Поезія 1847—1850 років — чотири рукописні книги поезій Тараса Шевченка, створені ним на засланні. Чотири книги (в одній оправі)^[1], за літературною традицією, мають кілька умовних назв: «Мала книжка» (МК)^[2]; або «Захалявна книжка».^[3] Назва за місцем створення — «Оренбурзька книжка». Та ж «традиція»^[2] популяризує такі автобіографічні визначення, як «невольнича поезія» або «муза», зроблені поетом 24 лютого й 6 березня 1858 року у «Щоденнику».^[4]

Створення «Малої книжки поезій» Тараса Шевченка — стало унікальним випадком у світовій літературі, на середину XIX століття не існувало поетичних книг, написаних наперекір прямій забороні писати від самодержавного правителя-імператора (Микола I). За 44 дні до залишення місця свого заслання на Мангишлаку,^[5] 19 червня 1857 року, Шевченко занотував у «Щоденнику»:^[6]

…Якби я був недолюдок, кровопивець, то й тоді для мене влучнішої кари не можна було б придумати, як заславши мене до Окремого Оренбурзького Корпусу салдатом. Ось де причина моїх невимовних страждань. І до всього цього мені ще заборонено малювати. Відібрати найблагороднішу частину мого бідного існування! Трибунал під головуванням самого Сатани не міг би проголосити такого холодного нелюдського присуду. А бездушні виконавці присуду виконали його з обурливою точністю.

Авґуст-поганин, заславши Назона до диких Ґетів, не заборонив йому писати й малювати. А християнин М[икола І] заборонив мені й те, і друге. Обидва кати. Але один із них — кат-християнин і християнин девятнадцятого віку, що на його очах виросла найбільша держава в світі, виросла на основах Христового заповіту.

…Не знаю напевне, чому я завдячую, що мене за десять літ не піднесли навіть до ранґи унтер-офіцера, — чи впертій антипатії, яку я маю до цього упривілейованого стану, чи своїй безтурботній хахлацькій упертості? Здається, одному й  другому. В незабутній день [30 травня 1847 р.] оголошення мені конфірмації [7] я сказав собі, що з мене не зроблять салдата! Так і не зробили. Я не те що глибоко, навіть і поверхово не вивчився ані одної вправи з рушницею. І це підносить мою амбіцію. Дітвацтво й більш нічого.

Шевченком Овідій Назон вважався «найдосконалішим творінням всемогутнього Творця всесвіту». За словами письменника-перекладача Андрій Содомора, у Шевченка були «найвиразніші сліди ремінісценцій з Овідія», зокрема, вірш «Думи мої…» деталями перегукувався з початковою елегією «Скорбот».^[8][9] Але образ світу, відтворений Шевченком на засланні, як відзначають дослідники, суттєво відізняється від Овідієвого — поет продовжував носити в собі, «неначе цвяшок, в серце вбитий...», образ України.^[10][11] В поезії Шевченка відсутні Овідієві визначення «киргизів убогих» як диких варварів та каяття перед імператором-«катом»:

О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. Люблю, як щиру, вірну дружину, Як безталанную свою Вкраїну![12]

Шевченко називав поетичні збірки 1847–1850 років «книжечками»:

І четвертий рік минає Тихенько, поволі, І четверту начинаю Книжечку в неволі Мережати, — змережаю Кров'ю та сльозами Моє горе на чужині…[13]

Три поезії, що увійшли до «книжечки», було написано до київського арешту Шевченка 5 квітня 1847 року: «Лілея» — 25 липня 1846 року, «Русалка» — 9 серпня 1846 року, «Осика» («Відьма») — 7 березня 1847 року. У березні 1847 року поет збирався видати нову збірку творів, умовно назвавши її «Другий Кобзар», причиною цього було те, що літературні права на перший «Кобзар» 1840 року були придбані видавцем Іваном Лисенковим 1843 року.^[14] Повний перелік поезій що могли увійти до «Другого кобзаря», виданню якого завадив арешт — невідомо.

