Балахнинська культура — археологічна культура новокам'яної доби. що була поширена у Середньому та Костромському Надволжі та у Нижньому Пооччі від Мурому на заході й річки Свіяга — на сході. Датується 3500-2500 роками до н. е..

Названа за стоянкою у місті Балахна Нижньгородської області.

Входить в спільність культур ямково-гребінцевої ​​кераміки.

Для культури характерні стоянки й поселення, розташовані на піщаних останцях в заплавах великих річок.

Народ-носій культури жив в напівземлянках під-чотирикутної форми стовпової конструкції.

Могильники невідомі.

Глиняний посуд виготовлявся з домішкою піску або дробленого каменю, орнаментована глибокими конічними або круглими ямками, нанесеними белемнітом в поєднанні з відтисками зубчастого штампу й раковин-амонітів. Посудин мав витягнуту напів-яйцеподібну форму з округлим дном.

Кам'яні знаряддя праці виготовлялися зі сколів й шматків кременю. Ножеподібних пластин й знарядь порівняно небагато. Найчисленніші скребки, наконечники стріл й дротиків, ножі. Інші знаряддя: сокири, тесла, свердла та інші.

Дуже мало збереглося виробів з кістки. Ретельно виточений кістяний гарпун знайдений на Земетчинському поселенні.

Головні заняття — полювання й рибальство й збиральництво.

Культура сформувалася на базі льяловської культури ямково-гребінцевої кераміки у Пооччі.^[1]

На початку 3-го тисячоріччя до н. е. частина балахнинських племен взяла участь у формуванні волосівської культури, а інша частина пересувається у північні райони Надволжя, де балахнинська культура трансформується в культуру сітчастої кераміки.^[1]

У сточищі Мокші та Вада у Ковилкінському й Зубово-Полянському районах Мордовії розкопані Андреєвська й Імеркська стоянки, що відносяться до балахнинської культури.

На територію Пензенської області балахнинці прийшли в другій половині 4-го тисячоліття до н. е. в період розвиненого неоліту.^[1]

Залишки балахнинської культури виявлено на поселеннях Озименки (Наровчатський район), Земетчино (виявлено ретельно виточений кістяний гарпун), Єрня й Калашний Затон (околиці Пензи), Чернишово (Бєлінський район).^[1]

• Халиков А.X. Древняя история Среднего Поволжья.— М., 1969
• Третьяков В. П., Выборнов А. А. Неолит Сурско-Мокшанского междуречья.— Куйбышев, 1988
• Ставицкий В. В. Каменный век Примокшанья и Верхнего Посурья. — Пенза, 1999.