Мілтон Фрідман
англ. Milton Friedman
Народився	31 липня 1912(1912-07-31)[1][2][…] Бруклін, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Помер	16 листопада 2006(2006-11-16)[4][1][…] (94 роки) Сан-Франциско, Каліфорнія, США[5][6][7] ·серцева недостатність
Поховання	затока Сан-Франциско[8]
Місце проживання	Равей Бруклін
Країна	США[9][10]
Діяльність	економіст, статистик, викладач університету, есеїст
Alma mater	Rahway High Schoold (1928) Колумбійський університет Ратґерський університет (1932) Чиказький університет (1933) Кембриджський університет
Галузь	економіка і макроекономіка
Заклад	Чиказький університет
Вчене звання	професор Чиказького університету
Науковий керівник	Саймон Кузнець
Вчителі	Саймон Кузнець
Відомі учні	Гері Беккер Phillip D. Cagand
Аспіранти, докторанти	Phillip D. Cagand Гаррі Марковіц Lester G. Telserd David I. Meiselmand Neil Wallaced Miguel Sidrauskid Edgar L. Feiged Michael R. Darbyd Edi Karnid Michael Bordod Gerald P., jun. Dwyerd George Herbert Bortsd[11] John J. McCalld[11] Boris P. Pesekd
Членство	Національна академія наук США Американська академія мистецтв і наук Національна академія дей-Лінчей Товариство "Мон Пелерін" Американське філософське товариство[12] Королівська фламандська академія Бельгії з науки та мистецтвd Інститут математичної статистикиd[13] Економетричне товариство[14] Philadelphia Societyd[15][16][17]
Партія	Республіканська партія США
Відомий завдяки:	дослідження історії економіки, макро та мікроекономіки
У шлюбі з	Роуз Фрідман
Діти	Девід Фрідман Jan Marteld
Нагороди	Премія Адама Смітаd (1989) медаль Джона Бейтса Кларка (1951) заслужений член Американської економічної асоціаціїd член Економетричного товариства[d] (1949) Член Американської статистичної асоціації[d] почесний доктор Гарвардського університетуd (червень 1979) Fellow of the Institute of Mathematical Statisticsd (1943)
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Мілтон Фрідман у Вікісховищі

Мі́лтон Фрі́дман (англ. Milton Friedman; 31 липня 1912(19120731), Нью-Йорк — 16 листопада 2006, Сан-Франциско) — американський економіст, який у 1976 році став лавреатом премії з економічних наук на честь Альфреда Нобеля за досягнення в дослідженні споживчого аналізу, розробці грошово-кредитної теорії та демонстрації складності стабілізаційної політики.^[18] Разом з Джорджом Стіглером та іншими, Фрідман був серед інтелектуальних лідерів Чиказької школи економіки, неокласичної школи економічної думки, пов'язаної з роботою факультету Чиказького університету, котра відкинула Кейнсіанство на користь монетаризму до середини 1970-х, коли та трансформувалась у нову класичну макроекономіку, що базується на концепції раціональних очікувань. Кілька студентів та молодих професорів, котрих завербував та наставляв Фрідман у Чиказькому університеті, серед яких були Гері Беккер, Роберт Фогель та Роберт Емерсон Лукас пізніше стали провідними економістами.^[19]

Фрідман уперше кинув виклик Кейнсіанству, яке він пізніше назвав «наївною» теорією^[20] у власній реінтерпретації функції споживання, представленою ним у 1950-х роких. У 1960-ті, він став головним противником кейнсіанської урядової політики^[21] і описував свій підхід (разом із основними напрямами економіки), як використання «мови та апарату кейнезіанства», однак заперечував його «початкові» висновки.^[22] Фрідман припускав існування «природнього» рівня безробіття і стверджував, що безробіття нижче цього рівня призведе до прискорення інфляції.^[23] Він стверджував, що крива Філліпса у довгостроковій перспективі була вертикальною і знаходилась на «природньому» рівні, а також передбачив явище, яке пізніше стало відомим як стагфляція.^[24] Фрідман пропагував альтернативну макроекономічну точку зору, відому як «монетаризм» і стверджував, що стабільне, стійке розширення грошової маси є кращою політикою.^[25] Його ідеї щодо монетарної політики, оподаткування, приватизації та дерегуляції вплинули на політику уряду США, особливо протягом 1980-х років. Його грошова теорія вплинула на реакцію Федеральної резервної системи на світову фінансову кризу 2007—2008 років.^[26]

