Владислав Опоровський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Опоровський.
Владислав Опоровський
пол. Władysław Oporowski
Герб
Герб
Куявсько-поморський (Влоцлавський) єпископ
1433 — 1449
Церква: римо-католицька
Попередник: Ян Шафранєц
Наступник: Ян Ґрущиньський
Архієпископ Ґнєзненський
Примас Польщі
25 липня 1449 — 11 березня 1453
Попередник: Вінцентій Кот
Наступник: Ян Спровський
 
Діяльність: католицький священник, католицький єпископ
Народження: 1 січня 1395
Опорув, Кутновський повіт, Лодзинське воєводство, Республіка Польща
Смерть: 1453
Опорув, Кутновський повіт, Лодзинське воєводство, Республіка Польща
Династія: Опоровські
Батько: Миколай з Опорува[pl]
Посада: секретар королівський, підканцлер коронний; канонік ґнєзненський, познанський, краківський, крушвицький; схоластик влоцлавський, офіціал і вікарій генеральний у Ґнєзно, настоятель костелів у Сьремі, Ленчиці, Кракові, декан краківський, єпископ куявсько-поморський, архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі

CMNS: Владислав Опоровський у Вікісховищі

Владислав Опоровський з Опорува гербу Сулима (нар. бл. 1395, Опорув — пом. 11 березня 1453, Опорув) — польський римо-католицький і державний діяч, архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі (1449—1453), Куявсько-поморський єпископ (1434—1449), підканцлер коронний (1428—1434).

Життєпис

Владислав був представником польського шляхетського роду Опоровських гербу Сулима. Він був другим сином воєводи ленчицького Миколая з Опорува[pl] (бл. 1365—1425) і його дружини Кристини зі Служева гербу Помян. Мав 5 братів — Яна з Ґослюба, Стефана з Ходува і Опорува, Богуслава, Миколая, Пйотра з Опорува[pl] і сестру Барбару.

Освіту здобувати розпочав 1413 року в університеті Відня, 1415 року отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук. Продовжив навчання у Падуанському університеті, де 1420 року отримав ступінь доктора. Професор факультету права і ректор Краківського університету (1426–1427)[1].

Політична кар'єра

Владислав Опоровський з 1427 року працював секретарем у королівській канцелярії Владислава II Ягайла, з часом зайняв посаду підканцлера Королівства Польського (1428—1434[2]). Він був одним із найважливіших співробітників короля у зовнішній політиці. Разом із Миколаєм Кічкою брав участь 1422 року в римському процесі між Польщею та Тевтонським орденом. У цей період він зірвав королівську коронацію Вітовта (1430), був присутнім при видачі королем Єдлінського привілею 1430 року[3]. 31 грудня 1435 року підписав Брестський мир[4].

Він був учасником конфедерації Збіґнєва Олесніцького 1438 року[5]. Брав участь у коронаціях Владислава III Варненчика, Казимира IV Ягеллончика (1447), був довіреним радником останнього.

Церковна кар'єра

Владислав Опоровський посідав різні церковні бенефіції та уряди: канонік ґнєзненський і познанський (1420), схоластик влоцлавський, офіціал і вікарій генеральний у Ґнєзно, настоятель костелу в Сьремі (1427), канонік краківський (1428), настоятель костелу св. Флоріана за мурами Кракова і канонік крушвицький (1429), настоятель костелу ленчицького (1430), декан краківський (1433)[1]. Найважливішими з них були посади єпископа куявсько-поморського (1434—1449) й архієпископа Ґнєзненського (1449—1453). Як архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі він 4 роки керував польською римо-католицькою церквою.

Він був фундатором костелу та кляштору паулінів, готичного замку в Опоруві біля Кутного, де й помер 11 березня 1453 року[6]

Примітки

  1. ↑ а б Władysław Oporowski. Prymas Polski. Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 8 червня 2022.
  2. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII-XVIII wieku : spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku : spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik : Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 107.
  3. ↑ Franciszek Piekosiński, Wiece, sejmiki, sejmy i przywileje ziemskie w Polsce wieków średnich, Kraków 1900, s. 43.
  4. ↑ Codex diplomaticus Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae, wydał Maciej Dodgiel, t. 4, Wilno 1764, s. 133.
  5. ↑ Codex epistolaris saeculi decimi quinti. T. 2, 1382—1445, Kraków 1891, s. 366.
  6. ↑ Bernadeta Kruszyk, Władysław Oporowski, Poczet Arcybiskupów Gnieźnieńskich, Archidiecezja Gnieźnieńska

Література

  • J. Fijałek, Polonia apud Italos scholastica saeculum XV, Kraków 1900, s. 54-57.
  • A. Gąsiorowski, Oporowski Władysław (właściwie Władysław z Oporowa) h. Sulima (zm. 1453), podkanclerzy koronny, biskup włocławski, potem arcybiskup gnieźnieński i prymas, Polski Słownik Biograficzny, t. XXIV, Wrocław 1979, s. 142—144 [1] [Архівовано 7 січня 2022 у Wayback Machine.].
  • J. Korytkowski, Arcybiskupi gnieźnieńscy, prymasowie i metropolici polscy od roku 1000 aż do roku 1821, t. I—V, Poznań 1888—1892.
  • M. Kosman, Poczet prymasów Polski, Warszawa 1997, s. 85-88.
  • P. Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce. Słownik biograficzny, Warszawa 1992, s. 155.
  • K. R. Prokop, Arcybiskupi gnieźnieńscy w tysiącleciu, Kraków 2000, s. 130—133.
  • Zofia Wilk-Woś, Władysław z Oporowa (ok. 1395—1453), podkanclerzy królewski, biskup włocławski i arcybiskup gnieźnieński, «Studia Claramontana», t. 21, 2003, s. 174—449.