Корсунська перемога «Перемога під Корсунем»  — українська дума, що описує велику історичну перемогу українського народу над польсько-шляхетськими військами під Корсунем, правдиво передана героїка народної боротьби^[1]. Дума сповнена гострої, їдкої сатири на військо польських панів і його керівника Миколая Потоцького. В думі присутній широкий сатиричний сюжет^[2]. Центральний сюжет думи «варіння пива» уживається в переносному значенні і означає військове протистояння між українцями і поляками. Дума містить подробиці перемоги над поляками, крім того, в думі докладно і з сарказмом описаний відступ з поля бою. А також оспівується реакція поляків на поразку польської армії^[3].

В думі багато поетичних порівнянь присвячених історичним подіям, наприклад «Пиво варити зачинайте» — поетичний образ початку битви, військового герця. «Під Стеблевом вони солод замочили» — літературний образ протистояння козаків із ворожими військами. Стеблев — тепер це село Стеблів, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області. «Пана Потоцького піймали, як барана, зв'язали» — під час розгрому польсько-шляхетської армії українським військом під Корсунем Миколай Потоцький попав у полон і разом з Марцином Калиновським був відданий Хмельницьким «у подарунок» кримському хану^[4].

В словах думи «За річку Віслу до Полонного прудко тікати; На річку Случу тікали… а которі до Прута; Погубили чоботи й онучі… затопили усі клейноди і всі лядські бубни» — йдеться про перемоги козацького війська під Корсунем, а потім під Пилявцями. Відомо що після поразки під Пилявцями першим безславно втекло з поля бою командування польсько-шляхетською армією; в хаотичній паніці тікали польські і ополячені українські шляхтичі. Деякі польські командири бігли настільки швидко, що за 2 доби були вже за триста кілометрів від поля бою. Вишневецький утікав на звичайному возі, Конєцпольський утікав переодягнувшись простим селянином, шляхтич Миколай Остророг втікаючи, загубив свій капелюх і дорогу верхню одежу (опанчу), а Домінік Заславський загубив навіть знак своєї військової влади — булаву. Козацькі війська захопили під Пилявцями сто гармат і багато іншої зброї та близько ста тисяч возів з великими матеріальними цінностями. Український народ мав усі підстави сказати словами думи, що польські пани «затопили усі клейноди і всі лядські бубни» тобто атрибути влади і військове спорядження. Річки Случ і Прут — рубежі, за якими хотіли відсидітися польська шляхта і велике українське панство.

Ой обізветься пан Хмельницький, Отаман-батько чигиринський: «Гей, друзі-молодці, Браття, козаки-запорожці!

Добре дбайте, Барзо гадайте, Із ляхами пиво варити зачинайте: Лядський солод —

Козацька вода, Лядські дрова —

Козацькі труда».

Ой з того пива

Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.

Під городом Корсунем вони станом стали, Під Стеблевом вони солод замочили, Ще й пива не зварили, А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили.

За ту бражку

Зчинили козаки з ляхами велику драчку;

За той молот

Зробили ляхи з козаками превеликий колот;

А за той не знать-який квас

Не одного ляха козак, як би скурвого сина, за чуба стряс.

Ляхи чогось догадались, Від козаків чогось утікали, А козаки на ляхів нарікали: «Ой ви, ляхове, Пеські синове!

Чом ви [нас] не дожидаєте, Нашого пива не допиваєте?»

Тогді козаки ляхів доганяли.

Пана Потоцького піймали.

Як барана, зв'язали

Та перед Хмельницького-гетьмана примчали.

«Гей, пане Потоцький!

Чому у тебе й досі розум жіноцький?

Не вмів ти єси в Кам'янськім Подільці пробувати.

Печеного поросяти, Куриці з перцем та з шапраном уживати, А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати

І житньої соломахи з тузлуком (уплітати).

Хіба велю тебе до рук кримському хану дати, Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати!»

Тогді ляхи чогось догадались, На [рандарів] нарікали: «Гей, ви, [рандарі], Поганські сини!

Нащо то ви великий бунт-тривоги зривали, На милю по три корчми становили, Великії мита брали: Від возового —

По півзолотого, Від пішого — по два гроші, А ще не минали сердешного старця —

Відбирали пшоно та яйця.

А тепер ви тії скарби збирайте

Та Хмельницького їднайте, А то як не будете Хмельницького їднати, То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного прудко тікати».

[Рандарі] чогось догадались, На річку Случу тікали.

Которі тікали до річки Случі, То погубили чоботи й онучі;

А которі до Прута, То була від козаків Хмельницького доріженька барзо крута.

На річці Случі

Обломили міст ідучи, Затопили усі клейноди

І всі лядські бубни.

Которі бігли до річки Росі, То зосталися голі й босі…

Отсе, панове-молодці, Над Полонним не чорна хмара вставала, —

Не одна пані-ляшка удовою зосталась.

Озоветься одна пані-ляшка: «Нема мого пана Яна!

Десь його зв'язали козаки, як би барана, Та повели до свого гетьмана».

Озоветься друга пані-ляшка: «Нема мого пана Кардаша!

Десь його Хмельницького козаки повели до свого коша», Озоветься третя пані-ляшка: «Нема мого пана Якуба!

Десь (узяли) Хмельницького козаки

Та либонь повісили його десь на дубі».^[5]