Ой три шляхи широкії

В казематі
Факсиміле Шевченка циклу «В казематі» 1847 року, куди потрапив вірш «Ой три шляхи широкії»
Жанрпоезія
Формавірш[d]
АвторТарас Шевченко
Моваукраїнська
Написано1847
Опубліковано1861
CMNS: Цей твір у Вікісховищі
Q:  Цей твір у Вікіцитатах
S:  Цей твір у  Вікіджерелах

«Ой три шляхи широкії» — вірш Тараса Шевченка 1847 року, написаний у казематі III відділу в С.-Петербурзі й включений до рукописної збірки «В казематі». У творі втілено психологічно близькі поетові мотиви розлуки з рідним краєм[1].

Ліричний зміст

За стилем, темою, мотивами, образами-персонажами, народнопісенною символікою твір нагадує народну баладу. По світу розійшлися троє братів, покинувши стару матір, сестру, дружину й молоду наречену. Початок і завершення твору являють собою кільцеве обрамлення, у якому, відповідно до народноепічної традиції, постає образ трьох шляхів як символічне втілення людських доль, що їх супроводжують життєві випробування. Шлях на чужину в контексті творчості Шевченка асоціюється з безвістю, розчиненням у часі й просторі ворожого світу. Матір, сестра «жінка з діточками» й заручена дівчина, які залишилися самотніми й позбавленими чоловічої опори, підтримки й допомоги, висаджують дерева, що є символічним знаком надії на щасливе повернення трьох братів додому. Кревні родичі — мати й сестра — саджають по три дерева — ясени та явори — їхня любов однаково спрямована на всіх трьох подорожніх. Переживання дружини й дівчини зосереджено лише на долі їхніх коханих, тугу за якими втілено в образах тополі й калини. Однак посаджені жінками дерева всихають, що є знаком нещастя, хвороби й смерті, адже «Не вертаються три брати». Але якщо позбавлені чоловічої опіки й піклування мати, сестра, жінка з дітьми, «плачуть», то «дівчину заручену кладуть в домовину», що асоціюється з неминучим занепадом роду й народу. У цій частині твору виклад змінюється з минулого часу на теперішній, що посилює динамізм і драматизм розповіді. Прикінцевий образ заростання трьох шляхів тернами, що втілює народне уявлення про неможливість подолати чужий простір і повернутися додому, формує в читача підсумок про марність блукання світом і пошуків долі на чужині[1].

Автографи, датування, написання

Збереглося три чистові автографи вірша: у рукописному циклі «В казематі»[2]; у «Малій книжці»[3]; у «Більшій книжці»[4]. Автографи не датовані[5].

Твір датується за місцем автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» та часом ув'язнення Шевченка з 17 квітня по 30 травня 1847 року у казематі III відділу, орієнтовно: 17 квітня — 19 травня 1847 рік, С.-Петербург[5].

Первісний автограф не відомий. До найранішого відомого рукопису циклу «В казематі» вірш переписано між поезіями «Чого ти ходиш на могилу?..» і «Весеннє сонечко ховалось…» («Н. Костомарову»). Остання з них в окремому автографі[6] має дату «1847 мая 19». З цього рукопису Шевченко після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849-го (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше 23 квітня — дня арешту поета), переписав вірш у складі циклу «В казематі» (під № 6) з кількома виправленнями в рядках 2, 4, 26, 30 та без чотирьох останніх рядків (після рядка 32) до «Малої книжки» (до третього зшитка за 1846—1847 років). Одразу ж виправивши рядки 2 і 4 вдруге, поет повернувся до попередніх їхніх варіантів. 18 березня 1858 року, під час перебування в Москві, Шевченко переписав вірш з виправленням у 30-му рядку з «Малої книжки» до «Більшої книжки»[5].

Влітку 1856 року, не пізніше 15 серпня, список з чистового рукопису-автографа циклу «В казематі» (крім поезії «Не спалося, а ніч, як море…»), що належав тоді В. В. Тарновському-молодшому, зробив П. О. Куліш[7]. Його текст ідентичний тексту рукопису-автографа циклу «В казематі»[5].

