Відстань до Донецька — 68 км. Площа — 66,04 км². Населення — 78 тис. осіб[7].
Водні ресурси: річка Кривий Торець (басейн річки Сіверський Донець). Довжина — 88,36 км, площа водостоку — 1590 км² , заболоченість 0,2 %. Клебан-Бицьке водосховище площею 520 га, 9 водойм та 43 ставки. Земельний фонд Костянтинівки — 6,598 тис. га. Корисні копалини — глини та пісок.
Географія
Місто розташоване у північній частині Донецької області, на річці Кривий Торець. У місті річка Грузька впадає у Кривий Торець. В місті знаходиться залізничний вузол — станція Костянтинівка. Відстань до Донецька: автошляхами — 55 км, залізницею — 65 км. Відстань до Києва: автошляхами — 750 км, залізницею — 778 км. Після одного з фільмів Корнія Грицюка, залізничний рейс «Київ — Костянтинівка» став неформально називатися «Київ — Війна»[8][9].
Найстаріший район міста — Новоселівка, колишнє селище, що існувало задовго до заснування Костянтинівки.
На карті Катеринославського намісництва 1792 року видання нанесена поштова станція з назвою Торецька (при річці Кривий Торець), яка була розташована в районі нинішнього південного шляхопроводу.
На території сучасної Костянтинівки у 1812 році на землі, придбаній у бахмутського купця Четверикова, поміщик Пантелеймон Номікосов заснував село Сантуринівку. Ця земля була заселена двадцятьма родинами кріпаків, купленими в Корочанському уїзді Курської губернії[13][14]. У середині XIX століття на успадкованій сином поміщика землі виникло село Костянтинівка, назване іменем власника. До 1859 року в Костянтинівці проживало 29 осіб, у Сантуринівці — 280, в Новоселівці (старовинне селище, приєднане до сучасної Костянтинівки) — 456.
У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. З 1932 року — місто обласного підпорядкування.
В ході російсько-української війни, з 28 квітня2014 по 5 липня 2014 року озброєний терористичний підрозділ російських найманців «Славянский батальон» захопив адміністративні будівлі міста і утримував Костянтинівку під своєю окупацією[15].
Під час повномасштабного російського вторгнення, 24 січня 2023 року російські окупанти обстріляли район Костянтинівки біля одного з ринків, тоді щонайменше 4 мирних мешканців поранили, з них двоє — діти[19][20].
28 січня 2023 року, вранці, російські загарбники обстріляли центр міста ракетами від С-300. Внаслідок обстрілу загинули 3 особи та 14 поранених. Пошкоджені багатоквартирні будинки, готель, гаражі, автомобілі[21][22].
24 березня 2023
року, вночі, Костянтинівка потерпала від ракетного обстрілу. Одна з ракет влучила в одноповерхову будівлю, в якій функціонував Пункт незламності. Три людини загинули, дві людини отримали поранення, одну людину врятували з-під завалів[23][24].
2 квітня 2023 року, вранці, російські війська вдарили по центру міста — щонайменше шестеро людей загинули, восьмеро поранені.[25][26][27].
13 травня 2023 року російські окупанти атакували Костянтинівку з реактивної системи залпового вогню «Смерч». Внаслідок обстрілу 2 людини загинули та 11 отримали поранення[28].
14 червня 2023 року, о 02:45, російські окупанти обстріляли місто артилерією та ракетами, а о 05:08 вдарили ракетою Х-22. Є загибла людина та поранений житель[29].
17 червня 2023 року, близько 10:20, окупанти здійснили чергову атаку. Внаслідок влучання снарядів по приватному сектору зазнала поранень 9-річна дівчинка. У неї діагностовано закриті травми грудної клітини і живота, відкритий перелом плеча, рвані рани ніг і множинні садна тіла, — йдеться у повідомленні Офісу генерального прокурора[30].
6 вересня 2023 року, близько 14:00, російські окупанти завдали ракетного удару по одному з ринків у центрі міста. Дотла згоріли легкові автомобілі, 8 торговельних об'єктів та пошкоджено 28 магазинів, лінії електропередач, адміністративна будівля та два п'ятиповерхових житлових будинків. Тип озброєння, з якого було завдано удару, встановлено фахівцями: з балістичногооперативно-тактичного ракетного комплексу«Іскандер». Внаслідок атаки 17 осіб загинули та 32 особи поранені. Переважна більшість загиблих були цивільними особами. Цей ракетний удар став найбільшим в історії міста за кількістю жертв. Символічно, що російські окупанти влаштували теракт у 80-ту річницю звільнення Костянтинівки від нацистських загарбників[31].
25 лютого 2024 року, вночі, російські війська завдали удар по залізничному вокзалу станції Костянтинівка, з використанням КАБ-250. Від вибуху отримала поранення 75-річна жінка, яка перебувала перебувала у власній оселі і опинилася в зоні ураження ворожого озброєння. Також через обстріли з РСЗВ та ракетні обстріли понівечені храм, 2 приватних, 12 багатоквартирних будинків, 21 магазин, 19 торговельних павільйонів, три заклади освіти, 2 адмінбудівлі, пошта, кіоск[32].
10 червня2024 року російські війська завдали авіаудару по мікрорайону «Сонячний». Авіабомба влучила у будівлю колишньої АТС. Шестеро жителів міста отримали осколкові поранення: двоє чоловіків 47 й 65 років та четверо жінок 63, 82, 83, 88 років. Також було пошкоджено 16 багатоповерхових будинків, одну адміністративну будівлю та трансформатор. Донецька обласна прокуратура розпочала досудове розслідування за фактом порушення законів та звичаїв війни[33].
6 жовтня 2024 року, близько 15:20, окупанти завдали авіаудару КАБом по середмістю, внаслідок якого знищене центральне відділення «Укрпошти» Костянтинівки та поранена керівниця відділення[34].
Населення
Станом на початок 2022 року, чисельність населення міста становить 78 179 осіб.
Костянтинівка — центр кольорової металургії, хімічної промисловості. Найвідоміші підприємства — склозавод і завод «Автоскло», вогнетривкий завод, завод високовольтного обладнання, кондитерська компанія «Конті» тощо.
Акулова Ольга — українська солістка, авторка пісень, музики та текстів, перекладів світових хітів українською мовою, музично-дегустаційного проєкту «Кава та шоколад», власниця проєкту «AcoolA».
Костін Андрій Андрійович — український воїн, учасник російсько-української війни, загинув під час виконання бойового завдання[42].
Кривобок Тетяна Юріївна (нар. 1972) — українська спортсменка-легкоатлетка, майстер спорту міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України.
Кривцун Ігор Віталійович — український науковець, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Національної академії наук України.
Суярко Олександра Василівна[43] — радянська та українська вчена, геолог, колишня керівниця однієї з найбільшим геологічних партій в СРСР, що вела розвідку в районі Донецького басейну[44], авторка книги «Моя Україна — і біль, і надія»[45].
Мірецька Марія Іванівна — авіаінструкторка, учасниця бойових дій Другої світової війни, секретарка міськради, директор Костянтинівського заводу скляних та майолікових виробів[46].
М. А. Алфьоров. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
М. А. Алфьоров. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
.svg)
