PROFILPELAJAR.COM

**Казка про попа і наймита його Балду**
Казка про попа і наймита його Балду
рос. Сказка о попе и о работнике его Балде
	Обкладинка українського видання 1979 року, видавництво «Веселка», художник А. Д. Базилевич
Жанр	Russian fairy talesd
Форма	вірш[d]
Автор	О. С. Пушкін
Мова	російська
Написано	1830
Опубліковано	1840 (авторська версія — 1882)
Опубліковано українською	1930
Переклад	Микола Вороний, Максим Рильський
	Цей твір у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Казка про попа і наймита його Балду (значення).

«Казка про попа і наймита його Балду» (рос. Сказка о попе и о работнике его Балде) — віршована казка російського поета О. С. Пушкіна, написана в Болдіні 13 вересня 1830 року. Основою їй послугувала російська народна казка, записана автором у Михайловському зі слів Аріни Родіонівни. За життя поета не друкувалася.

Перший український переклад, виконаний Миколою Вороним, видано в 1930 році видавництвом «ДВУ». Найбільшу відомість отримав переклад М. Т. Рильського, уперше опублікований у 1936 році^[1]^[2].

Сюжет

Казка починається класичним зачином: «Жив собі піп, // Околоту сніп…» (в оригіналі: «Жил-был поп, // Толоконный лоб…»). Далі розповідається, як він ходив по ринку і зустрівся з мужичком на ім'я Балда, який запропонував себе в наймити за незвичайну плату — «три щиглі тобі в лоб од мене». Після цього зажив Балда «в поповім домі» і став старанно працювати. Коли строк служби наймита почав збігати, попа став долати страх перед близькою розплатою. Він за порадою попаді дає Балді наперед нездійсненне доручення — виправити «подать із бісоти». Незворушний Балда відправляється виконувати попів наказ. На березі моря він зустрічає старого Біса, потім хитрістю бере верх над його внуком у змаганнях, після чого чорти вимушені назбирати йому «повний мішок податі». Повернувшись до попа, Балда віддає йому подать і вимагає плати за роботу. Піп підставив лоб і отримав своє сповна: після третього щигля «геть з розуму спав». Закінчується казка мораллю: «А Балда похитав з докором головою: // „Не вганяв би ти, попе, за дешевиною!“».

Історія

Основним джерелом для Пушкіна послужила почута ним російська народна казка. У зошиті від 1824 року Пушкін написав:

Піп поїхав шукати наймита. Назустріч йому Балда. Погоджується Балда йти йому в наймити, плати вимагає тільки 3 щиглі по лобі попу. Піп радий, попадя каже, яким буде щиголь. Балда дуже працьовитий — але термін вже близький, а піп починає турбуватися. Дружина радить відіслати Балду в ліс до ведмедя, ніби він за коровою — Балда йде і приводить ведмедя в хлів. Піп посилає Балду з чортів оброк збирати, Балда бере прядиво, смолу та дрюк, сідає біля річки, вдарив палицею у воду й у воді охнуло…

— Пушкин А. С. Полн. собр. соч. в 10-ти тт. Том 3.

Закінчується епізодом лікування Балдою царської дочки: «Була у царя дочка, одержима бісом — Балда під страхом шибениці береться вилікувати царівну — з нею ночує — бере з собою горіхи залізні і старі карти та молоток — змушує гризти залізні горіхи знайоме бісеня; грає з ним у щиглі і б'є бісеня молотком».

Пушкін читав цю казку влітку 1831 року Миколі Гоголю в Царському Селі. Гоголь писав Григорію Данилевському (у листі від 2 листопада 1831 року), що Пушкін читав йому «казки російські народні — не то що „Руслан і Людмила“, але цілком російські». Далі про цю казку: «Одна казка навіть без розміру, тільки з римами і принада неуявна». Вказання Гоголя «без розміру» пов'язане з тим, що казка написана акцентним віршем з парними римами, стилізованим під райошник. Уперше надрукована Василем Жуковським у 1840 році. З міркувань цензури Жуковський замінив попа на «Кузьму Остолопа» («Жил-был купец Кузьма Остолоп // По прозванию Осиновый Лоб…»). Далі слово попъ повсюди в тексті був замінене на Кузьма, попадья на хозяйка, поповна — на дочка, а попенокъ — на сыночокъ. Тільки в 1882 році в зібранні пушкінських творів за редакцією П. О. Єфремова^[3] казка вперше надрукована в авторській версії. У народних виданнях до початку XX століття вона видавалася, як і колись, з «Кузьмою Остолопом». У теперішній час окремі діячі РПЦ видають редакцію Жуковського і роблять спроби її популяризації^[4]^[5]^[6].

