Городецька культура
Місце розташування	Поволжя
Попередник	Культура сітчастої кераміки

Городецька культура або культура городищ «рогожної кераміки» — археологічна культура залізної доби.

Існувала у 700 року до н. е. — 500 року н. е...

Названа за розкопаному у 1898 році Василем Городцовим Городецькому городищу біля міста Спаськ-Рязанський.

Була поширена у середньому й нижньому плині Оки, у долині річок Мокша й Цна та Середнього Поволжя. У Подонні займала верхів'я до впливу річки Вороніж. На заході за водорозділом з горішньою Окою межувала з верхньоокською культурою балтського народу голядь. На півночі межувала з дяківською культурою угро-фінського народу меря.

Городецька культура склалася на основі місцевих культур бронзової доби за участі племен абашевської культури й зрубної культури.

Племена городецької культури були беспосередніми пращурами мордви Середнього Поволжя.

Представлена невеликими укріпленими родовими поселеннями, рідше — селищами, жертовниками, на пізньому етапі — і могильниками переважно з трупопокладеннями (за іншими даними могильники невідомі).

На поселеннях відкриті землянки, напівземлянки, наземні житла.

Поселення мають невеликий культурний шар, переважно. з фрагментами посуду.

Характерні залізні вироби.

Особливість культури - кераміка з відбитками рогожі й тканини, гладка груба. У пізніший час кераміка лощена.

Комплексне господарство: поряд із землеробством й скотарством важливе значення мали полювання й рибальство. Підтримувало торгівлю зі скіфами, племенами дяківської культури, з Покам'ям.

Тривала у області від 500 року до Р.Х. до 150-300 року після Р.Х..

У Пензенській області була поширена у лісові зоні - на півночі й центрі області. Найдослідженіші городища: Ахунське (Пензенський район) й Катеринівське (Лунінський район).

• Расторопов А. В. ГОРОДЕЦКАЯ КУЛЬТУРА / Пензенская энциклопедия. М.: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 2001