Південна Америка дещо ізольована від інших материків. З заходу її омивають води Тихого океану, зі сходу й півночі — Атлантичного. На півдні протока Дрейка (яка є найширшою у світі) відділяє Південну Америку від Антарктиди. На півночі материк омивають води Карибського моря. Південна Америка сполучається з Північною лише вузьким Панамським перешийком. На початку XX століття через Панамський перешийок прорили канал (Панамський канал), по якому нині зазвичай проводять межу між Північною й Південною Америкою.[3]
Площа континенту — 17,8 млн км², площа островів — 1 % загальної площі. Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км (на широті бл. 5° пд.ш.)[3].
Загальний опис
Середня висота континенту — 655 м. Найвища точка розташована в Андах (г. Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря). Понад 49 % поверхні має висоту до 300 м; 8,5 % — понад 2000 м.
Вздовж північно-західної та західної околиці Південної Америки тягнеться могутній гірський пояс Андів (найвища гора Аконкагуа, 6960 м), який складається з субширотних і меридіональних хребтів — Північні, Східні, Центральні, Західні, Берегові Кордильєри, між якими лежать внутрішні плоскогір'я та плато (Пуна, Альтиплано — у Болівії та Перу) або западини. Південна частина — Патагонські Анди (висотою до 4058 м) з активним вулканізмом і заледенінням. Велика частина материка зайнята Бразильським плоскогір'ям (найвища гора Бандейра, 2890 м) і Гвіанським плоскогір'ям (гора Небліна, 3014 м), розділеними великою Амазонською низовиною (Амазонією). На північний захід від Гвіанського плоскогір'я лежить низовина річки Ориноко, на захід та південний захід від Бразильського плоскогір'я — рівнини Гран-Чако, Межиріччя, Пампа. На крайньому півдні з Андами межує плато Патагонії (до 2200 м).
Клімат головної частини континенту субекваторіальний і тропічний, з сухою і вологою порами року, в Амазонії екваторіальний, постійно вологий, на півдні субтропічний і помірний. Більшість річок впадає в Атлантичний океан. Це Амазонка, Сан-Франсиску, Ориноко, Парана з Парагваєм та інші.
Зона субтропічних степів (пампа) розташована на південь від саван південної півкулі. Ґрунти в пампі сіро-коричневі. Ці ґрунти мають значний гумусовий горизонт (до 40 см) і дуже родючі. Для пампи характерні пампаський олень, пампаська кішка, лами. По берегах річок багато гризунів — нутрія, віскаша, а також броненосці. Природні ландшафти в пампі майже не збереглись: зручні землі розорані і зайняті посівами пшениці, кукурудзи тощо, сухі степи розділені на величезні загони для великої рогатої худоби.
Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою смугою (від 5 до 28° пд. ш.) на західному узбережжі Південної Америки. Холодна Перуанська течія формує тут високу вологість повітря, через що береги оповиті туманами. Однак дощі можуть не випадати тут по 10 — 20 років. Повітря над Перуанською течією охолоджується і стає важким, а тому не піднімається вгору й не утворює дощових хмар.
Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама піднімається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю.
На південь від берегових пустель на західному узбережжі материка і на островах Вогняна Земля поширені ліси помірного поясу, в яких з'являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії[4].
Висотна поясність в Андах. Ділянки Анд, що лежать на різних широтах, відрізняються за кількістю й складом висотних поясів. Найповніший спектр висотних поясів представлений в області екватора.
Нижній пояс гір, який називають «жарка земля», простягається до висоти 1200—1500 м над рівнем моря. Його займають вологі екваторіальні ліси. Вище, до 2800 м, гірські вічнозелені ліси з деревоподібних папоротей, бамбуків, хінного дерева, кущів коки. Цей пояс називають «помірна земля». Тут температури протягом року коливаються від +15 до +20°С. На висоті від 2800 до 3800 метрів, в прохолодному кліматичному поясі, розміщений пояс низькорослих високогірних лісів — пояс криволісся.
Водоспад Іґуасу
Ще вище, до 4500 м, лежить пояс високогірних лугів — парамос. Хоча середньомісячні температури в цьому поясі додатні (+4…+8°С), але часто трапляються нічні заморозки. Рослинність парамосу своєрідна: високі складноцвіті рослини, кущові злаки, ділянки мохових боліт. Вище 4500 м розміщується пояс багаторічних снігів і льодовиків[5].
Гідрологія
Вологість клімату й регулярні значні опади на основній території материка, широкі рівнинні простори сприяють формуванню на материку великих й повноводних річок. Під впливом вологих вітрів з Атлантики Південна Америка отримує вдвічі більше опадів, ніж в середньому весь суходіл Землі. Отож Південна Америка багатша від інших материків на водні ресурси.