Фрідман був радником республіканського президента Рональда Рейгана^[27] та консервативного прем'єр-міністра Маргарет Тетчер.^[28] Його політична філософія звеличувала чесноти економічної системи вільного ринку з мінімальним втручанням з боку держави. Одного разу він заявив, що його роль у скасуванні призову в США є досягненням, яким він пишається найбільше. У своїй книзі 1962 року «Капіталізм і свобода» Фрідман висловлювався на підтримку непризовних збройних сил, вільно плаваючого курсу валют, скасування медичних ліцензій, від'ємного податку на доходи фізичних осіб та шкільних ваучерів^[29], а також виступав проти війни з наркоманією. Підтримка права вільного вибору школи привела його до створення Фонду EdChoice.^[30] Фрідман був президентом Американської економічної спілки з 1967 року.

Серед робіт Фрідмана монографії, книжки, наукові статті, журнальні колонки, телевізійні програми та лекції, а також охоплення широкого спектру економічних тем та питань державної політики.^[31] Його книжки та есеї мали гробальний вплив, у тому числі й у колишніх комуністичних країнах.^{[32][33][34][35]} Опитування проведене серед економістів визнало Фрідмана другим найпопулярнішим економістом XX століття, який поступився першим місцем Джону Мейнарду Кейнсу^[36], а журнал «The Economist» описав його, як «найвпливовішого економіста другої половини XX століття … можливо усього століття».^[37]

Фрідман помер 16 листопада 2006 року від серцевого нападу. Його вдова Роуз теж відомий економіст, донька Джот — юрист, син Девід — професор економіки Чиказького університету.

Мілтон народився 31 липня 1912 року в Брукліні, Нью-Йорк. Був четвертою дитиною і єдиним сином у бідній родині єврейських емігрантів зі Східної Європи, Джено Саула та Сари Етель Фрідман, вихідців з містечка Береґсас, Угорщина (нині — містечко Берегове в Закарпатській області, Україна). Через рік після народження Мілтона родина переїхала в невелике місто Ровей за 20 миль від Нью-Йорка (штат Нью-Джерсі). У ранньому підлітковому віці Мілтон отримав травму в автомобільній катастрофі, яка шрамила його верхню губу.^[38][39] Коли Мілтону виповнилося 15 років, і він учився в останньому класі середньої школи, батько помер, і клопіт забезпечувати родину ліг на плечі матері та старших сестер.

Будучи талановитим студентом, Мілтон закінчив Rahway High School у 1928 році, якраз перед своїм 16-м днем народження.^[40][41] Йому було присуджено конкурсну стипендію в Ратґерському університеті (тоді приватний університет, що отримував обмежену підтримку від штату Нью-Джерсі, наприклад, для таких стипендій). У 1932 році Мілтон закінчив Ратґерський університет, де спеціалізувався на математиці та економіці й спочатку мав намір стати актуарієм. За час свого перебування в університеті Мілтон зазнав впливу двох професорів економіки, Артура Ф. Бернса та Гомера Джонса, які переконали його в тому, що сучасна економіка може допомогти подолати Велику депресію.^[42]

За рекомендацією Джонса, Фрідману було запропоновано стипендію від економічного факультету Чиказького університету. Одночасно йому пропонували стипендію з прикладної математики від Браунського університету. Після серйозних вагань Фрідман обрав Чиказький університет і з цього часу цілком присвятив себе заняттям в області економічної теорії.

