PROFILPELAJAR.COM

Венделл Мередіт Стенлі
Венделл Мередіт Стенлі
англ. Wendell Meredith Stanley
Народився	16 серпня 1904[…]; Риджвілл, Рендолф, Індіана, США
Помер	15 червня 1971[…] (66 років); Саламанка, Кастилія і Леон, Іспанія; ·інфаркт міокарда
Поховання	Sunset View Cemeteryd
Місце проживання	Каліфорнія
Країна	США
Діяльність	біохімік, вірусолог, хімік, викладач університету, письменник
Alma mater	Університет Іллінойсу в Урбана-Шампейн (1929); Ерлгем-коледжd; Richmond High Schoold
Галузь	хімія
Заклад	Університет Каліфорнії (Берклі); Іллінойський університет; Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана; Рокфеллерівський університет
Посада	професор
Вчителі	Roger Adamsd
Членство	Американська академія мистецтв і наук; Американське філософське товариство; Французька академія наук; Національна академія наук США
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма медаль Вілларда Гіббза (1947) медаль Франкліна (1948) AMA Scientific Achievement Awardd (1966) Сілліманівські меморіальні лекції (1945) Медаль Вільяма Ніколса (1946) медаль Джона Скотта (1938) doctor honoris causa from the University of Parisd (1947)
	Венделл Мередіт Стенлі у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стенлі.

Венделл Мередіт Стенлі (англ. Wendell Meredith Stanley; 16 серпня 1904, Риджвілл, штат Індіана — 15 червня 1971) — американський вірусолог і біохімік. Член Національної академії наук США (1941). З 1948 року — професор мікробіології Університету Каліфорнії (Берклі).

Біографія

Американський біохімік Венделл Мередіт Стенлі народився в Ріджвіллі (штат Індіана), в сім'ї Клер (Плессінджер) і Джеймса Стенлі, видавців місцевої газети. Будучи школярем, Стенлі часто допомагав батькам, продаючи газети і працюючи в редакції. Після закінчення середньої школи в Ріджвіллі він вступив до Ерлем-коледжу в Річмонді (штат Індіана), де вивчав хімію і математику. Обдарований студент і відмінний спортсмен, Стенлі на останньому курсі був обраний капітаном футбольної команди і подумував про те, щоб стати тренером з футболу. У 1926 р., незадовго до закінчення Ерлем-коледжу, він побував в Іллінойському університеті з одним зі своїх вчителів з хімії, який представив його Роджеру Адамсу, викладачеві хімічного факультету університету. Захопленість Адамса наукою пробудила в Стенлі інтерес до наукових досліджень, і це привело його до аспірантури Іллінойського університету, де в 1927 р. він здобув магістерський, а в 1929 р. докторський ступінь, захистивши дисертацію про сполуки, які використовуються для лікування прокази.

Через рік після здобуття докторського ступеня, протягом якого Стенлі продовжував свої дослідження в Іллінойському університеті, йому була присуджена стипендія Національної науково-дослідної ради для роботи в області хімії у Генріха Віланда в Мюнхенському університеті. Після повернення на наступний рік у США Стенлі став асистентом у Рокфеллерівському інституті медичних досліджень (тепер Рокфеллеровській університет) у Нью-Йорку, проте в 1932 р. перейшов в інститутську лабораторію патології тварин та рослин у Принстоні (штат Нью-Джерсі). Тут він зайнявся вивченням вірусів, що викликають захворювання у рослин.

Помер учений від серцевого нападу 15 червня 1971.

Наукова діяльність

Вперше віруси були виявлені в 1898 р. нідерландським ботаніком Мартінусом Віллемом Бейеринком, який повідомив, що тютюнова мозаїка — один з видів захворювань рослин — який спричинює носій інфекції значно меншого розміру, ніж найменша бактерія, — таким крихітним, що його не можна побачити під мікроскопом. Коли в 1932 р. Стенлі розпочав роботу, було відомо, що віруси здатні до відтворення і мутації і, за логікою речей, повинні представляти живі організми. Однак у той час здавалося сумнівним, що така малюсінька субстанція могла дихати, харчуватися і здійснювати інші функції обміну. Для початкового дослідження Стенлі вибрав вірус тютюнової мозаїки, який піддав дії ферментів трипсину і пепсину (незадовго до цього виділеного Джоном Х. Нортропом), а також понад 100 хімічних реагентів.