Задуману «книжечку» Шевченко продовжив писати в Петербурзі, у жандармському казематі III відділу, де його тримали у справі Кирило-Мефодіївського товариства 44 дні — від 17 квітня до 30 травня 1847 року. У казематі Шевченко створив 13 поетичних шедеврів. Пізніше, вже на засланні, він об'єднав їх у цикл («В казематі») й додатково написав 14-й вірш-посвяту «Згадайте, братія моя…». Зберігся окремий автограф циклу, створений в Орську без поетичної посвяти.^[15] Через 8 діб, у ніч з 8 на 9 червня, фельдєґер «доставив» Шевченка з Петербурга до Оренбурга, подолавши відстань майже 2700 км.^[16] Увечері 22 червня поета привезли з Оренбурга до Орської фортеці. Всупереч імператорській забороні писати й малювати, весь вільний час від солдатської муштри, Шевченко присвячує творчості. «Княжна» — перша поема, написана поетом на засланні, за його словами: «над Уралом, на чужині, в неволі» (окремий автограф).^[17] До кінця 1847 року Шевченко створив ще 16 віршів і поем. Однак вони не були надруковані за його життя. В останньому вірші «книжечки» 1847 року Шевченко писав:

То так і я тепер пишу, Папір тілько, чорнило трачу… [...] безнадійно-гірке передчуття…[18]

До «книжечки» увійшла поезія «Думи мої, думи мої, Ви мої єдині…» була написана під час зимівлі Аральської експедиції 1848—1849 років на острові Косарал, про що свідчать чорнові автографи двох уривків у альбомі малюнків і записів народної творчості (арк. 37, 47).^[19]

31 жовтня 1849 року Шевченко разом з іншими учасниками Аральської експедиції прибув до Оренбурга для остаточних робіт по опису Аральського моря, про що він писав словами: «живий, здоровий і коли не дуже щасливий, то принамені веселий».^[20][21] До кінця 1849 року Шевченко об'єднав 34 поезії у збірку «1847» без назви.^[22] Поезії були записані автором без дотримання хронології. Тоді ж, під час заслання, було впорядковано «книжечки» за 1848 і 1849 роки й розпочато четверту — за 1850 рік.^[13]

У «книжечці» вказано 30 травня 1857 року — дата оголошення вироку (конфірмації) Олександра II, щодо звільнення Шевченка з військової служби. Назва циклу — «В казематі» й загальна посвята — «Моїм соузникам» (Кирило-Мефодіївцям) з'явилися 18 березня 1858 року у Москві («Більша книжка»). 7-й вірш циклу, присвячений Миколі Костомарову. Повертаючись з заслання, 31 серпня 1857 року, у Саратові Шевченко відвідав матір Костомарова — Т. П. Костомарову (запис у щоденнику поета),^[23] Шевченко на окремому аркуші записав цей вірш з деякими відмінами від «Малої книжки» і подарував його Костомаровій. У цьому автографі дата 19 травня 1847 вказує на день побачення Т. П. Костомарової з М. І. Костомаровим, ув'язненим у казематі III відділу.^[24] Відомий також окремий найраніший автограф вірша «Рано-вранці новобранці…», включеного до книги.^[25]

У листопаді-грудні 1849 року в Оренбурзі (після закінчення Аральської експедиції) з чорнових автографів до окремої «книжечки» було переписано 60 поезій 1848 року. Вірші «Ой гляну я, подивлюся...», «Та не дай, Господи, нікому...» і поему «Варнак», ймовірно, було створено до ще початку експедиції (11 травня 1848 року), про що поет писав у словах: «меж талами, над тим Уралом».^[26] Решта поезій створено у жовтні-грудні на острові Косарал 1848 року під час зимівлі.^[20] «Книжечка» має велику кількість віршів на Косаральську тематику: «Ой гляну я, подивлюся...», «Та не дай, Господи, нікому...», «Добро, у кого є господа...», «Ну що б, здавалося, слова...», «Мов за подушне, оступили...», «Немає гірше, як в неволі...», «І небо невмите, і заспані хвилі...», «І знов мені не привезла...», «В неволі, в самоті немає…».

