PROFILPELAJAR.COM

	Анатолій Безсмертний
	Анатолій Безсмертний
Особисті дані
Повне ім'я	Анатолій Петрович Безсмертний
Народження	21 січня 1969 (55 років)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Зріст	181 см
Громадянство	СРСР → Україна
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Тренерська діяльність**
2008—2009	«Дніпро» (Черкаси)
2010—2013	«Полтава»
2017	«Суми»
2017—2018	«Полтава»
2018—2020	«Полісся»
2021	«Львів»
2021	«Вікторія» (Миколаївка)
2022	«Альянс» (Липова Долина)
2023	«Львів»
2023—	«Вікторія» (Миколаївка)
Звання, нагороди
Нагороди
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.
Анатолій Безсмертний у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Безсмертний.

Анатолій Петрович Безсмертний (21 січня 1969, Київ, Українська РСР) — колишній радянський та український футболіст, захисник, майстер спорту. Нині — український футбольний тренер.

Кар'єра

Клубна

Футболом почав займатися в київській СДЮШОР «Динамо», перший тренер — В. І. Онищенко. Професійну кар'єру розпочав у 1987 році, гравцем сімферопольської «Таврії», яка виступала у другій лізі союзного чемпіонату. Пізніше виступав у західноукраїнських клубах «Галичина» і «Приладист», де вихованець київського футболу, привернув увагу тренерів київського «Динамо» і в 1992 році отримав запрошення в столичний клуб, за який дебютував 28 лютого 1992 року, в матчі на Кубок України проти «Скала» (Стрий). За підсумками сезону став срібним призером першості. В наступних двох сезонах ставав володарем Кубка України і двічі, разом з командою перемагав у чемпіонаті України. 4 березня 1992 року відбувся дебют Анатолія в Кубку європейських чемпіонів, у матчі проти «Барселони» (0:2). Всього, в найпрестижнішому єврокубковому турнірі, зіграв 4 гри, з яких тричі виходив на поле проти «Барселони».

У 1994 році київське «Динамо» очолив Йожеф Сабо, який почав створювати команду під своє бачення гри. Багатьом футболістам не знайшлося місця в основному складі. Був переведений у дубль і Анатолій Безсмертний. З подальшим працевлаштуванням посприяв одноклубник Анатолія — Віктор Леоненко, який рекомендував його у свій колишній клуб тюменський «Динамо-Газовик». Незабаром футболіст, разом зі своїми одноклубниками В'ячеславом Хрусловим, Ігорем Кутєповим і Юрієм Грициною відправився в Тюмень. У новій команді міцно зайняв місце в основі, застовпивши за собою позицію центрального захисника. За підсумками року визнавався найкращим придбанням клубу в сезоні^[2].

Після декількох успішних сезонів в Тюмені, в 1998 році перейшов в «Ростсільмаш», де став лідером оборони, був капітаном команди, брав участь в іграх за Кубок Інтертото (провів 5 матчів).

З березня 2002 року виступав за новоросійський «Чорноморець». Регулярно виходив на поле в основному складі, разом з командою завоював путівку у вищу лігу, перемігши в турнірі першої ліги, але через розбіжності з керівництвом клубу, вирішив залишити команду.

Після цього Анатолій отримав запрошення від калінінградської «Балтики» і навіть підписав попередній контракт, але в останній момент керівництво клубів не змогло домовитися про трансферну вартість. У результаті перехід не відбувся. Термін дозаявок в першій лізі, до того часу вже минув. Щоб мати ігрову практику, прийняв запрошення від клубу другої ліги «Динамо» (Ставрополь), де грав досить успішно і за версією російської ПФЛ, був визнаний найкращим захисником зони «Південь» другої ліги^[3]. У 2005 році покинув ставропольський клуб, повернувшись в Київ.

Для підтримки спортивної форми виступав за столичний аматорський клуб «Металіст УГМК». Незабаром отримав запрошення від російського клубу «Салют-Енергія», але після короткострокового перебування в бєлгородській команді (з 21.07.2005 по 31.08.2005), прийняв запрошення від черкаського «Дніпра», який виступав у першій лізі чемпіонату України, за який провів 31 матч і влітку 2007 року завершив ігрову кар'єру.

