PROFILPELAJAR.COM

о. Леонтій Куницький
о. Леонтій Куницький
Народився	20 червня 1876; с. Оріховець, нині Тернопільський район, Тернопільська область
Помер	25 вересня 1961 (85 років); м. Мостиська, Львівська область
Країна	Австро-Угорщина; ЗУНР; УНР; Польська Республіка
Діяльність	священик
Відомий завдяки	церковний і громадсько-політичний діяч, доктор богослов'я
Alma mater	Львівська академічна гімназія, Грецька колегія святого Атанасія, Авґустинеум і Інсбруцький університет
Науковий ступінь	доктор богослов'я
Знання мов	українська, німецька і польська
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
Посада	member of the Sejm of the Second Polish Republicd
Партія	УНТП, УНДО
Конфесія	греко-католик
Рід	Q63532423?
Родичі	Батьки: о. Теофан і Олена з роду Лукашевичів
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Куницький.

о. Леонтій Куницький гербу Бонча^[1] (20 червня 1876, Оріховець, нині Тернопільського району — 25 вересня 1961, Мостиська, Львівської області) — український галицький церковний і політичний діяч, доктор богослов'я (1904), член НТШ (1934). Прелат, крилошанин капітули Львівської Греко-Католицької митрополії.

Життєпис

Народився 20 червня 1876 року в с. Оріховець (Скалатського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Тернопільського району, Тернопільська область, Україна. Походив зі священичої родини з с. Оріховець на Скалатщині. Батько Леонтія отець Теофан був парохом в Оріхівці, мати Олена — донька пароха с. Староміщина о. Лева Лукашевича.

Навчався в Першій тернопільській гімназії, а гімназійну освіту завершив у Академічній гімназії у Львові (1896). Богослов'я вивчав у Папській Грецькій колегії св. Атанасія в Римі (1896—1897), Львівській духовній семінарії та Львівському університеті (1897—1900), інституті «Авґустинеум» у Відні (1900—1903) та конвікті «Канізіянум» в Інсбруку (1903—1904). Богословські студії завершив докторатом з богослов'я (тема: «Zwei jüdenchristliche apokryphe Evangelien in ihrem Verhältnis zu den kanonischen Evangelien», потверджена 14 березня 1904 року^[2]). Священиче рукоположення отримав у жовтні 1901 року.

Після завершення студій працював у Львові: префект духовної семінарії (1904—1905), духівник там же (1908—1914); короткий час (1905—1908) був сотрудником пароха на Тернопільщині. Напередодні Першої світової війни служив серед українців у Боснії, 1914—1917 опікувався українськими робітниками в м. Бремен, Німеччина. Від 1918 — радник і референт Митрополичої консисторії, 1924 — прелат-канцлер Митрополичої капітули (обидва уряди — у Львові), 1924—1930 — декан деканату міста Львова і парох собору св. Юра у Львові.

Був одним із трьох кандидатів (поряд із отцями Олександром Бачинським та Василем Лабою), яких митрополит Андрей (Шептицький) у 1928 році подав до Риму як кандидатів на єпископа помічника Львівської архієпархії.^[3]

1 жовтня 1920 року він та Дмитро Ладика були заарештовані польською владою.^[4]У 1920-х роках — один з провідників Української трудової партії і засновник її друкованих органів «Нова Рада» (1919—1920), «Наш прапор» (1923—1924), згодом — один із засновників Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО) і член його ЦК. 1928—1930 рр. — посол до Польського сейму, голова товариства «Народна лічниця» (1921—1923) та Комітету допомоги політичним в'язням (1937—1939). Член української делегації від Польщі на 4-му конгресі європейських національних меншин у Женеві (1928). Підтримував діяльність Пласту. У 1939—1944 роках перебував у Відні.

11 квітня 1945 заарештований разом з ієрархами УГКЦ у Львові (проходив по агентурній справі «Ходячие»^[5]), засуджений до 10-ти років заслання в Сибіру. Після звільнення (1956) проживав у Мостиськах у своєї родички Лідії Чолій. Помер 25 вересня^[6] (за іншою версією 12 вересня^[7]) 1961 року.

Публікації

Опублікував спогади «Над Босною» (журнал «Нива», 1917—1918), книгу «Вітер від моря» (Львів, 1927). Видано його «Спомини молодих літ та заслання [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]» (Торонто, 1990; Львів, 2003).

Примітки

↑ Епістолярна спадщина та мемуари як джерела до вивчення дрібної шляхти Галичини (ХІХ — поч. ХХ ст.)
↑ Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students… — P. 305.
↑ Скакун, Роман. Життя в тіні великого Митрополита: брат Йосиф Ґродський і його спогади. — Л.: Вид-во Укр. катол. ун-ту, 2020. — С. 216
↑ Заєць Н. Репресії на Тернопільщині в 20 столітті // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 503. — ISBN 978-966-528-318-8.
↑ Агентурна справа "Ходячие". НКВД проти УГКЦ. Історична правда. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 4 березня 2016.
↑ Куницький, о. Леонтій. Спогади молодих літ та заслання. — Торонто, Канада, 1990. с. 9.
↑ Куницький Леонтій Теофанович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 4 березня 2016.

Джерела

Блажейовський Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Том ІІ. — Духовенство і Релігійні Згромадження: англійською мовою. — Львів–Київ: КМ Академія, 2004. — 570 С. — ISBN 966-518-225-0.
Гуцал П. З. Куницький Леонтій Теофанович [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.
Дуда І., Пиндус Б., о. Шаварин М. Куницький Леонтій // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 281. — ISBN 966-528-199-2.
Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.).