Літературознавцями найбільш значними творами вважаються: «У Бога за дверми лежала сокира...», «Дев'ята сестро Аполона…» («Царі»), поеми «Титарівна» і «Неначе цвяшок в серце битий…» («Марина»), «Швачка», «У тієї Катерини…», «Ой чого ти почорніло...», «У неділеньку у святую...», «У Вільні, городі преславнім...», «Заступила чорна хмара...», «А нумо знову віршувать…». Збереглися чорнові автографи поем в альбомі експедиційних малюнків і записів народної творчості поета, це: «Титарівна» (арк. 32) і «Неначе цвяшок в серце битий…» («Марина») (арк. 36)^[19].

Усі 19 поезій «книжечки» з датою «1849» створені Шевченком під час перебування Аральської експедиції на Косаралі й Раїмі (там поет перебував від кінця січня 1849 року й до початку морської кампанії 6 травня; кампанія того року скінчилася 22 вересня).^[20] Зустрічаючи на Косаралі новий 1849 рік, Шевченко описав у листі до Варвари Рєпніної цей період словами:

Літо минало у морі, зима в степу, в заметеній снігом джеломійці наче курінь… не описую вам цієї неісходимої пустелі… жодного помислу натхненного — проза й проза або, краще сказати, степ і степ![27]

У «книжечку» поезії було об'єднано в Оренбурзі після закінчення експедиції — у листопаді-грудні. В альбомі присутні експедиційні малюнки і записи народної творчості:^[19] є чорнові автографи поеми «У Оглаві…» («Сотник») (арк. 1), віршів «Ми вкупі гралися, росли…» (арк. 5), «Готово, парус роспустили…» (арк. 9), «За сонцем хмаронька іде…» (арк. 33), «Ми восени таки похожі…» (арк. 33). В Оренбурзі у листопаді 1849 року (попередній запис рукою поета має дату 17 листопада) Шевченко переписав вірш «Не додому вночі йдучи…»^[28] до альбому Федора Лазаревського і проставив дату написання твору: «1848 – грудня 24. Косарал.»^[29]

Цього часу Шевченко написав таку поезію, пов'язаний із забороною й вилученням з продажу першого «Кобзаря», яка потрапила до «книжечки»:

Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря»… Неначе й не було мене. [30]

Й поезію про твори, що мали увійти до «Другого Кобзаря»:

А я й байдуже. Книжечки Мережаю та начиняю Таки віршами. Розважаю Дурную голову свою, Та кайдани собі кую (Як ці добродії дознають)…

З початку 1850 року й до другого арешту та ув'язнення на гауптвахті, через донос прапорщика М. Ісаєва, 23 квітня — Шевченко встиг написати 13 поезій. Про цей період поет писав словами:

…Серце холоне, Як подумаю, що, може, Мене похоронять На чужині, — і ці думи Зо мною сховають!..

Попереджений друзями про обшук, 22 квітня Шевченко був змушений спалити поетичні начерки, більшість листів, малюнки, картини, які б могли свідчити про порушення імператорської заборони писати й малювати.^[31] Оренбурзьку книгу поезій 1847—1850 років поету вдалося сховати у штабскапітана Карла Герна. На 20-й день, 12 травня, Шевченка звільнили з арешту й знову відправили до Орської фортеці (5-й батальйон), де він відбував звичайні солдатські будні з муштрою.

23 травня командир Окремого оренбурзького корпусу В. О. Обручов відправив рапорт військовому міністрові про обшук і арешт Шевченка. 7 червня про подію доповіли імператорові Миколі І, який наказав негайно вчинити над рядовим Шевченком найсуворіший арешт до закінчення справи. 25 червня наказ потрапив до Оренбурга, 30 червня — до Орська. Шевченка арештували вдруге. 4 липня його привели до присяги у Спасопреображенській церкві Орської фортеці. 5 липня слідчий доповів командирові Окремого оренбурзького корпусу про закінчення слідства, який 21 липня надіслав докладний рапорт військовому міністрові про результати справи. 2 вересня Обручов віддав наказ звільнити Шевченка з арешту з переведенням його з 5-го до однієї з рот 1-го батальйону, що перебувала у Новопетровському укріпленні, куди поет був терміново відправлений до закінчення каспійської навігації. Трете ув'язнення Шевченка (гауптвахта в Орську), за «носіння іноді цивільного (партикулярного) вбрання…», тривало з 30 червня до 2 вересня (щонайменше) — 65 днів.^[32]

