|
Паоло Барізон
Паоло Барізон (італ. Paolo Barison; нар. 23 червня 1936, Вітторіо-Венето — пом. 17 квітня 1979, Андора) — італійський футболіст, що грав на позиції флангового півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Виступав, зокрема, за «Дженоа», «Мілан» та «Наполі», а також національну збірну Італії. Клубна кар'єраУ дорослому футболі дебютував 1953 року виступами за команду «Вітторіо Венето» з рідного міста, в якій провів один сезон, після чого перейшов у «Венецію», з якою у сезоні 1955/56 виграв Серію С і вийшов у другий дивізіон. Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу «Дженоа» з Серії А, до складу якої приєднався влітку 1957 року. Відіграв за генуезький клуб наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Дженоа», був основним гравцем команди і одним з її головних бомбардирів, маючи середню результативність на рівні 0,42 голу за гру першості. Згодом був включений до Зали слави «Дженоа»[1]. Влітку 1960 року, після того як «Дженоа» було позбавлене футбольною федерацією усіх набраних у попередньому сезоні очок і відправлене у нижчій дивізіон, Барізон уклав контракт з «Міланом», у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця. Барізон не був основним гравцем команди, але за цей час виборов титул чемпіона Італії та став володарем Кубка чемпіонів УЄФА. Згодом, з 1963 року, по два сезони грав у складі клубів «Сампдорія» та «Рома». З 1967 року три сезони захищав кольори команди клубу «Наполі», ставши в першому з них віце-чемпіоном Італії. У сезоні 1970/71 років захищав кольори клубу Серії В «Тернана», після чого перейшов на запрошення свого друга і тренера «Белларії» Гастоне Беана у цю команду, що грала у Серії D. Згодом у 1972 році провів кілька матчів за канадський «Торонто Метрос» в НАСЛ[2] і повернувся до Італії, де завершив ігрову кар'єру у клубі «Леванте Дженова» з Серії D, за яку виступав протягом 1973—1974 років. Виступи за збірну28 лютого 1958 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в товариській грі проти збірної Іспанії (1:1). У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1966 року в Англії, де зіграв у двох матчах проти Чилі (2:0), в якому забив гол, і Північної Кореї (0:1). Ця несподівана поразка від корейців, яка не дозволила Італії вийти з групи, стала останнім матчем для Паоло у футболці збірної. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни лише 9 матчів, забивши 6 голів. Кар'єра тренераРозпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, в червні 1976 року, очоливши на п'ять зустрічей тренерський штаб «Мілану» після відставки Джованні Трапаттоні[3]. Згодом у 1977—1978 роках тренував «Про Патрію». Вранці у вівторок 17 квітня 1979 року на Автостраді дей Фьйорі (A10) поблизу Андори, Барізон, який повертався в Турин на Fiat 130 Coupé, не впорався з керуванням і загинув[4]. Його друг і колишній партнер по «Мілану» Луїджі Радіче був поранений, але зумів вижити[5]. Статистика виступівКлубна
Статистика виступів за збірну Статистика матчів і голів за збірну —
 Італія
Титули і досягнення
Примітки
Посилання
Information related to Паоло Барізон |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
