PROFILPELAJAR.COM

*Сучасна ненецька родина в традиційному чумі.*

Корінні́ наро́ди Пі́вночі та Далекого Сходу Росії (рос. коренные народы Севера) або малі/малочисельні народи Півночі та Далекого Сходу Росії (рос. малые/малочисленные народы Севера) — загальна назва і термін, закріплений в тому числі на юридичному рівні, щодо автохтонних народів Крайньої Півночі Росії, чисельність яких складає менше 50 тисяч осіб.

Автохтонні народи, що мають більшу чисельність, не входять у це поняття (наприклад, якути, тувинців, алтайці, хакаси, комі-зиряни).

В сучасній Росії використовують термін корінні малочисельні народи Півночі, Сибіру та Далекого Сходу Російської Федерації (рос. Коренные малочисленные народы Севера, Сибири и Дальнего Востока Российской Федерации).^[1]

Територія проживання, статус, історія та сучасний стан

Територія проживання корінних народів Півночі є надзвичайно обсяжною — від долганів та нганасанів Таймиру на півночі до удегейців на півдні; від чукчів та алеутів на сході до саамів і ненців на заході. Строкатими є їхні етногенез, історія, культурні традиції і мови (фіно-угорські, тюркські, самодійські, палеоазіатські, тунгусо-маньчжурські, ізоляти).

Представники малих народів Півночі є повноцінними громадянами Російської Федерації, і, крім цього, наділені низкою пільг у галузі оподаткування, соціального забезпечення, освіти тощо. Особливу увагу приділено збереженню (за можливістю), а для цього відповідного стимулювання ведення традиційного господарства общинами корінних північан, наприклад, у занятті оленярством.

Чисельність корінних малочисельних народів Півночі від часу запровадження проведення статистичних обрахунків (1860-і рр. — поч. ХХ ст.) варіюється незначно. Однак, внаслідок русифікаторської асиміляційної політики імперії, потому СРСР, питома вага у загальній чисельності носіїв національних мов увесь час зменшується. Не в останню чергу це обумовили руйнацію традиційного суспільного і господарського укладу народів у 1920—60-і рр., фактично поголовне винищення в 1930-і рр. національної інтелігенції, що тільки-но почала зароджуватися, «укрупнення» національних поселень, плутанина і недосконалість класифікації народів тощо; до цього варто додати також молодописемність або й безписемність національних мов, брак національних кадрів вчителів та інтелігенції, розповсюдження інфекційних захворювань і соціальних бід (алкоголізм, соціальна незайнятість) тощо. Спроби, як з боку фахівців-етнологів, етнографів, мовознавців, національних кадрів інтелігенції, так і влади, здійснені до відродження корінних північних народів у Росії з сер. 1980-х — у 2000-і рр., наштовхуються на значні економічні та ін. труднощі (від поч. 1990-х рр.), як загальноросійського масштабу, так і суто регіонального — на етнічних територіях деяких народів ведуться розробка і видобуток природних копалин, в тому числі природного газу, нафти тощо, що негативно позначається на екологічній ситуації навколишнього середовища.

Перелік корінних народів Півночі

До корінних малочисельних народів Півночів належать^[2]:

Карти розселення КМНП

Два найбільші народи регіонів Російської Федерації без урахування росіян (перепис 2010)
Національні райони та сільські поселення в Росії
Алтай та Саяни
Саами
Автономії ненців
Евенки (1)
Евенки (2)
Евени
Юкагіри
Чукотка
Ескімоси
Ітельмени (1)
Ітельмени (2)
Негідальці
Нівхи (1)
Нівхи (2)
Нанайці (1)
Нанайці (2)
Удегейці
Тази

Посилання

Ассоциация КМНС Российской Федерации (RAIPON) [Архівовано 1 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
Центр содействия КМНС [Архівовано 13 серпня 2015 у Wayback Machine.]
Международный фонд развития КМНС РФ «Батани» [Архівовано 29 вересня 2015 у Wayback Machine.]

Виноски

↑ Федеральный закон от 20.07.2000 N 104-ФЗ (ред. от 02.02.2006) «Об общих принципах организации общин коренных малочисленных народов Севера, Сибири и Дальнего Востока Российской Федерации»
↑ Перечень коренных малочисленных народов Севера, Сибири и Дальнего Востока Российской Федерации (рос.). Архів оригіналу за 14 грудня 2009. Процитовано 8 лютого 2009.