PROFILPELAJAR.COM

Михайло Абрамович Швейцер
Михайло Абрамович Швейцер
Ім'я при народженні	Мойсей Абрамович Швейцер
Народився	16 березня 1920; Перм, РРФСР
Помер	2 червня 2000 (80 років); Москва, Росія; автомобільна аварія;
Поховання	Востряковський цвинтар
Національність	єврей
Громадянство	СРСР
Діяльність	кінорежисер, сценарист
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії
Заклад	Вищі курси сценаристів і режисерівd
Роки діяльності	1949—1993
Дружина	С. А. Мількіна
Брати / сестри	Victoria Schweizerd
Членство	СК СРСР
IMDb	nm0796073
	Нагороди та премії
Орден Пошани

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Швейцер.

Миха́йло (Мойсе́й) Абра́мович Шве́йцер (* 16 березня 1920, Перм — †2 червня 2000, Москва) — радянський кінорежисер, народний артист РРФСР.

Життєпис

Народився 16 березня 1920 р. в м. Перм. Весною 1925 року переїхав до Москви, вступив до ВДІКу, вчився у Сергія Ейзенштейна. «Я учень Ейзенштейна, — любив говорити Швейцер. — Коли ми привезли в Локарно на кінофестиваль фільм „Воскресіння“, всі журналісти відмітили в картині вплив Ейзенштейна. Я дійсно пам'ятаю багато його заповітів. Картина „Час, вперед!“ теж створена під великим впливом уроків Ейзенштейна. Я взагалі вважаю цю картину своєю найкращою. Вона сильна і у сенсі майстерності, і у сенсі щирості».

Працював на Ташкентській к/с у 1941—1942 рр. як асистент режисера. У 1944 році закінчив режисерський факультет ВДІКу, почав працювати на "Мосфільм"і. Був асистентом режисера на зйомках стрічки М. І. Ромма «Людина No 217» у 1944 році.

Перша самостійна робота — фільм «Шлях слави» (1949). Після цієї картини, зйомки якої (як експеримент) виконували зразу троє молодих режисерів, Швейцер залишився без роботи: його поява у кіно припала на період «боротьби з космополітизмом». Звільнений з кіностудії «Мосфільм», він тільки при допомозі М. І. Ромма, у якого він був асистентом на стрічці «Людина № 217», зміг влаштуватися на Свердловську кіностудію режисером документальних фільмів. У період з 1951 по 1955 рр. Швейцер відзняв ряд документальних та видових фільмів.

У 1953—1955 рр. працює на к/с «Ленфільм». З 1956 — режисер-постановник к/с «Мосфільм».

Потім доля потурала йому і у 1956 році він зняв картину «Чужа рідня». Зразу після нього, у 1957 році, разом з В. Тендряковим, знімає фільм «Тугий вузол». І знову невдача — фільм був названий «антипартійним» і пішов у прокат (обмежений) лише після серйозних виправлень під назвою «Саша вступає в життя» (початковий варіант був вперше показаний лише у 1989 році). Швейцер потім зізнавався, що давав тоді собі слово більше ніколи не працювати з сучасним матеріалом.

Загалом, якщо сучасність не балувала режисера, то класика була благодатним матеріалом — так з'являються «Воскресіння», «Крейцерова соната», «Золоте теля», «Маленькі трагедії», «Мертві душі», які ввійшли у золотий фонд радянського (та пост-радянського) кіно.

Головною людиною в житті Михайла Швейцера була його жінка — Софія Абрамівна Мількіна, теж випускниця ВДІКу, з якою він познайомився наприкінці війни у 1944 році. Вона, за його словами, була і його вчителем, і єдиною людиною, яка ставила високі вимоги і не дозволяла схибити, яка формувала світогляд режисера та його реальне життя. Завдяки її величезним духовним, творчім та організаційним силам, Швейцер та їх спільна з Софією Абрамівною творчість відбулися. Багато режисерських та сценарських робіт зроблено разом з нею.

М.Швейцер був художнім консультантом Правління Кіноконцерну «Мосфільм». Він написав і опублікував в центральних газетах та журналах низку серйозних статей про життя та про мистецтво. Протягом багатьох років був головою Бюро режисерів студії та членом Правління Союзу Кінематографістів СРСР.

Михайло Швейцер помер 2 червня 2000 р. у Москві через місяць після автокатастрофи.

Нагороди та звання

1977 — Народний артист РРФСР
1977 — Лауреат Державної премії СРСР (фільм «Втеча містера Мак-Кінлі»)
1989 — Лауреат Державної премії РРФСР ім. братів Васильєвих (фільм «Крейцерова соната»)
1990 — Народний артист СРСР
1992 — Премія «Кінотавр», приз у номінації «За творчій внесок в кіномистецтво»
1995 — Лауреат Премії «Золотий Овен» («Людина кінематографічного року»)
1996 — «Орден Пошани»
1998 — Премія Президента Росії в області літератури та мистецтва
1999 — Лауреат Премії «Ніка» (приз «Честь и достоинство»)
1999 — Золота пушкінська медаль рос. «За вклад в развитие, сохранение и приумножение традиций отечественной культуры»
2000 — Орден «За заслуги перед Вітчизною» III-го ступеню
2000 — Лауреат премії мерії м. Москви в області кіно (посмертно)