Амазонка — найповноводніша річка планети. У неї найбільший у світі водозбірний басейн (близько 7,2 млн км²), на території якого може розміститися майже вся Австралія. Витоки Амазонки — в Андах, після їхнього злиття річка кілька тисяч кілометрів тече рівниною. Живлення Амазонки переважно дощове. В неї впадає понад 500 приток. Ліві та праві притоки розливаються влітку, але оскільки вони розташовані у субекваторіальних кліматичних поясах Північної та Південної півкуль, то Амазонка повноводна протягом року. Уявлення про величезну масу води, що несе Амазонка, дає її глибина. У нижній течії вона становить понад 100 м. Щосекунди річка скидає в Атлантичний океан у 130 разів більше води, ніж Дніпро. Під час повені вона розливається на 80-100 км.
Парана — друга за величиною річка Південної Америки, яку корінне населення називає «матір'ю моря». Каламутний слід річки помітний в Атлантиці на відстані 100—150 км від берега. За водністю Парана посідає шосте місце з-поміж найбільших річок планети. Парана прокладає свій шлях крізь міцні породи фундаменту платформи, тому для неї звичайними є пороги і водоспади. Мальовничий водоспад Іґуасу на притоці з такою самою назвою має висоту 72 м, розбивається на кілька сотень струменів і потоків.
Озера материка зосереджені переважно на півдні Анд (Патагонські Анди) і мають льодовикове походження. В Центральних Андах на висоті 3 812 м розташоване найбільше високогірне озеро світу Тітікака, воно має тектонічне походження. Найбільше озеро Південної Америки — Маракайбо — виникло у западині земної кори на півночі материка, воно є найбільшим лагунним озером світу, оскільки має безпосередній зв'язок з морем.
Незважаючи на значну висоту Анд, сучасне зледеніння не має тут великого поширення. Це пояснюється розташуванням гір переважно в екваторіальних і тропічних широтах. Снігова лінія розташована тут дуже високо — пересічно на висоті 4 500 м, а подекуди і на 6 500 м. Територія Південної Америки добре забезпечена підземними водами. Вони зосереджені в прогинах давньої платформи на низовинах.
Велику роль в економіці більшості країн Південної Америки відіграє гірничодобувна промисловість. Її частка у ВВП наприкінці XX ст. коливалася від 1 % (Бразилія), 1,5 % (Колумбія), 2,5 % (Аргентина) до 8 % (Болівія), 9—10 % (Суринам, Гаяна, Чилі, Перу, Еквадор) і 16 % (Венесуела). Частка гірничодобувної промисловості в загальному промисловому виробництві вища: від 4,5 % для Аргентини до 25—30 % для Болівії і Венесуели; в Перу і Чилі гірничодобувна промисловість — основна галузь промислового виробництва. При цьому Венесуела, Колумбія, Аргентина та Еквадор видобувають головним чином енергетичну сировину, а Болівія, Гаяна, Суринам, Перу, Чилі, Бразилія — сировину для металургії. Значну частину видобутої сировини переробляють на місці, водночас багато залізної руди і бокситів експортують в непереробленому вигляді. Частка внутрішнього споживання металів відносно невелика. Енергетична сировина, передусім нафта, забезпечує 80—90 % загальної вартості експорту сировини і палива, понад 90 % експорту гірничо-металургійної продукції забезпечують мідь, залізо, боксити, олово, свинець, цинк, срібло, вольфрам, молібден, стибій.
Найдавнішу відому цивілізацію Північної і Південної Америки було створено у Норте Чико — області сучасного Перу. Комплексне суспільство виникло у групі прибережних долин між 3000 і 1800 до нашої ери.
Чавін
Чавін створила торговельну мережу та розвинене сільське господарство (за деякими оцінками і археологічними знахідками) ще за 900 років до нашої ери. Артефакти було виявлено на місцеперебуванні давніх людей під назвою Чавін у сучасному Перу на висоті 3177 метрів. Цивілізація Чавін проіснувала від 900 р. до 300 р. до нашої ери.
Мачу-Пікчу — доколумбове місто інків, розташоване в Андах.
Маючи власну столицю у великому місті Куско, цивілізація інків домінувала в Андах від 1438 до 1533 року. Міста інків було побудовано з точною і неперевершеною кладкою на багатьох рівнях гірської місцевості. Терасове сільське господарство було корисною та продуктивною формою. Існує доказ наявності чудових металевих конструкцій і навіть зразок успішно проведеної трепанації черепа людини у цивілізації інків.
