1864 року став одним із дієвих співробітників журналу братів Достоєвських «Епоха». Тут він опублікував свою першу історичну п'єсу «Мамаєве побоїще» (1864, № 10). Консервативно налаштований, стояв на охоронних позиціях, ненавидів все нове і благоволив перед старовиною. За його реакційні статті в «Епосі» публіцист Дмитро Писарєв назвав його лицарем «мракобісся і сикофанства».
В кінці 1881—1882 році разом з Олександром Островським і Олексієм Потєхіним був членом Комісії зі складання проєкту положення про керування імператорськими театрами, де був однодумцем Островського. 1882 року був призначений членом Театрально-літературного комітету, закладу, в обов'язки якого входило стежити за художньою якістю репертуару імператорських татрів. У 1885—1886 роках видавав журнал «Щоденник письменника» (вийшло 12 номерів), де сам був автором всіх матеріалів. У 1880-х, після повернення до Санкт-Петербурга, став рецензентом газет «Голос» і «Новое время».
Одним з основних джерел драматичної творчості письменника були літописнісказання. Писав головним чином історичні драми, пройняті духом «офіційної народності». Старовинний побут і патріархальні звичаї він протиставив сучасності. Так в п'єсі «Лісовик. Казкова комедія у віршах» виступив наслідувачем Олександра Островського, поєднуючи фольклорну фантастику з історичним побутовим матеріалом. У трагедії «Слобода Неволя» зобразив Івана Грозного у домашній обстановці. В «Комедії про російського дворянина Фрола Скобєєва і столичницьку, Нардин-Нащокина, дочку Аннушку» показав бідного дворянина кар'єристом, який хоче вибитися в люди, одруденням досягти багатства та почестей. В п'єс персонажі обмальовані зі знанням старовинниго побуту та з психологічною достовірністю.
Афіша вистави «Темний і Шемяка».
В інших історичних п'єсах також зберіг вірність до передачі побутових деталей, зокрема в «Терентій чоловік Данильєвич» (1867), «Цар Петро і царевич Олексій» (1872), «Темний і Шемяка» (1873), «Княгиня Ульяна В'яземська» (1875), «Зруйнована наречена» (1876). Менш достовірні «Непогрішні» (1879), комедія «Не грайся з вогнем» (1870) та твори «Смерть Месаліни», «Трогирський воєвода», «Петербурзький зліток».
Найбільш значимою п'єсою вважається «Каширська старовина», постановка якої 9 грудня 1861 року в бенефіс Глікерії Федотової в Малому театрі, мала великий успіх. Вона міцно увійшла в репертуар доревоюційних російських театрів і ставилася в радянський час у 1930—1040-ві роки. Дії відбуваються у другій четверті XVII століття. Царський сокольник Василь Коркін стикається з батьком — гордим родовитим вотчинником Парфеном. Одруживши Василя на багатій, проте не коханій жінці, він ламає його життя. Велику увагу драматург приділив опису деталей патріархального побуту. Сильною стороною п'єси таж є її широке фольклорне обрамлення (до неї введені пісні, хороводні ігри, народні прислів'я та приказки). Достовірно і яскраво переданий старовинний російський побут. В Україні п'єса ставилася у Києві у 1876—1880 роках трупою Миколи Савіна; у 1879—1893 роках — трупою Російського драматичного товариства; у 1880—1881 роках — у Київському міському театрі; у 1892 році — Товариством драматичних артистів під керівництвом Миколи Соловцова, а також в антрепризахХаркова і Одеси.
Старовинний побут також ідеалізований і в повістях «Хмільна ніч» (1871), «Лихо» 91880), «Старий ліберал» (1886).
Аверкиев, Дмитрий Васильевич // «Русские писатели. Биобиблиографический словарь» под редакцией Д. С. Лихачёва и других. Москва, «Просвещение», 1971, сторінки 145—146;
Аверкиев, Дмитрий Васильевич // «Русские писатели. Биобиблиографический словарь» под редакцией П. А Николаева. Том 1 (А—Л). Москва, «Просвещение», 1990, сторінки 7—8;
Лабінський М. Г. Аверкієв Дмитро Васильович // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах. / А. В. Кудрицький, відповідальний редактор. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 1 : А—В. — С. 13. — ISBN 5-88500-027-1