Улітку 1935 року Фрідман взяв участь у масштабному проєкті емпіричного дослідження споживчого бюджету, проведеного Національним комітетом із природних ресурсів у Вашингтоні (округ Колумбія).^[43] Наприкінці 1937 року він перейшов на роботу до Національного бюро економічних досліджень (NBER) у Нью-Йорку, де під керівництвом іншого майбутнього Нобелівського лавреата, Саймона Кузнеця, зайнявся дослідженням структури доходів від приватної практики. Результати цієї роботи втілилися в їхній спільній праці «Доходи від незалежної приватної практики» («Income from Independent Professional Practice», 1940).^[44] Він ліг в основу дисертації, за якої Фрідман у 1946 році було визнано гідним ступеня доктори економіки в Колумбійському університеті. Публікацію цієї роботи на 5 років затримали суперечки, що викликав висновок авторів про те, що професія медика має монопольний характер і це дозволяє піднімати доходи лікарів вище за середній рівень, встановлюваного конкуренцією. Тут таки утримувалися перші висновки Фрідмана з теорії «людського капіталу» й теорії розподілу доходу. Фрідман уперше ввів розрізнення між постійним і тимчасовим доходом, що складає один з важливих компонентів його теорії споживання.

З 1941 по 1943 роки Фрідман працював економістом у Міністерстві фінансів,^[45] беручи участь у розробці податкової політики на час війни, а з 1943 по 1945 рік брав участь у роботі дослідницької групи з математичної статистики в Колумбійському університеті, що на замовлення міністерства оборони США збирала статистичні дані по широкому колу проєктів. Заняття Фрідмана в роки Другої світової війни багато важили для його наукової праці й деякою мірою сприяли формуванню його поглядів на природу і задачі наукового дослідження. Вони дали йому змогу на досить високому рівні брати участь у виробленні економічної політики уряду, що істотно допомогло йому надалі.

У 1945—1946 роках Фрідман викладав у Мінесотському університеті. У тому ж 1946 році він повертається до Чиказького університету на посаду асистент-професора економіки. У 1962 році він став професором економіки Чиказького університету, в якому працював до свого офіційного відходу у відставку 1977 року.

У 1947 році Фрідман брав участь у зустрічі, організованій Фрідріхом фон Гаєком в містечку Мон-Пелерин (Швейцарія), на якій зібралися представники ліберальної школи політичної економії, журналісти та політики з усього світу. Створене на цій зустрічі товариство «Мон-Пелерин» мало на меті поширення основних принципів вільного ринку і вільних інститутів. Фрідман був президентом цього товариство в 1970—1972 роках

1950 року Фрідман перебував у Парижі як консультант уряду Сполучених Штатів у справі реалізації Плану Маршалла, яким передбачалося відновлення зруйнованою війною економіки країн Західної Європи. Він одним із перших економістів виступив активним прихильником запровадження системи гнучких валютних курсів («курсів, які плавають»). У нарисі «Доводи на користь гнучких валютних курсів» («The Case for Flexible Exchange Rates») Фрідман пророкував, що на введені Бретон-Вудською угодою в 1944 році задля забезпечення стійкості міжнародних валютних відносин фіксовані валютні курси в кінцевому рахунку чекає провал. Це передбачення Фрідмана, як і його пророкування неминучості ліквідації системи золотого стандарту, фактично здійснилося в 70-ті роки.

Мілтон Фрідман є провідним представником Чиказької школи. Його ім'я асоціюється головним чином з монетаристською доктриною, що принесла йому значну популярність і вплинула на перегляд у 70—80-ті рр. монетарної політики, що проводиться центральними банками, головним чином у Сполучених Штатах. Досягнення Фрідмана в області теорії грошей так чи інакше зв'язані з аналізом теорії Дж. М. Кейнса і його послідовників, що виходили з положення про несуттєвий вплив грошей на загальні витрати, споживання і ціни і переконаності в нездатності ринкової економіки автоматично домогтися належній зайнятості і стабільності цін. Критику цих положень Фрідман виклав у статті «Відносна стабільність швидкості обігу грошей і мультиплікатор інвестицій у Сполучених Штатах, 1897—1958 р.» («The Relative Stability of Money Velocity and the Investment Multiplier in the United States, 1897—1958»), яка написана в співавторстві з Д. Мейселменом. У ній показано, що номінальні споживчі витрати визначаються скоріше грошовою масою, ніж окремими статтями державного бюджету. Виходячи з визначальної ролі грошей стосовно цін і доходів, Фрідман доводив, що зміни інтенсивності зростання номінальних доходів переважно обумовлені змінами в росту грошової маси. Стаття Фрідмана і Д. Мейселмена поклала початок полеміці з кейнсіанцями з питань монетарно-фіскальної політики, що розгорнулася в 60—70-ті рр. і результатом якої став визначений перегляд монетарної політики США.