Ім'я наймита (рос. балда — «бевзь, бовдур») не носить відтінку осуду чи глузування (що вступало в суперечність з усім змістом казки), а вжите народному значенні: згідно зі словником Даля, в Нижньогородській губернії слово балда означає «лісова кривулина, товсте кореневище, палиця, дрюк»^[7]. У XVII—XVIII століттях «Балда» було російським прізвищним чоловічим ім'ям. Перша його згадка належить до 1564 року^[8], напочатку XVIII століття воно було заборонене урядом Петра I разом з іншими нецерковними іменами^[9].

Екранізації

«Казка про попа і наймита його Балду» (1940), режисер Пантелеймон Сазонов.

У СРСР за казкою було створено кілька мультфільмів:

«Казка про попа і наймита його Балду» (1933—1936) — мальований мультфільм Михайла Цехановского, композитор Дмитро Шостакович. Відзнятий матеріал фільму був втрачений при пожежі на складі «Ленфільму» на початку німецько-радянської війни, зберігся лише шестихвилинний фрагмент «Базар». Оскільки у 1936 році проти Шостаковича почалася критична кампанія, музика до фільму була написана ним тільки частково. У 2005 році учень композитора Вадим Біберган надав їй закінченого вигляду (прем'єра композиції сталася в 2006 році).
«Казка про попа і наймита його Балду» (1940) — мальований мультфільм Пантелеймона Сазонова, композитор Йосип Ковнер.
«Казка про попа і наймита його Балду» (1956) — ляльковий мультфільм Анатолія Карановича, композитор Микола Пейко.
«Казка про попа і наймита його Балду» (1973) — мальований мультфільм Інесси Ковалевської, композитор Анатолій Биканов.

Реакція церкви

Противники пушкінського сюжету (зазвичай з православного духовенства) засновують свою критику на першій, сатиричній, інтерпретації сюжету. Вже у 1873 році священик К. Д. Думітраков зазначає, що «горезвісна казка знаменитого Пушкіна… не вчить нічому доброму».

У 2011 році в Армавірі вийшов новий варіант «Казки про попа і наймита його Балду» О. С. Пушкіна, де замінено слово поп на купец. На думку священика Армавірського Свято-Троїцького собору отця Павла, цензуроване перевидання є «відновленням історичної справедливості», оскільки, на його думку, «Пушкін був людиною віруючою» і не міг висміювати церкву^[10]^[11].

Примітки

↑ Коломієць Л. В., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка. Український поетичний переклад 1920-30-х років: огляд окремих видань // Мовні і концептуальні картини світу. — 2011. — Вип. 38. — С. 349. Архівовано з джерела 3 вересня 2017. Процитовано 29 листопада 2018.
↑ Коломієць Л.В. Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років. — Вінниця : Нова Книга, 2015. — С. 141.
↑ Сочиненія А. С. Пушкина / Под ред. П. А. Ефремова. — 8-е изд. — М., 1882. — Т. III. — С. 233—238.
↑ Юрий Васильев (01.03.2011 20:47). РПЦ вновь охотится на Балду (рос.). Радио Свобода. Архів оригіналу за 14 квітня 2013. Процитовано 14 квітня 2013.
↑ Евгения Ефимова (2 березня 2011). "Сказка о попе и о работнике его Балде" А. С. Пушкина превратилась в "Сказку о купце Кузьме Остолопе" (рос.). 1tv.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2013. Процитовано 14 квітня 2013.
↑ В РПЦ одобрили замену попа на купца в известной сказке Пушкина. Мел. Архів оригіналу за 19 листопада 2016. Процитовано 10 листопада 2016.
↑ Балда // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
↑ Веселовский С. Б. Балда // Веселовский С. Б. Ономастикон: Древнерусские имена, прозвища и фамилии / Под ред. В. И. Буганова и Б. В. Левшина. — М.: Наука, 1974. — С. 24.
↑ Никонов В. А. Русские // Системы личных имен у народов мира. — М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1989. — С. 263.
↑ ntv.ru. Почему попа заменили на купца (англ.). НТВ. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 24 квітня 2018.
↑ В РПЦ «слегка поправили» сказку Пушкина «О попе и его работнике Балде»: теперь поп — купец. Архів оригіналу за 17 липня 2019. Процитовано 24 квітня 2018.

Література

Пропп В. Я. Русская сказка (Собрание трудов В. Я. Проппа.) Научная редакция, комментарии Ю. С. Рассказова. — М. : Лабиринт, 2000. — Т. 4. — 416 с. — ISBN 5-87604-065-7.