У 1978 році став футбольним тренером, коли наставник хмельницького «Поділля»Володимир Онисько запропонував попрацювати в його штабі. Потім молодого тренера Володимир Васильович порекомендував голові підгаєцького колгоспу Івану Потупі. Так Дунець опинився у Підгайцях, де тренував аматорську команду «Нива» (Підгайці). У 1980 році на чолі підгаєцької команди здобув Кубок УРСР серед КФК[1]. В наступному сезоні разом з гравцями Ігорем Біскупом, Ігорем Яворським, Петром Прядуном та Романом Мацюпою перейшов на роботу до Хмельницького. У 1982 році пішов у «Колос» (Павлоград), після чого повернувся в «Ниву», яка переїхала до Тернополя. Потім тренував колективи «Десну» (Чернігів) та «Зорю» (Бєльці). У 1992 році був асистентом головного тренера в криворізькому «Кривбасі». У 1993-1994 роках працював головним тренером у «Вересі» (Рівне). Потім у 1994 році (1 коло) тренував рідне «Поділля» (Хмельницький). З весни 1998 року працював тренером-селекціонером в «Чорноморці» (Одеса)[3]. У квітні 1999 року тренує «Полісся» (Житомир). У кінці 90-х років XX століття працював у Швеції з аматорськими клубами «Оршольшвіг» та «Крамфорс». У січні 2003 року він був запрошений в тренерський штаб «Карпат» (Львів), де він очолював другу команду[4]. Тоді чотири роки провів у Швеції, де вивів місцевий «Юнселе» з третьої ліги в другу. Потім тренував одного з лідерів другої ліги, «Фріска Вільор». У першій половині 2007 року очолював молдовську «Олімпію» (Бєльці), а потім повернувся до Швеції, де тренував п'ятилігову команду[5]. У грудні 2007 року був призначений головним тренером «Кримтеплиці» (Молодіжне), а в серпні 2008 року «Комунальника» (Луганськ)[6]. У лютому 2009 року отримав пропозицію вдруге очолити «Десну» (Чернігів)[7]. У серпні 2011 року він очолив клуб Динамо-Хмельницький, але в вересні він був звільнений із займаної посади.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