У 1492 році Іспанія виступила спонсором експедиції на чолі з Христофором Колумбом, яке швидко призвело до відкриття і європейської колонізації Америки. Європейці принесли до Старого Світу хвороби, які, як вважають, стали причиною катастрофічних епідемій і величезного скорочення корінного населення. Колумб прибув в Америку у той час, коли в Європі з'явилося багато розробок в області техніки, вітрильництва та зв'язку, які зробили можливими далекі морські подорожі і швидке поширення відомостей про нововідкриті землі по усій Західній Європі. Це був також час зростання релігійного, імперського та економічного суперництва, що призвело до конкуренції у створенні колоній.
Історія Південної Америки випливає з вивчення минулого, зокрема письмових записів, усних історій та традицій, що передаються від покоління до покоління на континенті Південної Америки. Південна Америка має історію, яка являє собою широкий спектр людських, культурних і цивілізаційних форм. Незважаючи на те, що тисячі років незалежного розвитку було перервано португальською та іспанською колонізацією кінця 15-го століття і демографічним колапсом, який слідував після цього, метиси континенту і культури корінних народів залишаються вельми відмінними від культур своїх колонізаторів. Через трансатлантичну работоргівлю Південна Америка (особливо Бразилія) стала домівкою мільйонів людей з африканськоїдіаспори. Змішання рас призвело до появи нових соціальних структур. З початку революційної боротьби за незалежність від іспанської корони протягом 19-го століття у Південній Америці пройшло ще більше соціальних і політичних змін, серед яких: національні проєкти будівництва, європейські імміграційні хвилі, розширення торгівлі, колонізація глибинки і війни за володіння територіями та напруга стосовно реалізації індіанських прав і обов'язків, ліберально-консервативних конфліктів між класом, що керує та поневоленими індіанцями, які мешкали у межах держав, що проіснували до початку 1900-х років
Сан-Паулу, найбільший промисловий і важливий культурний центр Бразилії і всієї Південної Америки.
На території Південної Америки розташовані 12 незалежних держав та 3 залежні території. 10 з 12 південноамериканських країн мають вихід до вод світового океану, ще 2 країни лежать в середині материка.
Найбільшою та найменшою за площею та населенням державою регіону є відповідно Бразилія і Суринам.
Значна кількість жителів Південної Америки живе на західному і східному узбережжях континенту. Великі площі вологих тропічних лісів Амазонії, савани Гран-Чако, пустельна Патагонія і прохолодна Вогняна Земля заселені слабко[7].
На етнічному рівні населення Південної Америки можна розділити на три типи: індіанці, білі і темношкірі. В таких країнах, як Колумбія, Еквадор, Парагвай та Венесуела в демографічному плані переважають метиси (нащадки міжрасових шлюбів іспанців і тубільного населення). Лише в двох країнах (Перу і Болівії) індіанці утворюють більшість. У Бразилії, Колумбії і Венесуелі проживає значна кількість населення африканського походження. В таких державах, як Аргентина, Уругвай, Чилі і Бразилія більшість населення має європейське походження, з них у перших двох більшість населення — нащадки вихідців з Іспанії та Італії. На півдні і південному сході Бразилії проживають нащадки португальців, німців, італійців та іспанців.
Чилі прийняла хвилю еміграції з Іспанії, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Греції та Хорватії протягом 18 і на початку 20 століть. У цій країні проживає, за різними даними, від 1 600 000 (10 % населення) до 4 500 000 (27 %) вихідців з Басконії. 1848 був роком масової імміграції німців (також австрійців і швейцарців) і, частково, французів, головним чином, в південні райони країни, досі абсолютно незаселені, але багаті природою і корисними копалинами. Ця імміграція німців, продовжилася після першої та другої світових воєн таким чином, що сьогодні близько 500 000 чилійців мають німецьке походження. Крім того, близько 5 % населення Чилі — нащадки вихідців імігрантів-християн з Середнього Сходу (палестинці, сирійці, ліванці, вірмени). Також близько 3 % населення Чилі — генетичні хорвати. Нащадки греків становлять близько 100 000 осіб, більшість з них живе в містах Сантьяго і Антофагаста. Близько 5 % населення — французького походження. Від 600 000 до 800 000 — італійського. До Бразилії німці іммігрували, головним чином, протягом XIX і XX століть у зв'язку з політико-соціальними подіями на батьківщині. Сьогодні близько 10 % бразильців (18 млн) мають німецьке походження. Крім того, Бразилія — країна Латинської Америки, де проживає найбільша кількість етнічних українців (1 млн). Етнічні меншини в Південній Америці також представлені арабами і японцями в Бразилії, китайцями в Перу та індійцями в Гаяні.
