Ду́ма «Іва́н Богу́н» записана в 1928 р. від садівника І. Чаловського в колгоспі ім. В. І. Леніна, с. Рясне, Краснопольського району, Сумської області. І Чаловський вперше почув думу в наприкінці XIX ст. у своєму рідному Немірівському райні у Вінницькій області.
Дума «Іван Богун» тривалий час була відома тільки по уривках які записав П. Куліш в 1853 р. від кобзаря А. Шута в Сосницькому пов. Чернігівськоій губ.
| Іван Богуславець (дума)
|
|
У Вінниці на границі,
Під могилою над Бугом-рікою —
Там стояв Іван Богун вільницький
Під обителем-монастирем кальницьким.
Під кальницькою обителю
Богун стояв,
Із турками-пашами,
Крулевськими ляхами,
Камлицькими князями
Богун воював!
Силу він ляхів-турків стріляв
І шабельками рубав,
На аркан забирав,
В річку Буг їх утопляв.
А ляський круль
І турецький коноїд-паша,
Нехрещена душа,
Силу війська збирали
Івана Богуна і його військо
Хмарою бусурманською обступали.
Веселились ляхи-турки,
Круль і князь раділи,
Що обложили Богуна
На довгі неділі.
Обступили ляхи-турки,
Кругом обложили,
Козаченьків Богунових голодом морили.
Три тяжкі неділі
Богун з військом
У тяжкій облозі бував…
Од свого ума білими руками
Хмельницькому листа писав,
Богун у Хмельницького батьківської поради питав
Та собі підмоги з Чигрина прохав:
«Просю бога й тебе,
Дай помочі, порадь і повесели нас!..
Бо вже нас ляхи й турки обступають,
Кругом знаменами своїми обкидають
І кругом нас облягають,
І дуже сильно побіждають».
Як Хмельницький [цеє] зачуває,
До Вінниці за штири доби прибуває.
Його військо гетьманськеє морем нахлинає,
Турецько-польське крульське військо зничтожає,
Богуна з козаками з неволі визволяє.
А сам Хмельницький
До Богуна під'їжджає
І словами промовляє:
«Не сам бог вас спасав —
І я не менше помогав!»
Іван Богун відмовляє:
«Слава богу і хвала гетьману,
Що не дав нас у неволю, ляхам на поталу!»
Все козацтво
І вояцтво
У ряди ставало,
На всі голоси кричало,
Промовляло,
А кобзарі грали,
В струни дотинали
Та Богдана із Богуном
Піснями хваляли!
|
Сюжет
Дума змальовує оборону Іваном Богуном м. Вінниці в лютому — березні 1651 р.; разом з селянськими повстанськими загонами і військовими частинами полтавського полковника Мартина Пушкаря та уманського полковника Осипа Глуха, надісланими на допомогу Хмельницьким, Богун змусив польські війська в паніці тікати.
Іван Богун вільницький — Іван Богун, народний герой, один із видатних військових керівників визвольної війни 1648—1654 рр., полковник брацлавський і вінницький, людина видатних військових здібностей і великої відваги. Богун відзначався винятковою вмілістю і винахідливістю, завдяки чому добивався перемоги меншими силами над переважаючими силами ворога. Богун брав участь у всіх видатних військових операціях визвольної війни 1648—1654 рр.; особливо вславився він обороною Вінниці, в битвах під Берестечком, під Монастирищем, в поході в Молдавію (1653 р.). Під час підготовки і проведення Переяславської ради Богун охороняв кордони України; після смерті Хмельницького він очолив повстання проти зрадника Виговського. 17 лютого 1664 р. військове командування Польщі заарештувало, а через кілька днів розстріляло Богуна за те, що він зв'язався з російським і лівобережним козацьким українським командуванням і готував розгром армії короля Яна Казіміра.
Український народ глибоко шанує пам'ять Івана Богуна. В 1918 р. один з найкращих полків дивізії, якою командував герой громадянської війни М. О. Щорс, було названо на честь Івана Богуна — Богунським.
У Вінниці на границі — м. Вінниця весною 1651 р. була кордоном з польськими військами.
Під обителем-монастирем кальницьким — тут монастир вінницький, який Богун перетворив у фортецю.
Історія записів
Майже століття був відомий лише уривок думи, записаний на початку 50-х років XIX ст. від кобзаря Андрія Шута (вперше надруковано в збірці «Народные южнорусские песни», стор. 407—408). Повний текст думи Чаловський чув наприкінці XIX — на початку XX ст. в Немирівському районі, Вінницької обл., звідки він родом.
Мелодія думи
Образи думи в мистецтві
Виконавці
Андрій Шут
Примітки
Література
- Українські народні думи та історичні пісні. Упорядники: П. Д. Павлій, М. С. Родіна. М. П. Стельмах. Видавництво Академії наук Української РСР, Київ, 1955, 700 с.