З «Малої книжки» вірш переписано в складі циклу «В казематі» до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 1850-х років, що згодом належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Різночитання 11 — 12-го рядків з нього подав О. Я. Кониський:

А невістка під горою
Високу тополю[8][5]

Публікація

Першодрук твору здійснено за «Більшою книжкою» з різночитанням у передостанньому, 32-му рядку («І три шляхи широкії» замість «А три шляхи широкії», як було у «Більшій книжці», в «Основі» 1861 року (№ 1, стор. 5—6)[5].

Відомі списки у рукописних збірках: «Кобзар» 1861 року, що належав І. П. Левченкові[9], «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 року[10], «Кобзар» 1865 року, переписаний Д. Демченком[11], «Кобзар» 1866 року[12], у примірнику «Кобзаря» 1860 року з рукописними вставками, що належав Л. Г. Лопатинському[13], список І. Рудинського 1862 року[14]. Список М. І. Павлика[15] має назву «Три шляхи»[5].

Вперше твір введено до збірки творів у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» 1867 року[16] і того ж року у виданні: «Поезії Тараса Шевченка»[17] (в обох виданнях подано за першодруком)[5].

Народнопісенна символіка твору

Народнопісенне походження мають:

  • символіка (мати садить на пам'ять про синів ясени, сестра — явори, невістка — тополю, дівчина — калину; шляхи заростають тернами, що означає неможливість повернення братів);
  • композиційні засоби троїстості (три шляхи, три брати, три явори, три ясени);
  • протиставний паралелізм — зачин (шляхи — докупи зійшлися, брати — розійшлися).
  • ясени та явори, що їх висадили мати й сестра, символізують чоловічу стать;
  • тополя й калина, посаджені дружиною та дівчиною, втілюють жіноче начало;
  • висаджування дерев жінками — знак надії на щасливе повернення подорожніх;
  • всихання дерев символізує занепад, нещастя, хворобу, смерть;
  • заростання шляхів тернами — неможливість повернення додому.

Народнопоетичний образ шляхів, що поросли тернами, як символ вічної розлуки з батьківщиною, психологічно близький Шевченкові. Він є і в інших його невольничих віршах («Не кидай матері! — казали», «Заросли шляхи тернами»)[1].

Художні інтерпретації

Література

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ой три шляхи широкії
У Вікіджерелах є
  • Лей О. І. «Ой три шляхи широкії…» // Шевченківський словник у 2 т. Том другий / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1978, с. 65.
  • Чамата Н. «Ой три шляхи широкії…» // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — Т. 4: I–Л / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. — К., 2013. — с.686-688.
  • Пономаренко О, На шостий день творення… Єдність автобіографічних і пісенних мотивів у ліричному шедеврі Т. Шевченка «Ой три шляхи широкії…» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та коледжах, 2010, № 2.

Примітки

  1. ↑ а б в «Ой три шляхи широкії» [Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 59-75.] izbornyk.org.ua Процитовано 2 травня 2023
  2. ↑ ІЛ, ф. 1, № 69, с. 2
  3. ↑ ІЛ, ф. 1, № 71, с. 36 — 37
  4. ↑ ІЛ, ф. 1, № 67, с. 73 — 74
  5. ↑ а б в г д е ж и «Ой три шляхи широкії» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 11-20; 549—570.] litopys.org.ua Процитовано 2 травня 2023
  6. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 2
  7. ↑ ІЛ, ф. 1, № 77, с. 13 — 14
  8. ↑ Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 9
  9. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 477—478
  10. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, арк. 36 звор. — 37 звор.
  11. ↑ ІЛ, ф. 1, № 81, с. 21 — 22
  12. ↑ ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 234—235
  13. ↑ ІЛ, ф. 1, № 535, с. 136
  14. ↑ ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, № 1814
  15. ↑ ЦДІА України у Львові, ф. 160, № 39, с. 5
  16. ↑ Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. СПб., 1867. — С. 393—394
  17. ↑ Поезії Тараса Шевченка. Львів. — Т. 1. — С. 170

Посилання