Найпоширенішими мовами Південної Америки є португальська та іспанська. Португальською мовою говорить Бразилія, населення якої становить близько 50 % населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту, за винятком вищезгаданої Бразилії та Гвіани, найбільшою розмовною мовою на континенті. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Суринамі говорять по-голландськи, в Гаяні — по-англійськи, а у Французькій Гвіані — відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останньої) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу. Оскільки значну частку населення Південної Америки складають вихідці з Європи, багато з них досі зберігають свою мову, найпоширенішими з них є італійська та німецька мови в таких країнах як Аргентина, Бразилія, Уругвай, Венесуела і Чилі.
Основою економіки країн Південної Америки залишається експорт товарів та природні ресурси. Бразилія (сьома за величиною економіки у світі й друга за величиною в Америці) лідирує в загальному обсязі експорту $ 137.8 млрд дол. США, потім йдуть Чилі $ 58.12 млрд та Аргентина з $ 46.46 млрд дол. США[8].
Економічний розрив між багатими й бідними в більшості південноамериканських країн вважається більшим, ніж на більшості інших континентів. У Венесуелі, Парагваї, Болівії та багатьох інших країнах Південної Америки, найбагатші 20 % володіють понад 60 % багатства країни, в той час як найбідніші 20 % володіють менш ніж 5 %. Такий широкий розрив можна побачити в багатьох великих південноамериканських містах, де тимчасові халупи й нетрі стоять поруч з хмарочосами і апартаментами класу люкс.
Фієста в Паленке. Афро-колумбійські традиції від Сан-Базіліо-де-Паленке, шедевра усної та нематеріальної спадщини людства з 2005 року.
На культуру південноамериканців вплинули історичні зв'язки з Європою, особливо з Іспанією та Португалією, а також — масова культура зі Сполучених Штатів Америки.
Південноамериканські країни мають багаті традиції музики. Найвідоміші жанри: кумбія з Колумбії, самба, боса-нова з Бразилії, танго з Аргентини та Уругваю. Також добре відомим є некомерційний народний жанр Нуева Кансьон — музичний напрямок, що виник в Аргентині й Чилі та швидко поширився на решту країн Латинської Америки. Жителі перуанського узбережжя створили самобутні дуети й тріо на гітарі й кахоні в змішаному стилі латиноамериканських ритмів, таких, як Марінера (Marinera) в м. Ліма, Тондеро (Tondero) в м. Піура, в XIX столітті популярний Креольський вальс або Перуанський вальс, душевний «Arequipan Yaravi» та парагвайський Гуаранія (Guarania), що виник на початку XX століття. Наприкінці XX століття під впливом британського і американського попроку з'явився іспанський рок. Натомість для Бразилії був характерний португальський попрок.
Завдяки широким етнічним зв'язкам південноамериканська кухня чимало запозичила в африканських, азійських та європейських народів, водночас зберігаючи традиції американських індіанців. Наприклад, кухня в Баїя, Бразилії, добре відома своїми західноафриканськими коренями. Аргентинці, чилійці, уругвайці, бразильці й венесуельці регулярно вживають вина, в той же час Аргентина поряд з Парагваєм, Уругваєм, а також мешканці південної частини Чилі й Бразилії надають перевагу мате або парагвайській версії цього напою — терере, який відрізняється від інших тим, що подається холодним. Піско — дистильований лікер з винограду, виробляється в Перу й Чилі, однак, є постійні суперечки між цими країнами щодо його походження. Перуанська кухня поєднує в собі елементи китайської, японської, іспанської, африканської та кухні народів Анд.
Спорт відіграє важливу роль в популярній культурі Південної Америки. Найпопулярніший вид спорту — футбол, на професійному рівні представлений Конфедерацією Південноамериканського футболу (КОНМЕБОЛ), яка входить до складу ФІФА й організовує турніри, головними з яких є Кубок Америки (турнір збірних) та Кубок Лібертадорес (змагання між клубами). Перший чемпіонат світу з футболу1930 року пройшов в Уругваї. За всю історію змагань країни Південної Америки перемагали 9 разів з 19 (Бразилія 5 разів, Аргентина та Уругвай по 2 рази).
Іншими популярними видами спорту є баскетбол, плавання та волейбол. У деяких країнах існують національні види спорту, такі як пато в Аргентині, техо в Колумбії та родео в Чилі.
Популярними є також регбі, поло та хокей (насамперед в Аргентині), автоспорт у Бразилії та велосипедний спорт в Колумбії. Аргентина, Чилі й Бразилія ставали чемпіонами турнірів Великого шолома з тенісу.
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_330.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
