PROFILPELAJAR.COM

	Францішек Красінський; пол. Franciszek Krasiński
	Герб
	Краківський єпископ
	Краківський єпископ
1572 — 1577
Конфесія:	католицтво
Церква:	римо-католицька церква
Попередник:	Філіп Паднєвський
Наступник:	Пйотр Мишковський
Альма-матер:	Болонський університет, Віттенберзький університет Лейкореяd, Ягеллонський університет і Римський університет ла Сапієнца
Діяльність:	письменник, католицький священник, державний діяч, посадова особа, католицький єпископ
Народження:	20 квітня 1525; Красне, Ґміна Красне, Пшасниський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща
Смерть:	26 березня 1577 (51 рік); Бодзентин, Келецький повіт, Свентокшиське воєводство, Республіка Польща
Династія:	Красінські гербу Слєповрон
Батько:	Ян Анджей Красінський
Посада:	канонік луцький, ловицький, краківський, ґнєзненський, плоцький; архідияконом каліський, варшавський; пробст плоцький, ломжинський; королівський секретар, підканцлер коронний
	Францішек Красінський у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Красінський.

Францішек Красінський гербу Слєповрон (нар. 10 квітня 1525, Красне — пом. 16 березня 1577, Бодзентин) — польський римо-католицький і державний діяч, дипломат; краківський єпископ (1572–1577), секретар королівський (1560–1569), підканцлер коронний (1569–1574).

Життєпис

Родина

Францішек народився 10 квітня^[1] 1525 року, імовірно у селі Красне^[2], у сім'ї стольника цеханувського Яна Анджея Красінського та Катажини Мроковської з Мурованого Мнішева^[3], яка, можливо, походила з роду Мішевських гербу Любич^[4]). Мав 4 братів і 4 сестри: секретаря королівського і архідиякона краківського Станіслава^[pl], суддю земського цеханувського Анджея^[pl], каноніка краківського і кустоса крушвицького Миколая й каштеляна серпцького Войцеха^[5]; Анну — дружину Пйотра Шидловського, Барбару — дружину Лукаша Коморовського, Дороту — дружину Якуба Пченського та Станіслава Бжеського, Евфемію — дружину Станіслава Лосовського. Був протектором своїх племінників (синів брата Анджея) — секретаря королівського Яна Анджея, каштеляна цеханувського Францішека та воєводи плоцького Станіслава^[pl]. Завдяки ньому останні отримали ґрунтовну гуманістичну освіту^[6]. Францішек був також родичем примаса Миколая Дзєжґовського^[pl]^[4], у котрого був секретарем^[7].

Навчання

Початкову освіту здобув у гімназії в Зґожельці, потім навчався під керівництвом Філіппа Меланхтона у Віттенберзькому університеті, звідки, за порадою єпископа Дзєжґовського, звільнився. 1541 року вступив до Краківського університету, пізніше поїхав до Італії, де навчався у Болонському, а 4 червня 1551 року у Римському університеті^[7] став доктором обох прав^[4]^[8]

Політична кар'єра

1560 року Францішек Красінський став за протекції примаса Яна Пшерембського секретарем короля Сигізмунда Августа. Виконував дипломатичні функції, зокрема у Відні, де перебував при дворі імператора Священної Римської імперії як посол^[9] протягом 1565–1568 років. На Сеймі у Любліні в січні 1569 року здобув уряд підканцлера коронного, який обіймав до 1574 року^[10]. Красінський, керуючи меншою королівською канцелярією, здійснював великий вплив на державні справи, зокрема розгорнув активну діяльність щодо розробки документів Люблінської унії 1569 року, сприяв прилученню до Корони Підляшшя і Волині, врешті був підписантом всіх документів^[11]. Його співробітниками і помічниками у канцелярії були його рідний брат Станіслав, Анджей Патрицій Нідецький^[pl] і Мартін Кромер^[8].

Церковна кар'єра

Протягом життя Францішек Красінський займав ряд церковних посад. У першій половині 1550-х років був секретарем примаса Миколая Дзєжґовського, одночасно був архідияконом каліським, каноніком луцьким і ловицьким^[8]. 1555 року став каноніком краківським, 1556 року — ґнєзненським. Брав участь у синоді у Варшаві 1561 року як представник ґнєзненської капітули^[12], також представляв капітулу на сеймах 1557 і 1561 років. Виступав посередником у Римі у 1555 і 1558 роках між польською церковною ієрархією та папською курією. Співпрацював зі Станіславом Гозієм, якому допомагав у виданні його magnum opus — «Confessio fidei catholicae christiana» у Венеції^[8].

