«Баби» (рос.Бабы) — оповідання Антона Чехова, уперше опубліковане 1891 року. За сюжетом міщанин Матвій гостює в будинку Кашина, де розповідає історію про його прийомного сина-сироти Кузьку. Після публікація твір заборонили для вивчення в школах і читальнях. Однак, оповідання отримало схвальну критику від Антона Платона, Євгенія Ляцького, Льва Толстого, які високо оцінили мастерство Антона Чехова.
Після публікації, у 1891 році твором зацікавилось видавництво «Посредник». А вже в липні Іван Горбунов-Посадов надіслав Чехову листа з проханням: «дуже хотілось би надрукувати … оповідання Ваш „Баби“, де так чудово викривається тип народного Тартюфа, розпусника, лицеміра, набожної людини». Уже 18 липня видавництво отримало позитивну відповідь від письменника. Окремим виданням оповідання вийшло лише у 1894 році.[1] 1999 року ввійшло до видання Адольфа Маркса.[2]
У селі Райбуже, у двоповерховому будинку з залізним дахом, живе із сім'єю хазяїн Пилип Іванов Кашин, на прізвисько Дюдя. У нього зупиняється на ніч міщанин Матвій Савович. Дюдя з розмови дізнався, що Матвій Савович домовласник і живе в місті, а нині він їде із сином Кузькою дивитися сади, які орендує у німців-колоністів. Під час діалогу Кашин запитує в міщанина, звідки в нього взялося дитя, яке виглядає і поводить себе як перелякана служниця. Матвій Савович розповідає йому приголомшуючу історію про Машеньку, мати Кузька, яку спокусив. Коли повернувся її чоловік Вася з армії, то вона відмовилась повертатися до нього, бо ненавиділа. Пізніше Вася помирає імовірно від холери. Але селом пішли чутки, що його вбила Машенька. Повідомлення дійшло до начальства. Тіло Васі вирили, розпатрали й знайшли в його животі миш'як. Поліція забрала Машеньку і Кузьку. Машеньку відправили в острог. Суд виніс рішення заслати її на 13 років на каторгу в Сибір. Проте вже в губернії вона померла від гарячки. Кузьку повернули додому, і Матвій вирішив його забрати до себе.
Наступного дня після розмови Матвій Савович і Кузька сили у візок і виїхали з двору.
Критика
Відразу після публікації твір заборонили вивчати в читальнях і школах. Дмитро Аверкієв, член ученого комітету Міністерства народної освіти виніс вирок оповіданню «Баби»: «Моральні його основи хиткі, а тому навряд чи бажаний допуск його в народні читальні».[3]
Співробітник видавництва «Посредник» Олександр Хірьяков у листі від 9 серпня 1891 року своєму колезі Івану Горбунову-Посадову негативно висловлювався про відсутність прямої авторської оцінки в оповіданні: «Мені здається, що навіть із ґрунтовою передмовою відраза відрази буде недостатньо переконлива».[1]
Першим друкованим відгуком про твір стала стаття Віктора Гольцева «А. П. Чехов» у журналі «Русская мысль», де в позитивному ключі наголошувалась авторська об'єктивність: «Симпатій своїх Чехов не підкреслює, від себе не каже ні слова, і засуджують розпусного святенника лише баби, які виведені в оповіданні; але помилитися в тім, куди власне направлено співчуття автора і на що він обурюється, як на мене, неможливо. Об'єктивна форма розповіді в даному випадку, щоправда, посилює враження».[4]
Літературний критик Євген Ляцкий розглядав розповідь разом з незавершеною повістю Чехова «Мужики»: «Такі розповіді, як „Баби“ або „Мужики“, розкривають у Чехові вже справжнього майстра і, незважаючи на дещо однотонне висвітлення, справляють враження істинно художніх творів. У цих оповіданнях усе природно, жваво, усе буває і може бути, образи запам'ятовуються відразу». Аналізуючи нічну сцену, Ляцкий вказав: «Отут дана тільки зав'язка нової драми, але вона й не потребує розвитку: одна з ймовірних розв'язок її вже розказана в повісті міщанина».[5]
Лев Толстой включив розповідь «Баби» у власний список найкращих чеховських оповідань.[1]
↑ абвгдЧехов А. П. Примечания к рассказу «Бабы» // Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. . — М. : Наука, 1974—1982. — Т. 7 [Рассказы. Повести]. — С. 340—352.