Ще 22 січня командир Окремого оренбурзького корпусу В. О. Обручов підписав розпорядження про відправку Шевченка на півострів Мангишлак (з початком навігації на Каспійському морі)^[32], про що поет писав у листах до Варвари Рєпніної й Андрія Лизогуба від 7 та 14 березня: ^[33]

Мене поженуть 1-го травня у степ, на східний берег Каспійського моря в Новопетровське укріплення, отже знову перевуть будь-яке спілкування з людьми…

Після чотирьохдобового плавання (14-18 жовтня) на поштовому човні по Каспійському морю (170 миль) за штормової погоди, рядового Шевченка, як одного із політичних злочинців, доставили до Новопетровського укріплення.^[32][34][35] За сім чорних років заслання на Мангишлаку він не написав жодного поетичного твору. У листі від 22 квітня 1857 року до Якова Кухаренка поет писав:^[36]

Десять літ неволі, друже мій єдиний, знівечили, убили мою і віру і надію, а вона була колись чиста, непорочна, як те дитятко, взятеє од купелі, чистая і кріпкая, як той самоцвіт, камень ошліфований! Але чого не зробить риторда химська?..

На Великдень, 7 квітня 1857 року, Шевченко одержав лист від Михайла Лазаревського зі звісткою щодо можливого звільнення, а також листи від Якова Кухаренка й Андрія Маркевича. Існує версія, що «книжечка з українськими віршами» була повернута Карлом Герном Шевченку саме на Великдень. Про це можуть свідчити слова поета, що після свят, «вставши раненько, помолився Богу, закачав рукава та й заходився коло оції „Москалевої криниці“». 5 червня Шевченко надіслав Кухаренкові відредаговану «Москалеву кринцю» й, за його виразом, «Бог зна колишні» вірші «Чернець» і «Садок вишневий коло хати...»^[36].

Творчу правку поезій 1847—1850 років Шевченко розпочав ще в Новопетровському укріпленні. Поет дописував слова, спершу позначені скорочено або крапками; низку творів закреслив: «І станом гнучим, і красою...», «Чи то недоля та неволя...», «Хіба самому написать...», «На ниву в жито уночі...»^[37], «Ну що б, здавалося, слова...», «У Вільні, городі преславнім...», деяким проставив заголовки: «Швачка», «Чума», «А. О. Козачковському» і присвяти: «Москалева криниця» — Я. Кухаренкові, «Чернець» — Пантелеймону Кулішу тощо. Творчу роботу над текстом Шевченко продовжив, повертаючись із заслання, у Нижньому Новгороді, Москві та Петербурзі.^[38]

Через передчасне звільнення Іраклієм Усковим Шевченка від солдатської служби, 2 серпня 1857 року поета було оголошено в розшук — командир Окремого оренбурзького корпусу Василь Перовський наказав його «звільненого» доставити до Оренбурга. Поет довідався про це 20 вересня у Нижньому Новгороді, він писав:

Папір повідомляє про те, що мені забороняється в'їзд до обох столиць і що я — під секретним доглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить, нема за що дякувати, В[аша] В[еличність]![39]

Між 24 лютого (Нижній Новгород) — 18 березня (Москва), Шевченко, зробивши чимало виправлень, переписав більшість творів з Оренбурзької «книжечки» 1847 року до нового рукопису, призначеного для друку («Більша книжка»). Тоді він дав рукопису назву «Поезія 1847 р.». Нову редакцію поезії «Криниця» поет вважав твором 1857 року й до «Поезії 1847 року» її не переписав. Спочатку «книжечка» 1847 року закінчувалась поезією «То так і я тепер пишу…»^[40], то остаточній редакції її завершує цикл «В казематі. Моїм соузникам посвящаю» (шмуцтитул). Шмуцтитулами відзначені також дві найбільші поеми року — «Княжна» й «Відьма».^[41]

Більшість творів «книжечок» 1848 (36 поезій), 1849 (13 поезій) і 1850 (3 поезії) років пізніше було переписано до відповідних розділів «Більшої книжки», також зі значними виправленнями. Розділи залишились без назви. Нову версію «Москалевої криниці» (1857), написану у Новопетровському укріпленні, та елегію «В неволі, в самоті немає…» (1848), написану на Косаралі, Шевченко переписав до нового розділу «Більшої книжки» 1857 року. У елегії поет підводив трагічні підсумки свого 10-річного заслання:^[41]

…І мов у полі сніг заносить Неохолонувший ще труп.

