PROFILPELAJAR.COM

Хорс
Хорс
Божество в	слов'янська міфологія
	Медіафайли у Вікісховищі

Хорс (д.-рус. Хърсъ) — друга назва бога Сонця; його відмінність від Дажбога не встановлена, можливо, він його син; як великий бог Сонця згадується у «Слові о полку Ігоревім»; у Володимировому (Київському) пантеоні стоїть поруч з іншими головними богами язичницької пори^[1].

Літописи про Хорса

У «Повісті минулих літ» Хорс присутній у списку серед 6-и богів, яким Володимир велів встановити ідолів.^[2]

Хорса згадують серед головних божеств: «…Трояна, Хорса, Велеса, Перуна на боги обратіша», «вірують в Перуна і в Хорса…», «Слово о тім, яко погани суще язици кланялися ідолам, мнящі боги многі, Перуна і Хорса». Хорс часто фігурує поряд з Перуном. Вони обидва вважались небесними божествами.

Хорс згадується в апокрифі «Ходження Богородиці по муках», «Слові Христолюбця», у «Бесіді трьох святителів», «Легенді про доньку Шана» подніпровських болгар.

У «Повісті минулих літ» розповідається, що зображення Хорса стояло в Києві на пагорбі серед найголовніших богів. А автор «Слова о полку Ігоревім» пише, що Всеслав Полоцький, перетворившись у вовка, перебігав дорогу великому Хорсові. «Всеслав князь людем судяше, князем гради рядяше, а сам в ніч вовком рыскаше; з Києва дорискаше до кур Тмутороканя, великому Хорсови вовком путь прерыскаше».

Культ Хорса був настільки популярним, що не згас з появою християнства. В апокрифічному пам'ятнику «Ходіння Богородиці по муках» записано: «Хорса, Велеса, Перуна на боги звернула».

Трактування образу

У «Слові і об'явленні святих апостолів» пропонується версія, що Хорс, як і решта язичницьких богів, був людиною, царем Кіпру^[3].

Думки дослідників про роль Хорса суперечливі та неодностайні. Збіг його імені з іранськими xvar («ореол»), xor, xores, xorsid, xurset («променисте сонце») та індійськими hara, haras («вогонь») дає підстави вважати, що божество запозичене в іранських народів^[4].

На підставі згадки Хорса в «Слові о полку Ігоревім» в історії про князя-перевертня Всеслава більшість дослідників переконані, що Хорс є солярним божеством^[4].

Однак Александер Брюкнер та Вітторе Пізані вбачали у фрагменті алюзію до місяця. Вітторе Пізані, нагадавши про міфологічний зв'язок вовкулацтва з місяцем, припустив, що в цьому фрагменті йдеться про рух Хорса зі сходу на захід уночі — в час, коли Всеслав пробігав із півночі на південь і назад. Александр Брюкнер припустив можливість походження імені «Хорс» від праслов'янського кореня *krsь, наявного в польському слові wycharsły («виснажений»). Це могло пояснити алюзію до місяця, який регулярно «худне». Таким чином Хорс уособлює місяць і виступає парою сонцю в образі Дажбога. Отже, він таки сяяв, але лише місячним світлом^[4].

Підтримує лунарність божества також російській релігієзнавець Андрій Бєсков. Він порівнює цю пару з божественними близнюками-протилежностями Ашвінами^[5].

Версія про місячне божество-чоловіка узгоджується з припущенням Е. Гаспаріні та Лева Фробеніуса, що слов'янський світ, на відміну від Західної Європи, належить до євроазіатської зони, що характеризувалася культом місяця як символу чоловічої статевої сили^[6].

Див. також

Примітки

↑ Хорс // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Довіра, 2006. — C. 622. — 703 с. — ISBN 966-507-195-5.
↑ Повість врем'яних літ
↑ Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 146, 172.
↑ ^а ^б ^в Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 172—175.
↑ Бесков Андрей. Восточнославянское язычество: Религиоведческий анализ. — Saarbrücken: LAP LAMBERT Academic Publishing, 2010. С. 77-161.
↑ Penczak, Е. (1976). Kalendarz lunamy Słowian na tle porównawczym. Т. 60. с. 101—125.