Тренерська

У січні 2007 року призначений на посаду граючого тренера черкаського «Дніпра», але вже в травні 2007 року закінчив активні виступи, сконцентрувавшись на роботі помічника головного тренера А. Рябоконя, який покинув свій пост у 2008 році. Головним тренером черкаської команди був призначений Анатолій Безсмертний. Команда, під керівництвом молодого тренера, лідирувала в чемпіонаті, претендувала на вихід в першу лігу. Але в розпал економічної кризи, на початку 2009 року команда практично перестала фінансуватися.

У березні 2009 року, Анатолій Петрович отримав запрошення попрацювати в вінницькій «Ниві», куди разом з низкою черкаських футболістів і відправився. Але пробув там лише тиждень, встигнувши провести з новою командою один контрольний матч, після чого повернувся назад у «Дніпро»^[4]. Ситуація з фінансуванням черкаського клубу продовжувала погіршуватися і незабаром, у травні 2009 року клуб припинив своє існування.

Під час вимушеної перерви в тренерській роботі, виступав за аматорський клуб «Ірпінь» (Гореничі), за який грали багато футболістів, що закінчили активну кар'єру — Андрій Ковтун, Юрій Дмитрулін, Сергій Нагорняк, Віталій Косовський і в її складі виграв аматорський Кубок України^[5].

Влітку 2010 року, Анатолій Петрович Безсмертний призначений головним тренером «Полтави»^[6]. У сезоні 2010/11 з полтавським клубом зайняв 2 місце в групі «Б» другої ліги України. Але в стикових матчах за право грати в Першій лізі, полтавчани поступилися «Сумам» 0:2. У наступному сезоні підопічні Анатолія Безсмертного виступили більш успішно, посівши 1 місце у своїй групі і завоювали путівку в першу лігу. Свій перший сезон, у другому за значимістю футбольному дивізіоні України, полтавчани, як для новачка турніру, почали непогано, завершивши перше коло на 6 місці^[7]. Але у другій частині сезону команда виступила менш вдало, посівши підсумкове 13 місце. Перед початком сезону 2013/14, керівництво вирішилося на зміну наставника команди. Новим головним тренером був призначений Ілля Близнюк. Анатолій Безсмертний залишився і далі працювати в клубі, перейшовши на посаду старшого тренера. В кінці липня 2014 року Анатолій Петрович покинув полтавську команду^[8].

В січні 2015 року Безсмертний знову повернувся до Полтави, прийнявши пропозицію стати асистентом Олега Федорчука, який очолив колектив, а після його відставки, 2 вересня 2015 року, в черговий раз був призначений виконуючим обов'язки головного тренера «Полтави»^[9]. На посту наставника команди тренер пропрацював до вересня 2016 року. У грудні того ж року, фахівець отримав пропозицію очолити один з китайських клубів, але відповів відмовою^[10].

1 березня 2017 року став головним тренером ще одного клубу Першої ліги — ПФК «Суми»^[11].

21 серпня 2018 року очолив житомирське «Полісся»^[12], де працював до 4 липня 2020^[13].

2 березня 2021 року ПФК «Львів» призначив головним тренером Анатолія Безсмертного^[14]. Тренер зумів виправити турнірні проблеми клубу, який перебував на останньому 14 місці і фінішував на 8-ій позиції за підсумками сезону 2020/21. Втім у наступному сезоні «Львів» стартував вкрай невдало і у перших 5 матчах під керівництвом наставника, здобув лише 2 нічиїх та зазнав 3-ох поразок. Після цього 25 серпня 2021 року «Львів» оголосив, що клуб прийняв відставку головного тренера Анатолія Безсмертного^[15].

У серпні 2021 року Безсмертний очолив клуб Другої ліги «Вікторія» (Миколаївка)^[16], де працював до кінця року. На початку 2022 року президент клубу Сергій Бондаренко став також власником клубу Першої ліги «Альянс» з Липової Долини^[17] і Безсмертний був призначений головним тренером цієї команди із завданням вивести її до Прем'єр-ліги^[18]. Втім через вторгнення в Україну російських військ, що почалося наступного місяця, Безсмертний не провів на чолі команди жодного матчу, яка згодом призупинила свої виступи через бойові дії^[19].