Карл Герн, у якого зберігалась Оренбурзька книжка, у своїх спогадах пригадував, що все, що у нього зберігалося, — ескізи, папери й «книжечка з українськими віршами» Шевченка, — він потім повернув поету.^[42][43]  З цього повідомлення не можна встановити ні дати, коли «книжечки» було оправлено, ні особи, яка це зробила. Припускають, що докупи чотири «книжечки» звів і оправив Герн.^[38] За спогадами Івана Тургєнєва, він 1859 року бачив у Шевченка «малесеньку книжечку, оправлену в звичайну юхту».^[44]  Після смерті поета «книжечка» деякий час зберігалася в Михайла Лазаревського, який дав переплести її в нову шеврову оправу, позолотити обріз й на корінці вибив свої ініціали: «М. Л.».^[38]

• Умовні позначення:
  • № – Шевченкова нумерація поезій.
  • БК – 79 поезій, переписаних 1858 р. до «Більшої Книжки».
  • ВД – порядок зошитів за В. Доманицьким.
  • Дод. арк. — додатковий аркуш.

Оренбурзька книжка  • Мала книжка

Назва	Сторінка	№	Зошит	ВД	Примітка	БК
1847	—	—	1	1	—	1
Думи мої... Ви моє єдині...	1	—	1	1	—	1
Княжна	3	—	1	1	—	2
Згадайте, братія моя… N.N.	25	2	2	2	—	14
Ой одна я, одна…	27	1	2	2	—	15
За байраком байрак…	28	2	2	2	—	16
Мені однаково, чи буду…	29	3	2	2	—	17
Не кидай матері, казали…	30	4	2	2	—	18
Чого ти ходиш на могилу?…	32	5	3	3	—	19
Ой три шляхи широкії…	36	6	3	3	—	20
Веселе сонечко ховалось… К…	37	7	3	3	Н. Костомарову	21
Садок вишневий коло хати…	39	8	3	3	—	22
Не спалося, а ніч, як море…	40	9	3	3	«1847», 42-43 чисті стор.	—
Рано-вранці новобранці…	45	10	3	3	—	23
В неволі тяжко, хоча й волі…	47	11	4	4	—	24
Чи ми ще зійдемося знову?..	48	12	4	4	—	26
Косар	49	13	4	4	13 мая 1847. в казематі	25
Сонце заходить, гори чорніють… N.N.	51	3	4	4	—	—
—	52	—	4	4	чиста стор.	—
Відьма	53	4	4	4	«Другий Кобзар»	3
Лілея	83	5	6	6	—	4
Русалка	88	6	6	6	—	5
Мені тринадцятий минало… N.N.	91	7	6	6	—	—
Не гріє сонце на чужині…	94	8	6	6	—	—
Гори мої високії…	95	—	7	7	Сон (Уривок)	—
—	52	—	7	7	чиста стор.	—
Гори мої високії…	97	9	7	7	Сон	—
Іржавець	104	10	7	7	—	7
О думи мої! О славо злая!.. N.N.	108	11	7	7	—	—
Ще як були ми козаками…	109	—	7	7	Полякам	8
Чернець. П. Кулішу	111	12	8	8	—	9
Один у другого питаєм…	118	13	8	8	—	10
Самому чудно. А де ж дітись?..	119	14	8	8	—	11
Ой стрічечка до стрічечки…[45]	120	15	8	8	—	12
Була собі Катерина…	121	16	8	8	Хустина	6
—	126	—	8	8	чиста стор.	—
