Працював суддею в Тернополі та містечках теперішньої Тернопільщини. Зокрема, 2 червня 1904 під час спорудження «Народного Дому» в Копичинцях закликав народ не виконувати наказ комісара поліції, який хотів завадити ході українців.
1910 року обраний головуючим товариства «Просвіта» Львова, пришвидшує розвій міського товариства, крайового та на Лемківщині, Холмщині і Закарпатській Україні. Почали свою роботу сталі курси для неписьменних, утворювалися нові відділення й читальні, почалися постійні зустрічі-виступи значних освітян по повітах із лекційними матеріалами, влаштовувалися «бібліотеки мандрівні». Своїми коштами установив та стало виплачував п'ять стипендій для українців-студентів.
На початках Першої світової війни переїздить до Відня, працює в українській культурній раді. Не витримує чужини, восени 1915 року вернувся домів — в місто, що стало рідним — Львів. Працює в комітатах підтримки стражденних від війни.
У третій декаді вересня 1915 року під його проводом відбулося перше по звільненню Львова від російської окупації засідання головного відділу «Просвіти», відновилася видавнича діяльність. У лютому 1916 увійшов до складу виділу Львівського ставропігійського інституту, головою обраний Григорій Кузьма.
При відступі вояків ЗУНР залишився у Львові, був ув'язнений (двічі[2]) прийшлою польською владою. По звільненню восени 1919 року до адвокатської праці не допущений.[2] У вересні 1920 року заарештований у зв'язку з нападом на міністра Польщі Ґрабовского. В часі одного з ув'язнень 1 листопада 1921 року загальні збори товариства «Просвіта» заочно виголосили (переобрали) головою товариства.
