Папська булла 1471 року надала Опоровському провізію на єпископство вармінське, переводячи чинного тамтешнього єпископа Ніколауса фон Тюнгена на єпископство до Каменю-Поморському. Тюнген не виконав папського рішення та не схилився перед погрозами короля Казимира Ягелончика, що призвело до так званої «війни ксьондзів» (чи священників). Стани пруські на сеймі у Пйотркуві у березні 1472 року виступили проти призначення Опоровського Вармінським єпископом і підтримали Тюнгена, який опанував значну частину Вармії. Протягом усього цього часу король послідовно визнавав Опоровського єпископом. Наприкінці 1472 року Опоровський сам поїхав до Риму, де був висвячений на єпископа Вармінського. У березні 1473 року з'явився в Польщі, але не зміг зайняти єпископство, яке залишилося в руках конкурента. Зрештою, 1479 року Тюнген таки отримав Вармінське єпископство, а Анджей Опоровський залишився при королеві[6].
5 жовтня 1476 року на прохання короля був призначений папою Сікстом IV адміністратором апостольським перемишльської дієцезії, а 1 жовтня 1479 року папа надав Опоровському титул єпископа перемишльського[3]. Після обрання Збіґнєва Олешніцькогоархієпископом ґнєзненським, наприкінці 1480 року король призначив Опоровського куявсько-поморським єпископом, 12 жовтня 1481 року це підтвердив папа. Проте, Анджей Опоровський був поглинутий державними справами, не займався ввіреною йому дієцезією та ніколи до неї не приїздив, тому поставив керувати нею свого прокуратора[7].
1476 року супроводжував короля під час приєднання Сохачевської землі до корони, перебував на з'їзді станів пруських у Мальборку. У травні 1477 року був послом до саксонських князів, у 1476 і 1477 роках був послом до імператора Фрідріха, 1479 року брав участь у процесі укладання шлюбу королівської доньки Софії Ягеллонки з Фрідріхом Гогенцоллерном, сином Альбрехта III, маркграфом Бранденбург-Ансбаху у Франкфурті[9].
До половини 1480 року перебував у Польщі, пізніше до 1483 року постійно перебував разом із королем у Литві, де керував роботою королівської канцелярії, до Польщі приїздив лише декілька разів на короткий час[3].
Помер у литовському Меречу між 25 квітня та 7 травня 1483 року. Згідно з його бажанням, похований був у Катедральній базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії у Влоцлавеку, у пресбітерію перед великим алтарем[11].
Перед смертю склав заповіт, за яким надав 1000 дукатів на будівництво каплиці у катедральному соборі у Влоцлавеку та обдарування вівтаря святих Фабіана і Себастьяна, 1000 дукатів він віддав королю, а решту грошей і речей роздав родині, друзям, слугам та бідним[11]. Він записав 200 гривень на церкву в Опоруві, щоб закінчити каплицю, і віддав їй свою бібліотеку. Майно, успадковане від батька як заставу королівських земель, тобто замок Крушвиця та міста: Крушвиця, Ґембиці, Скульськ з селами були поділені між братом Яном і племінником Анджеєм Опоровським[pl], пізніше воєводою ленчицьким.
Примітки
↑Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 108.
↑Sobiesław Szybkowski, Kujawska szlachta urzędnicza w późnym średniowieczu (1370—1501), Gdańsk 2006, s. 639.
↑ абвгдGrażyna Rutkowska, Księgi Metryki Koronnej podkanclerzego Andrzeja z Oporowa [w:] Studia Źródłoznawcze, t. XLIV, s. 78.
↑Stanisław A. Sroka, Wykaz Polaków wypromowanych na uniwesytecie w Bolonii [w:] Kwartalnik Historyczny. Rocznik CXXI, 2014, 1, s. 144.
↑Jan Korytkowski, Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych, t. 3, Gniezno 1883, s. 168.
↑Jan Korytkowski, Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych, t. 3, Gniezno 1883, ss. 168—169
↑Grażyna Rutkowska, Księgi Metryki Koronnej podkanclerzego Andrzeja z Oporowa [w:] Studia Źródłoznawcze, t. XLIV, s. 81.
↑Jan Korytkowski, Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych, t. 3, Gniezno 1883, s. 164.
↑Jan Korytkowski, Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych, t. 3, Gniezno 1883, s. 170.
↑Jan Korytkowski, Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych, t. 3, Gniezno 1883, s. 171.
↑ абJan Korytkowski, Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych, t. 3, Gniezno 1883, s. 172.
Література
Anna Kowalska-Pietrzak, Prałaci i kanonicy kapituły łęczyckiej do schyłku XV wieku, Łódź 2004, s. 89-91
Grażyna Rutkowska, Księgi Metryki Koronnej podkanclerzego Andrzeja Oporowskiego, «Studia Źródłoznawcze», t. 44, 2006, s. 77-98 (s. 95-98, itinerarium Andrzeja Oporowskiego 1479—1483).
Jan Korytkowski, Prałaci i kanonicy katedry metropolitalnej gnieźnieńskiej od roku 1000 aż do dni naszych, t. 3, Gniezno 1883, s. 164—172 Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa
Opracowanie Redakcji, Oporowski Andrzej, h. Sulima (zm. 1483), [w:] Polski słownik biograficzny, t. 24, Wrocław 1979, s. 132—134