У 1951 році нагороджений медаллю Джона Бейтса Кларка.

У 1971 році отримав премію імені Джона Комонса.

На відміну від кейнсіанської доктрини, ключовим пунктом кількісної теорії грошей Фрідмана є положення, що попит на гроші (хоча і не обов'язково стабільний у номінальному вирахуванні) є стабільною функцією незначного числа змінних. Проведений ним аналіз історії розвитку грошової системи США через призму співвідношення між зміною грошової маси і цінами, а також змін у номінальному доході дозволив сформулювати чотири теоретичних постулати, що зводяться до такого:

1. Щоб домогтися стабільності цін, важливий неінфляційний ріст кількості грошей.
2. Економічний ріст досяжний як при зростаючих, так і при падаючих цінах за умови, що їхній ріст помірний та передбачуваний.
3. Відносини між змінами в кількості грошей і змінами перемінних величин, що впливають на них, залишаються незмінними, незважаючи на розходження в наслідках, що викликав ріст кількості грошей.
4. Головний канал впливу проходить через зміни в грошах до змін у доході, а не навпаки. Зміни росту грошової маси визначають зміни інтенсивності зростання номінальних доходів.

В області міжнародних відносин Фрідман виступає проти економічної допомоги США іншим країнам, вважаючи, що подібна допомога веде до посилення позицій уряду в порівнянні з приватним бізнесом і встановленню централізованого контролю з боку уряду над економікою, що скоріше заважає, ніж сприяє економічному розвиткові.

• «Дах чи стеля?», разом з Джорджем Стіглером (1946 р.)
• «Капіталізм і свобода», (1962 р.)
• «Соціальна Безпека: Загальна чи Вибіркова?», разом із Вілбуром Коеном (1972 р.)
• «Свобода вибору: власний підхід», разом із Роуз Фрідман, (1980 р.)
• Фрідман, Мілтон Капіталізм і свобода / пер. з англ. Неля Рогачевська. — К.: Наш Формат, 2017. — 216 с. — ISBN 978-617-7279-77-7

• «Методологія позитивної економіки» (1953)(The Methodology of Positive Economics)
• «Гроші: кількісна теорія» (1968) («Money: the Quantity Theory»)
• «Professor Pigou's Method for Measuring Elasticities of Demand From Budgetary Data» The Quarterly Journal of Economics Vol. 50, No. 1 (Nov., 1935), pp. 151–163.

В місті Ужгород встановлено мініскульптуру «Мілтон Фрідман», на честь вченого, батьки якого з Берегового (Закарпаття)^[46][47].

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Мілтон Фрідман

• Критерій Фрідмана
• Свобода вибору
• Вертолітні гроші

• Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Довбенко М. Фрідмен (Friedman) Мілтон // Економічна енциклопедія: в трьох томах. Т. 3. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. с. 852-853. ISBN 966-580—145-7 (Т. 3)

• Фрідмен // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• http://www.friedmanfoundation.org/ Сайт фонду Мілтона та Роуз Фрідман
• Автобіографія на Нобелівському сайті
• Відеоінтервью 2000 год
• Перелік публікацій у Чиказькій бібліотеці
• Помер Мілтон Фрідман (рос.)
• Фрідман і Росія. Доля великого економіста як відповідь на питання, чому одні країни процвітають, а інші занепадають. Ілларіонов А. (рос.)
• Рецензія на працю Мілтона Фрідмана «Монетарна політика США — 1867—1960». Білян П. Я. (рос.)