При́казка — жанр фольклорноїпрози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні[1]. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність. Досить часто це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову», «вивести на чисту воду», «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».
У наведеному визначенні поняття приказка, що зроблене з формального боку, акцент зроблено са́ме на розмежуванні від поняття прислів'я, яке на відміну від приказки, є хоча й коротким, але твором узагальнюючого характеру, тобто завершеним повним судженням, нерідко з двочленною структурою.
Загальною назвою для приказок, примівок, прислів'їв — є приповідки[2].
Унаочнити розмежування жанрів легко, навівши приклади українських приказок і прислів'їв:
Приказка
Прислів'я
Літа пливуть, як вода
Коли рак на горі свисне
Зима спита, де літом був
Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш
Собака на сіні — і сам не гам, і нікому не дам
В чужому оці порошинку бачить, а в своєму й сучка недобачає
Особливістю приказок є те, що вона звичайно до сказаного як афористична ілюстрація. Натомість прислів'я є певним узагальненням. Часто приказка є скороченим прислів'ям.