А. О. Козачковському	127	18	9	9	—	13
Москалева криниця	133	19	9	9	1-ша редакція	79
То так і я тепер пишу…	145	—	10	10	—	—
—	158	—	10	10	146-158 чисті стор.	—
1848	159	—	11	11	—	27
А нумо знову віршовать…	160	1	11	11	початок на с. 161	27
А нумо знову віршовать…	161	1	11	11	—	27
У Бога за дверми лежала сокира…	162	2	11	11	«1848»	—
Тиняючи на чужині…	165	3	11	11	Варнак	28
Ой гляну я, подивлюся…	173	4	11	11	—	29
Та не дай, Господи, нікому…	174	5	11	11	—	30
Дев'ята сестро Аполона…	182	6	12	12	Царі	31
Давид — святий Пророк і цар…	182	7	12	12	Царі	31
І поживе Давид на світі…	184	8	12	12	Царі	31
По двору тихо походжає…	186	9	12	12	Царі	31
Добро, у кого є господа…	188	10	12	12	—	—
Бодай кати їх постинали…	189	11	12	12	Царі	31
Не знаю, як тепер ляхи живуть…	191	—	13	27	початок див. 1850 № 7	—
І станом гнучим і красою…[46]	195	8	13	27	—	35
Огні горять, музика грає…	199	9	13	27	—	34
Чи то недоля та неволя…	200	10	13	27	—	—
На батька бісового я трачу…	202	11	13	27	—	32
І досі сниться: під горою…	203	12	13	27	—	33
—	206	—	13	27	205-206 чисті стор.	—
Буває, іноді старий…	207	13	14	24	—	—
Хіба самому написать…	208	14	14	24	—	—
Мені, щоб знали ви, не жаль…	211	15	14	24	І золотої й дорогої...	36
Ми вкупі гралися, росли…	212	16	14	24	—	37
Готово! Парус розпустили…	215	17	14	24	—	—
Ми восени таки похожі…	216	18	14	24	—	38
—	222	—	14	24	219-222 чисті стор.	—
1849	223	—	15	21	—	39
Неначе степом чумаки…	225	—	15	21	—	39
У Оглаві…	226	1	15	21	(Сотник) «1849»	—
За сонцем хмаронька іде…	246	2	16	22	—	40
Не додому вночі йдучи… N.N.	247	3	16	22	—	41
Як маю я журитися…	249	4	16	22	—	42
Нащо мені женитися?..	250	5	16	22	—	43
Ой крикнули сірії гуси…	252	6	16	22	—	44
—	254	—	16	22	чиста стор.	—
Якби тобі довелося…	255	7	17	23	—	45
Заросли шляхи тернами…	260	8	17	23	—	—
Зацвіла в долині…	262	9	17	23	—	46
У нашім раї на землі…	264	10	17	23	—	47
У Великдень на соломі…	269	11	17	23	—	48
Було, роблю що, чи гуляю…	270	12	17	23	—	—
Мов за подушне, оступили…	271	14	18	14	—	49
Не жаль на злого, кругом його… П.С.[47]	272	15	18	14	—	50
Немає гірше, як в неволі… Г.З.	274	16	18	14	—	51
Якби зострілися ми знову…	277	17	18	14	—	52
Неначе цвяшок в серце вбитий…	278	18	18	14	(Марина)	—
Неначе праведних дітей…	293	19	19	15	Пророк	53
На ниву в жито уночі	295	20	19	15	(Сичі)[48]	—
Меж скалами, неначе злодій…	297	21	19	15	—	—
