Франко Модільяні

Франко Енріко Модільяні
італ. Franco Enriko Modigliani
Народився18 червня 1918(1918-06-18)
Рим
Помер25 вересня 2003(2003-09-25) (85 років)
Кембридж, Массачусетс
Місце проживанняСША США
Країна Італія
 США
 Королівство Італія
НаціональністьІталія Італія
Діяльністьекономіст, викладач університету
Alma materНова школа
New School for Social Researchd[1]
ГалузьФінансова економіка
ЗакладМІТ, Чиказький університет
Посадапрезидент
ВчителіДжейкоб Маршак
Аспіранти, докторантиAlbert Andod
Роберт Джеймс Шиллер
Маріо Драґі
Лукас Пападімос
Laurence Meyerd
Giampaolo Gallid
Dwight M. Jaffeed
Richard Sutchd
John Muthd[1]
John Hayhurst Handd[1]
Charles Steindeld[1]
Walter E. Nicholsond[1]
Enrico Camillo Perottid[1]
Benjamin William Wurzburgerd[1]
Barry Lowell Friedmand[1]
Donald Pitkin Tuckerd[1]
Michael Brennand[1]
Warren Ernest Moskowitzd[1]
Jerome Phillip Cooperd[1]
Sang W. Namd[1]
Watkins Leigh Ribbled[1]
Daniel Ried[1]
David Wiley Mullins, Jr.d[1]
Daniel Edward O’Neilld[1]
Adam Lerrickd[1]
Elijah Brewerd[1]
Arlie Graham Sterlingd[1]
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук
Національна академія наук США
Економетричне товариство[2]
Відомий завдяки:Теорема Модільяні-Міллера
Нагороди Нобелівська премія з економіки (1985)
Особ. сторінкаСторінка Нобеліських Лауреатів

Франко Енріко Модільяні (*18 червня 1918 — † 25 вересня 2003) — італійський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор МІТу[3][4].

Життєпис

Народився Франко 18 червня 1918 в Римі (Італія). Навчався в ліцеї Вісконті, потім вступив до Римського університету на медичний факультет, але згодом зрозумів, що медицина його не приваблює, й почав вивчати право.

У 1939 у цьому ж університеті здобув учений ступінь доктора права. Водночас зацікавився економікою.

Після одержання в 1939 першої премії на національному конкурсі робіт студентів університетів з ефективності контролю над цінами Франко повністю заглиблюється у вивчення економічних проблем.

У 1939 одружився з Сереною Калабі, у них народилося двоє синів. 3 початком Другої світової війни молодий учений переїздить спочатку до Франції, а пізніше до США.

У 1940 знову починає займатися економікою в Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку. Під керівництвом Дж. Маршака він ретельно вивчає проблеми макроекономіки, шляхи використання формалізованих моделей в економічному аналізі.

У 1940 йому присуджено докторський ступінь з природничих наук.

У 1945—1948 працював науковим співробітником і головним статистиком в Інституті світових проблем у Нью-Йорку.

У 1949 працюючи в Чиказькому університеті, був включений до складу Комісії Коулса з економічних досліджень як дослідник-консультант, і виконував в ній роботу протягом п'ятьох років.

З 1950 — професор економіки в Іллінойському університеті, з 1952 — професор економіки й управління промисловістю в Технологічному інституті Карнегі, а з 1961 — професор економіки і фінансів у Массачусетському технологічному інституті[4].

Помер 25 вересня 2003 у Кембриджі на 86 році життя[3].

Досягнення і зацікавлення

Роботи Модільяні присвячені циклам ділової активності, ринкового механізму, фінансової сфери, приватних заощаджень і способів їх доцільного використання, заробітній платі і безробіттю, побудові моделей «життєвого циклу» для пояснення механізму заощаджень і споживання, інфляції, динаміці фінансових ринків. Один з авторів «теореми Модільяні-Міллера», засновник школи «раціональних очікувань».

У 1963 він та Альберт Ендо в праці «Гіпотеза заощаджень», що передбачає «життєвий цикл» простежують залежність заощаджень від темпів зростання реального доходу[3].

Нобелівську премію з економіки 1985 р. Модільяні отримав «за аналіз поведінки людей стосовно їх заощаджень». Модільяні проживав в Бельмонті (штат Массачусетс).

Любив займатися тенісом, лижами, вітрильним спортом і плаванням. Був членом кількох академій і наукових товариств[4].

Економічна політика

Модільяні до останніх років залишалися вірними ідеями Кейнса про необхідність активного втручання держави в економіку, про що неодноразово розповідав у своїх інтерв'ю. Зокрема, у 1999 у бесіді з Робертом Солоу Модільяні прямо повідомив: створити стабільну економіку, неможливо без політики стабілізації.

Під політичною стабілізацією Модільяні мав на увазі цілий набір як фіскальних, так й кредитно-грошових заходів. Симпатії Модільяні однозначно були на стороні фіскальної політики, оскільки саме у критичних ситуаціях вона є первинною. Так, щоб досягти повної зайнятості, заощадження повинні стати інвестиціями, а не джерелами рефінансування бюджету.

При цьому, на відміну від ортодоксального кейнсіанства, Модільяні не вважав кредитно-грошову політику чимось несуттєвим. Так, кредитно-грошова політика у його поглядах визначалася фіскальною, але була не менш необхідною. Правда, вона повинна бути заснована на здоровому глузді, а не на слідуванні монетарним правилам, - лише тоді можна досягти повної занятості за умов збалансованого бюджету.

Крім наукової діяльності, Модільяні до кінця своїх днів брав участь не лише у створенні економічної теорії, а й у практичному втіленні своїх ідей. Модільяні багато років був серед економічних радників уряду США, крім того, брав участь у створенні ЄС як єдиного економічного простору.

При цьому, у відмінні від свого гуру Кейнса, Модільяні не дуже прагнув до участі в управлінні державою, залишаючись більше вченим-економістом, а не політиком.

Див. також

Примітки

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. https://www.econometricsociety.org/society/organization-and-governance/fellows/memoriam
  3. а б в Т. О. Коноваленко, Р. О. Вайтешонок, І. Ю. Бойко (2010). Т. В. Куриленко (ред.). Економічний олімп: лауреати Нобелівської премії з економіки 1969-2009 рр (бібліографічний покажчик). Київ: ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». с. 148. {{cite book}}: Cite має пусті невідомі параметри: |авторлінк= та |лінк= (довідка)[недоступне посилання з травня 2019]
  4. а б в Нобелівський лауреат Франко Модільяні (Modigliani). uareferats.com. Процитовано 24.5.2011.

Джерела