевидно підготований експромт, штучний поворот сюжету, представлений як випадковість.
Deus ex machina — несподіваний поворот в сюжеті, спричинений втручанням невідомих раніше сил чи обставин
Принцип Анни Кареніної — опис ситуації, яка можлива лише при одночасній наявності цілого ряду факторів.
Червоний оселедець — привернення уваги до чогось оманливого, що відволікає від дійсно важливого.
Бритва Оккама — принцип, згідно з якою, не треба давати більше пояснень до чогось, ніж це необхідно.
Макгафін — об'єкт, важливий для розвитку сюжету твору й для пояснення мотивації дій персонажів, сутність якого, проте, не розкривається.

Примітки

↑ Daniel S. Burt (2008), The Literature 100: A Ranking of the Most Influential Novelists, Playwrights, and Poets of All Time, Infobase Publishing
↑ ^а ^б Valentine T. Bill (1987), Chekhov: The Silent Voice of Freedom, Philosophical Library
↑ Adrian c Hunter (1999), Complete with missing parts": modernist short fiction as interrogative text (PDF), с. 126—127, 201—203, архів оригіналу (PDF) за 9 грудня 2017, процитовано 29 травня 2019
↑ The Case Against Chekhov's Gun. Andrea Phillips (амер.). Процитовано 24 вересня 2021.
↑ Quotations by Berlin. ox.ac.uk.
↑ Чехов А. П. (1 листопада 1889), Чехов — Лазареву (Грузинскому) А. С., Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем, АН СССР. Ин-т мировой лит.
↑ Leah Goldberg (1976), Russian Literature in the Nineteenth Century: Essays, Magnes Press, Hebrew University, с. 163
↑ С.Н. Щукин [Sergius Shchukin] (1911). Из воспоминаний об А.П. Чехове [Memoirs]. Русская Мысль [Russian Thought]: 44.
↑ В 1889 році 24-річний Ілля Гурлянд записав ці слова після розмови з Чеховим: Donald Rayfield, Anton Chekhov: A Life, New York: Henry Holt and Company, 1997, ISBN 0-8050-5747-1, 203. Ернест. Дж. Сіммонс вказує, що Чехов повторював ці слова пізніше (що, можливо, пояснює різні варіації). Ernest J. Simmons, Chekhov: A Biography, Chicago: University of Chicago Press, 1962, ISBN 0-226-75805-2, 190.