І небо невмите, і заспані хвилі…	305	22	20	16	—	54
І виріс я на чужині…	306	23	20	16	—	—
Не для людей, тієї слави…	309	24	20	16	—	55
Коло гаю, в чистім полі…	311	25	20	16	—	56
Якби мені черевики…	314	26	20	16	—	57
І багата я…	315	27	20	16	—	58
Полюбилася я…	316	28	20	16	—	59
Породила мене мати…	317	29	20	16	—	60
Ой я свого чоловіка…	319	30	21	17	—	—
Ой виострю товариша…	321	31	21	17	—	—
По улиці вітер віє…	322	32	21	17	—	61
Ой сяду я під хатою…	323	33	21	17	—	62
Закувала зозуленька…	324	34	21	17	—	63
Швачка	325	35	21	17	Швачка	73
Ой не п'ються пива-меди…	327	36	21	17	—	—
На улиці невесело…[49]	329	37	21	17	—	—
У тієї Катерини…	330	38	21	17	—	—
—	334	—	21	17	чиста стор.	—
Із-за гаю сонце сходить…	335	39	22	18	—	64
Ой пішла я у яр за водою…	336	40	22	18	—	—
Не так тії вороги…	337	41	22	18	—	—
Ой люлі, люлі, моя дитино…	338	42	22	18	—	65
Ой чого ти почорніло…	339	43	22	18	—	74
Туман, туман долиною…	340	44	22	18	—	66
У неділеньку у святую…	341	45	22	18	—	—
У перетику ходила…	345	46	22	18	—	—
У неділеньку та ранесенько…	347	47	22	18	—	—
Не тополю високую…	349	48	22	18	—	—
Утоптала стежечку…	350	49	22	18	—	70
І широкую долину…[50]	351	50	23	19	—	67
Навгороді коло броду…	352	51	23	19	—	68
Якби мені, мамо, намисто…	353	52	23	19	—	69
Не хочу я женитися…	354	53	23	19	—	—
Чума…	356	54	23	19	—	—
І знов мені не привезла…	358	55	23	19	—	—
В неволі, в самоті немає…	359	56	23	19	—	78
Ой умер старий батько…	360	57	23	19	—	72
Не вернувся із походу…	365	58	23	19	—	71
—	366	—	23	19	чиста стор.	—
1850	367	—	24	25	—	75
Лічу в неволі дні і ночі…	369	—	24	25	1-ша редакція	75
Ми заспівали, розійшлись…	374	2	24	25	«1850»	—
Не молилася за мене…[51]	375	3	24	25	—	76
Петрусь	378	4	24	25	—	77
Мені здається, я не знаю…	388	5	25	26	—	—
Якби ви знали, паничі…	391	6	25	26	—	—
Буває, в неволі іноді згадаю…	395	7	25	26	продовження на с. 191	—
Титарівна. Унеділю на селі…	399	12	26	13	початок на с. 431	—
Ну що б, здавалося, слова…	410	13	26	13	—	—
—	414	—	26	13	413-414 чисті стор.	—
У Вільні, городі преславнім…	415	59	27	20	—	—
Заступила чорна хмара…	420	60	27	20	—	—
Ой хоч буду віять… / ру дуду…	425	—	27	20	фольклорний запис	—
—	430	—	27	20	426-430 чисті стор.	—
Титарівна. Давно се діялось…	431	—	Дод. арк.	Дод. арк.	продовження на с. 399	—
—	432	—	Дод. арк.	Дод. арк.	чиста стор.	—
Поезія 1847—1850 років						БК

