Анна Ахматова писала, що «можливо, ні в одному з створінь світової поезії грізні питання моралі не поставлені так різко, як в „Маленьких трагедіях“ Пушкіна».[1]
Опис
Назва «Маленькі трагедії» була вибрана видавцями з безлічі наданих автором варіантів. На чернетці обкладинки присутні заголовки «Драматичні нариси», «Драматичні вивчення» і «Досліди драматичних вивчень». Список сюжетів,[К 1] серед яких нескладно впізнати майбутні «Маленькі трагедії», зроблений рукою Пушкіна, знаходиться на звороті аркуша зі щоденниковими записами 1826 року про страту декабристів, смерті Амалії Ризнич і автографом елегії «Під небом блакитним країни своєї рідної», написаної на її смерть.[2][3] Якщо це сусідство не випадково, незабаром після закінчення «Бориса Годунова» Пушкін запланував ряд драматичних проектів, сюжети яких взяті з історії різних країн і епох, героями яких повинні стати сильні, «демонічні» особистості на тлі історичних катаклізмів. Відбір тем для «драматичних вивчень» говорить про те, що Пушкіна цікавить вже не стільки романтичне живописання пристрасті, зведеної в абсолют, скільки її аналіз, постановка своєрідного літературного експерименту.[3][2]
Існування вже тоді задумів і, можливо, навіть чорнових начерків «Маленьких трагедій» підтверджує і щоденниковий запис Погодіна, зроблений 11 вересня 1826 року, в якому мовиться: «Борис Годунов — диво! У нього є ще Самозванець, Моцарт і Сальєрі».[2] Втім, ніяких чернеток або начерків цих п'єс не збереглося. Судячи з щоденникових записів поета весь цикл був написаний в 1830 році трохи більше, ніж за два тижні.[К 2][3][2].
На остаточний задум «Маленьких трагедій» судячи з усього вплинуло захоплення Пушкіна (крім Шекспіра і Расіна) творчістю Баррі Корнуолла[4] — автора коротких «Драматичних сцен», герої яких — яскраві особистості (часом на межі або за межею патології), що зіштовхуються в непримиренних конфліктах, які закінчуються загибеллю одного з них. У «Драматичних сценах» Корнуолла — мінімум дійових осіб, найчастіше їх всього двоє, дія п'єс розкривається в основному в монологах, в яких пояснюються і готуються дії головних героїв в кульмінаційний момент їх рішучого зіткнення. До схожого рішенням приходить і Пушкін у своєму драматичному циклі.[2] Між «Маленькими трагедіями» Пушкіна і «Драматичними сценами» простежуються численні ремінісценції.[4] Ступінь впливу Корнуолла на Пушкіна, схожість і відмінність їх підходів до драматургії була предметом вивчення та обговорення багатьох літературознавців, наприклад, Дмитро Благой пише, що при всій схожості зовнішньої форми, трагедії Пушкіна помітно глибше «сцен» Корнуолла в філософсько-психологічному плані, а Д. Л. Устюжанін звернув увагу, що герої Пушкіна на відміну від персонажів Корнуолла — це не існуючі поза часом «персоніфіковані пристрасті», але живі люди своїх історичних епох.[3][2]
На відміну від «Бориса Годунова», що відрізняється «відкритим» сюжетом і масовими сценами, для «Маленьких трагедій» характерна камерність, притчевість, внутрішня замкнутість сюжету кожної з п'єс, в фіналі яких глядача чекає цілком певна розв'язка сюжету.[2]
Телевізійний фільм за спектаклем ленінградського Державного ордена Трудового Червоного прапора Академічного театру драми імені О. С. Пушкіна (режисер вистави Леонід Вів'єн)
Устюжанин Д. Л. Маленькие трагедии А. С. Пушкина. — М.: Художественная литература, 1974. — 97 с. — (Массовая историко-литературная библиотека). — 100 000 экз.
Благой Д. Д. 8. Бездна души (Маленькие трагедии) // Творческий путь Пушкина (1826—1830). — М.: Советский писатель, 1967. — С. 562-673. — 723 с.
Статті
Довгий, Ольга Леонидовна. Тема возмездия в «Маленьких трагедиях» Пушкина и сочинениях Барри Корнуолла // Новый филологический вестник. — 2010. — Т. 14, № 3.
Аронин С. В. Признаки перформативной эстетики «Маленьких трагедий» А. С. Пушкина в тезаурусном осмыслении спектакля В. А. Рыжакова и телефильма М. А. Швейцера // Информационный гуманитарный портал «Знание. Понимание. Умение». — 2015. — № 5. — С. 5—21.
.PNG)