Був також пробстом плоцької катедральної капітули (1568–1574)^[13], каноніком плоцьким^[14], 1569 року став також архідияконом варшавським, 1570 року — пробстом ломжинським^[8].

2 червня 1572 року отримав папську провізію на єпископа краківського, обійняв цю посаду 10 липня. Упродовж перших двох років він поєднував цю посаду з урядом пробста плоцької капітули. Критикував папську інквізицію та постанови Тридентського собору. Ставився толерантно до іновірців^[15]. Всупереч тиску нунціатури та всього єпископату, він був єдиним польським єпископом, який підписав акт Варшавської конфедерації 1573 року^[16], акт свободи совісті 1573 року, який легалізував свободу віросповідання у Речі Посполитій, надав формальних прав протестантизму. За цей вчинок він отримав хвилю критики та обурення, догану краківської капітули за свою поведінку та заклик проявляти більшу рішучість у справах віри. Будучи краківським єпископом, він видав статути, які організовували діяльність краківської капітули, підтримував розвиток і діяльність благодійних закладів (так званих «благочестивих банків») і розвиток осадництва на єпископських землях «держави Мушинської» (мушинського староства)^[8].

Красінський брав участь у з'їзді в Книшині 31 серпня 1572 року^[17]. 1573 року затвердив елекцію Генріха III польським королем^[18]. Був учасником з'їзду у Стенжиці 1575 року^[19]. Цього ж року підписав вільну елекцію імператора Священної Римської імперії Максиміліана II^[20].

Будучи хворим на туберкульоз, він часто зупинявся в замку краківських єпископів у Бодзентині. Там він і помер 16 березня 1577 року, згідно з заповітом був похований у місцевому костелі Успіння Пресвятої Богородиці та святого Станіслава, де й досі зберігся його пам'ятник роботи майстерні Джеронімо Канавезі.

Примітки

↑ Bishop Franciszek Krasiński (catholic-hierarchy.org)
↑ Krasiński Franciszek, [w:] Wielka Encyklopedia PWN, Jan Wojnowski (red.), t. 14, Warszawa: Wydaw. Naukowe PWN, 2003, s. 542, ISBN 83-01-13793-2, ISBN 83-01-13357-0, OCLC 830466204
↑ T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 113—114. ISBN 83-02-06429-7.
↑ ^а ^б ^в T. Żebrowski, Proboszczowie kościoła parafialnego w Łomży, a następnie prepozyci kościoła parafialnego Świętych Michała Archanioła i Jana Chrzciciela do początku XIX wieku, «Studia Płockie», t. XXXI (2003), s. 197. ISSN 0137-4362.
↑ T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 113—114, 118. ISBN 83-02-06429-7.
↑ T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 118—119. ISBN 83-02-06429-7.
↑ ^а ^б P. Nitecki, Biskupi kościoła w Polsce: w latach 965—1999. Słownik biograficzny, Wyd. II, Warszawa 2000, szpalta 225—226. ISBN 83-211-1311-7.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Wacław Urban. Franciszek Krasiński H. Ślepowron. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
↑ Rocznik Służby Zagranicznej Rzeczypospolitej Polskiej według stanu na 1 kwietnia 1938, Warszawa 1938, s. 42.
↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 109.
↑ Volumina Legum, t. II, Petersburg 1859, s. 88.
↑ Wojciech Góralski, Synod prowincjonalny warszawski z 1561 r., w: Prawo Kanoniczne: kwartalnik prawno-historyczny 28/3-4, 1985, s. 208.
↑ Antoni Julian Nowowiejski, Płock: monografia historyczna / napisana podczas wojny wszechświatowej i wydrukowana w roku 1930, Płock [1931], s. 354.
↑ Antoni Julian Nowowiejski, Płock: monografia historyczna / napisana podczas wojny wszechświatowej i wydrukowana w roku 1930, Płock [1931], s. 333.
↑ Marek Borucki, Jak w dawnej Polsce królów obierano. Warszawa 1976, s.190.
↑ Paweł Jasienica, Rzeczpospolita Obojga Narodów. Srebrny Wiek, PIW Warszawa 1982, s. 42.
↑ Karol Sienkiewicz, Skarbiec historii polskiej. t. II, Paryż 1840, s. 40.
↑ Świętosława Orzelskiego bezkrólewia ksiąg ośmioro 1572—1576, Kraków 1917, s. 149.
↑ Paweł Rybak, Zjazd Szlachty w Stężycy (Maj–Czerwiec 1575 r.). Na tle drugiego bezkrólewia, Toruń 2002, s. 203.
↑ Leszek Kieniewicz, Senat za Stefana Batorego, Warszawa 2000, s. 299.