PROFILPELAJAR.COM

Олеся Гончара, 71
Олеся Гончара, 71
	Проєкт будинку Осипа Родіна 1882 року
	50°26′52″ пн. ш. 30°29′48″ сх. д. / 50.4478496° пн. ш. 30.4966836° сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Київ
Тип	будівля
Стиль	еклектизм
Архітектор	Володимир Ніколаєв
Статус	щойно виявлений об'єкт культурної спадщини, охороняється законом
	Медіафайли у Вікісховищі

Садиба Осипа Родіна — будинок другої половини XIX століття у Києві на вулиці Олеся Гончара, 71.

Будинок — один із елементів рядової забудови кварталу. Наказом Департаменту охорони культурної спадщини (ДОКС) Київської міської державної адміністрації № 46 від 22 вересня 2020 року будівлі надали статус щойно виявленої пам'ятки історії та архітектури^[1]. 28 січня 2021 року Окружний адміністративний суд Києва скасував охоронний статус будівлі^[2].

Історія

У другій половині XIX століття на території садиби стояв одноповерховий дерев'яний будинок із садом і господарськими будівлями. 1881 року ділянку викупив селянин Осип Родін. 1882 року на його замовлення звели будівлю за проєктом київського архітектора Володимира Ніколаєва. 1901 року садиба перейшла у спадок донькам Родіна — міщанкам Надії Зелінській і Ганні Богорській. 1910 року садибу продали дворянину Казимиру-Альбіну Жубру, який на той час працював в управлінні Південно-Західної залізниці^[3].

Близько 1922 року більшовики націоналізували будинок і передали в оренду житлокооперативу.^{[джерело?]}

19 жовтня 1998 і 30 березня 2001 року фірма «Вета» викупила частину приміщень, а іншу, з комунального майна, отримала в оренду. 27 листопада 2003 року рішенням міськради будівлю перевели із житлового фонду в нежитловий. У березні 2011 року частину приміщень будівлі № 71, що перебувала у власності територіальної громади, передали в оренду й одразу дозволили приватизувати нежитлові приміщення. 14 червня 2012 року комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з позовом про виселення з приміщень фірми «Вета» і повернення майна. Суд задовольнив ці вимоги^[4].

У будинку розташовувався Театр Історичного Портрета (ТіП), заснований 1978 року Ігорем Шведовим (1924 — 2001), художнім керівником, автором і виконавцем усіх вистав^[3].

До 2014 року приміщення займала «Вільна сцена» театру драми і комедії на Лівому березі, індивідуальний проєкт режисера Дмитра Богомазова.^{[джерело?]}

Відкрита у 2006 році експериментальна сцена на 20 місць була найменшим театральним майданчиком Києва^[3].

8 квітня 2010 року фірма «Арікс» викупила сусідню ділянку № 69, а в 2013 і 2015 роках — № 71. За результатами журналістських розслідувань кінцевим бенефіціарним власником фірми «Арікс» визначено Якова Басса, батька Дениса Басса, колишнього заступника київського голови Черновецького^[5].

2012 року Міністерство культури України у відповідь на запит КМДА відмовило в наданні будинку по вулиці Олеся Гончара, 71, охоронного статусу (на підставі висновку експертної ради при Міністерстві культури, наданого за підписом М. М. Дьоміна)^[6].

2019 року фірма «Арікс» делегувала функції замовника будівництва ТОВ «Концепт-плаза». Різні власники «Концепт-плаза» пов'язані з фірмами з орбіти Дмитра Ісаєнка, народного депутата від ОПЗЖ, Андрія Вавриша, власника компанії SAGA Development, та колишнього заступника директора департаменту містобудування й архітектури Київської міськадміністрації. Власники за допомогою громадської організації «Європейський закон і порядок» через суд домоглись визнання внесених ними змін у дозволі на будівництво^[5]^[7].

2019 року на території колишньої садиби розпочалось будівництво ЖК «Franklin Concept House» на 18 поверхів^[8]^[9].

У вересні 2020 року активісти, об'єднані навколо проєкту «Мапа реновації», звернулися до депутатів Київської міської ради з вимогою внести будинок до переліку нововиявлених пам'яток архітектури. 22 вересня 2020 року Департамент охорони культурної спадщини надав будинку статус щойно виявленої пам'ятки історії та архітектури^[1]^[10].

Власники будівлі оскаржили наказ в Окружному адміністративному суді. Суд звернувся до Українського товариства охорони пам'яток історії й культури (УТОПІК) щодо визначення цінності будівлі. У висновку УТОПІК зазначено, що об'єкт належить до рядової забудови і його рекомендовано вилучити з переліку об'єктів культурної спадщини. Посилаючись на цей документ, 28 січня 2021 року суд задовольнив позов власника будівлі й скасував наказ ДОКС^[11]^[5].

4 серпня 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд підтримав позбавлення будинку Осипа Родіна статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини. Тобто суддями залишено в силі рішення суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні апеляційних скарг Мінкульту, Офісу прокурора та громадської організації «Мапа Реновації». Тепер справу буде розглядати Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду України. 5 серпня, вже на другий день після позбавлення статусу щойно виявленої пам'ятки культури, біля об'єкта почалися будівельні роботи^[12].

Архітектура

Цегляний будинок первісно був двоповерховий. На початку XX століття добудували третій поверх.

Створений у формі цегляного стилю й еклектики з використанням елементів модерну. Фасад розчленований центральною і боковими розкріповками, які фланковані лізенами. На рівні першого поверху лізени рустовані. Віконні прорізи прямокутні, а на верхньому поверсі аркові. Попри це використання елементів декору, схожих на початкові, автентичність будівлі була порушена пізнішою надбудовою.

Станом на лютий 2021 року у цілому кварталі збереглися лише два зразки забудови кінця ХІХ сторіччя, зокрема й будівля № 71^[3].