Загальна назва у рукописів відсутня, їхні сторінки мають розміри: 6 × 9,7 см. Кожна «книжечка» вміщає поезії, написані за рік. Титульна сторінка кожної з них позначена роком: «1847», «1848», «1849», «1850».^[26] «Книжечки» відкривається елегією, у якій підсумовується пережите поетом за певний рік: «Думи мої...», «А нумо знову віршувать...», «Неначе степом чумаки...», «Лічу в неволі дні і ночі…». Більшість поезій торкалися теми України, не лише сучасної, але й часів козаччини та гайдамаччини. Багато у поезіях оповідалося й про заслання Шевченка і його поневіряння в неволі, казахські степи та російську експансію на казахські землі, свідком якої поет був, про зимівлю на острові Косарал й Аральське море (Арал Тенгизи), першим художником якого він став (Аральська описова експедиція).^[20] Таким чином, географічно поезії Шевченка простягалися від українського Берестечка до форту Карабутак у Казахстані.

Кожен зошит рукопису складається з невеликих зошитів in octavo по 8 аркушів кожний (аркуш паперу складено втроє — 16 сторінок). Через те що на засланні Шевченку доводилося ховати зошити за халявою, він називав їх «захалявною книжечкою». У багатьох публікаціях помилково «захалявними книжечками» вважається «Мала книжка» в її теперішньому вигляді. Перша «книжечка», з датою «1847» — складається з 10 зошитів (стор. 1—158); друга, «1848» — з 4 зошитів (стор. 159—222); третя, «1849» — з 9 зошитів (стор. 223— 366); четверта, «1850» — з 4-х (стор. 367—431). Загалом нараховується 27 зошитів (432 сторінки). Папір рукописів білий, пожовтілий, краї з золотим обрізом.^[3]

Потім рукописи було оправлено в чорну шкіряну оправу з тисненою подвійною рамкою і чотирма малими подвійними рамками на корінці. Внизу, в останній рамці тиснені золотом букви «М. Л.» (Михайло Лазаревський). При оправі книжки були присутні помилки: деякі частини поезій й цілі поезії підшиті не на своєму місці і навіть в інших «книжечках». Оправа від книжки відірвана.^[3]

Як збірка рукописи не публікувалися. З 1867 року тексти рукописів використовують для видань «Кобзаря». За «Малою книжкою» подають основні тексти 42 поезій у Повних зібраннях творів.^[52]

У жодному з опублікованих описів Оренбурзької книжки останній аркуш (с. 131-132), який не належить до жодного з 27 зошитів, не описаний.

1906 року, готуючи перше повне (на той час) видання поезій Шевченка в Російській імперії, Василь Доманицький, дослідивши Оренбурзький манускрипт поета («Малу книжку»), зробив такі висновки:^[2]

1. Перша «книжечка» — 1847 рік (с. 1-158) складається з десяти зшитків (зошитів 1-10), і з ними не сталося ніякої плутанини.
2. Друга «книжечка» — 1848 рік (с. 159-222) складається з чотирьох зшитків (зошитів 11-14). Зошити 11, 12 (с. 159-190) — з 1848 роком. Зошит 13 (с. 191-206) — з 1850 роком, зошит 14 (с. 207-222) — з 1849 роком. За словами Доманицького: «І тут між иншим виявляється, що вірш „Буває в неволі иногді згадаю…“^[40] починається на стр. 395–398, а кінець його ото і єсть „Не знаю, як тепер ляхи живуть…“ на стр. 191 і дальших. Варто тілько прочитати ці два вірші під ряд, і кожен упевниться, що правда на моєму боці».
3. Третя «книжечка» — 1849 рік (с. 159-122) складається з дев'яти зшитків (зошитів 15-23). Три зошити 15-17 (с. 223-270) — з 1849 роком. Наступні шість зошитів 18-23 (с. 271-366) — з 1848 роком.
4. Четверта «книжечка» — 1850 рік (с. 159-122) складається з чотирьох зшитків (зошитів 24-27). Зошити 24, 25 (с. 367-398) — з 1850 роком. Зошити 26, 27 (с. 399-430) — з 1848 роком.

Таким чином рік 1849 має 19 віршів, а рік 1850 має 13.

У 1907—1908 роках було здійснено два видання «Кобзаря», у якому Шевченкова поезія 1848—1850 років подається згідно з встановленою Василем Доманицьким хронологією.^[53] У виданні відсутній поділ на розділи за роками. У ньому вперше відокремлено цикл «В казематі» і три поезії «другого Кобзаря» (умовна назва) від книги «Поезія 1847 р.» — ці твори подано перед поезією «Думи мої… ви мої єдині…». Поділ Шевченкової книги 1847 року суперечить першому висновку Доманицького про те, що з нею «не сталося ніякої плутанини». Але найбільше він суперечить прагненню Шевченка зберегти цю «книжечку» у всій повноті, як це видно з її остаточної редакції 1858 року (Більша книжка).

Автографи:

Рукописна книга «1847» Рукописна книга «1848» Рукописна книга «1849» Рукописна книга «1850»

• 1847. Рукописна книга. Тексти  
• 1848. Рукописна книга. Тексти  
• 1849. Рукописна книга. Тексти  
• 1850. Рукописна книга. Тексти  

Вперше фототипним способом «Мала книжка» була видана 1963 року. Згодом були перевидання 1966 та 1984 років^[54].

• Другий Кобзар
• Поезія 1847–1850 років (Більша книжка)
• Поезія 1857–1861 років (Більша книжка)
• Поезії 1847–1850 років (не переписані до «Більшої книжки»)
• Три літа (книга)

• «Мала книжка» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 37-38.