До 1934 р. Стенлі прийшов до висновку, що вірус тютюнової мозаїки складається головним чином з білка. Застосувавши метод Нортропа, він в 1935 р. отримав вірусний білок у кристалічному вигляді, а потім довів, що ці кристали можна розчинити, профільтрувати, очистити і знову кристалізувати, не руйнуючи їх здатності розмножуватися в рослинах і заражати їх. У наступному році він виділив із кристалічного вірусу тютюнової мозаїки нуклеїнову кислоту, а в 1937 р. два англійських вчених, Фредерік Ч. Боуден і Норман У. Пайра, встановили, що вірус тютюнової мозаїки є нуклеопротеїном (сполукою нуклеїнових кислот і білків).

Після того як США вступили в Другу світову війну, Стенлі було запропоновано увійти до складу комітету медичних досліджень Науково-дослідного управління США, що знаходиться у Вашингтоні. У наступні три роки він і його колеги отримали кілька штамів вірусу грипу і першу протигрипозну вакцину, за що Стенлі в 1948 р. був нагороджений Почесним дипломом президента.

Випадково зустрівшись в 1946 р. з президентом Каліфорнійського університету Робертом Спроулом, Стенлі дістав від нього пропозицію створити й очолити лабораторію з вивчення вірусів у Каліфорнійському університеті в Берклі, яку прийняв у 1948 році. Стенлі залишався в Берклі до кінця своєї наукової діяльності. Там він керував дослідженнями, спрямованими на подальше прояснення природи вірусів. Один з його колег, Хайнс Френкел-Конрат, довів, що білковий компонент вірусу є лише його «житлом», а його гени містяться в рибонуклеїновій кислоті (РНК). Ось чому Стенлі ніяк не вдавалося отримати генетичні зміни у вірусі тютюнової мозаїки шляхом зміни його білка.

Пізніше в ході своєї наукової діяльності Стенлі прийшов до переконання, що саме у вірусах криється причина багатьох видів ракових захворювань людини. Він також припускав, що віруси були першою формою життя на землі. На V з'їзді Іспанського біохімічного товариства, який відбувся в Саламанці (Іспанія), Стенлі представив доповідь про віруси пухлин.

Нагороди

«За отримання в чистому вигляді ферментів і вірусних білків» Стенлі і Нортропу була присуджена половина Нобелівської премії з хімії в 1946 р. Інша половина премії була присуджена Джеймсу Б. Самнеру. У своїй Нобелівській лекції Стенлі відзначив, що з часу відкриття вірусу тютюнової мозаїки було встановлено понад 300 різних вірусів, включаючи ті, які спричинюють натуральна віспа, жовту гарячку, деякі тропічні хвороби, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, вірусні пневмонії і звичайну застуду. «Нова галузь дослідження вірусу фактично поки тільки відкривається, — додав він, — і попереду ще багато роботи. Деякі основні … проблеми, які стосуються способу відтворення і мутації вірусу, вже знайшли певну форму. Їх рішення могло б дати надзвичайно цінну інформацію для біології, хімії, генетики та медицини».

Стенлі були присуджені: премія Альдера Гарвардського університету (1938), медаль Ніколса Американського хімічного товариства (1946) і нагорода за наукові досягнення Американської медичної асоціації (1966). Він був володарем почесних ступенів багатьох коледжів і університетів, включаючи Ерлем-коледж, Гарвардський, Єльський, Принстонський, Іллінойський університети і університет штату Індіана. Він був членом Американської академії наук і мистецтв, Американського товариства біохіміків, Американської асоціації сприяння розвитку науки, Американського хімічного товариства, Американського філософського товариства та Товариства експериментальної біології, а також іноземним членом наукових організацій Японії, Аргентини та Франції.

Громадська діяльність

У 1950-ті рр.. членам факультету Каліфорнійського університету було запропоновано підписати присягу вірності США. Попри те що Стенлі, який був головою університетського комітету з проблем свободи наукової діяльності, сам охоче підписав цю присягу, він стійко захищав тих, хто відмовився це зробити, заявляючи, що така вимога є зазіханням на їхні права. Позиція Стенлі зіграла свою роль, і суд урешті-решт скасував цей захід.

Крім ведення дослідницької роботи та виконання адміністративних обов'язків, Стенлі ніс велике педагогічне навантаження, засідав у численних комісіях і комітетах. З 1951 по 1958 р. він був опікуном Міллз-коледжу, а з 1945 р. до самої смерті — радником Національного інституту охорони здоров'я. Він входив також до складу групи фахівців-консультантів Комісії з вірусних захворювань при Всесвітній організації охорони здоров'я (1951 — 1966), до Національної ради з ракових захворювань Державної служби охорони здоров'я США (1952 — 1956), в Національний науковий комітет з медичних досліджень (1955), до групи наукових консультантів при Національному інституті раку (1957 — 1958) і в консультаційний комітет при міністерстві охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення США (1967 — 1968).