Пазирицька культура

Пазирицька культура
Зображення
Попередник Mayemer cultured
CMNS: Пазирицька культура у Вікісховищі

Пазирицька культура — археологічна культура залізної доби (VI—III ст. до Р. Х.), Основні знахідки якої були зроблені у Гірському Алтаї.

Інформація головним чином здобута при розкопках так званих Пазирицьких курганів. Носіями цієї культури є колишні жителі сучасних територій Росії (плато Улаган[ru], Укок), Казахстану та Монголії.

Відкриття культури

Культура виявлена ​​в 1865 році В. В. Радловим при розкопках Берельського і Катандинського курганів [1]. Свою назву здобула за пам'ятником в урочищі Пазирик долини річки Великий Улаган поблизу села Баликтуюль (Улаганський район), де експедицією академіка С. І. Руденко були в 1929 році розкопані усипальниці Пазирицької племінної знаті.

Незважаючи на несхвальне ставлення корінного населення, дослідження Пазирицьких курганів не припинилися і по руйнації СРСР. Час від часу вчені знаходять і муміфіковані тіла. Так, в 1993 році була виявлена ​​так звана «Алтайська принцеса».

Походження пазирикців

Етнічно іраномовно-самодійська пазирицька культура з'явилася в результаті тісного контакту самодійської каракольської культури[en] з іраномовною бегази-дандибаєвською або близькою їй культурою. Далі співіснувала з ранньоскіфською усть-куюмською групою [2], а потім з кара-кобинською культурою.

Імовірно пазирицька культура — продукт розвитку афанасьєвської культури [3]. В антропологічному складі населення Пазирицької культури виявляються три базові компоненти (доліхокранний європеоїдний з високим і широким обличчям, брахікранний монголоїдний з невисоким обличчям і мезодоліхокранний монголоїдний з високим обличчям) [4]. Разом з близькими племенами тагарської культури зазнали атак прото-хунну [5]..

В. О. Могильников[ru] припускав, що Пазирицька культура була результатом взаємодії місцевого населення куртуського етапу майемирської спільності південних, південно-західних і частково центральних районів Алтаю і племен, які прийшли зі степів сьогоденного Казахстану [6]..

За іншою версією, пазирикці були прийшлим населенням для Гірського Алтаю, що не було пристосованим до суворого клімату високогір'я [7].

Спосіб життя

Основним заняттям населення було кочове скотарство. Знатних людей ховали у дерев'яних зрубах. Знатні пазирикці носили шовкові сорочки, які мали один копил як для чоловіків, так і для жінок [8] , у похованнях же рядових членів суспільства сорочок виявлено не було. Чоловічим елементом одягу були штани, тоді як жінки носили триколірні спідниці [8] Загальною деталлю гардероба для жінок і чоловіків пазирикців були повстяні панчохи, які були зручні для верхової їзди [8] Також пазирикці носили хутряні шуби, часто зроблені хутром і всередину, і назовні. Такі шуби мали повстяні аплікації-прикраси, а також прикрашалися цінними хутрами, пофарбованими у синій колір [8]

Через кліматичні умови у похованнях прекрасно збереглися мумії [9]. На їх шкіру нанесено складне татуювання. Крім того, в окремих курганах збереглися похоронний візок заввишки у три метри, численні реалістичні фігурки звірів і птахів (в тому числі з повсті), зразки текстилю, включаючи найдавніший у світі ворсовий килим. Знахідки Руденківських експедицій, більшість з яких датується V ст. до Р. Х., експонуються у Державному Ермітажі. Дослідження волосся мумій, проведене в Оксфордському університеті, показало, що основним продуктом в харчовому раціоні носіїв Пазирицької культури Укока була риба [10].

Під натиском гунів, які рухалися з Центральної Азії на північ, наприкінці III — початку II століття до Р. Х. Частина пазирикців була змушена мігрувати з території Гірського Алтаю на північ через зони проживання самодійського населення великоріченців та кіжировців [11]..

Палеогенетика

Представники пазирикців з Монголії і Республіки Алтай мали мітохондріальні гаплогрупи A, A4[en], C[en], F2a[en], G2[en], HV2, HV6[en], J[en], K}[en], T1[en], U5, U5a1[en] [12][13].

Ricaut в 2004 і Keyser в 2009 роках провели аналіз Y-ДНК останків чоловіка з поховання на Алтаї (Sebÿstei Valley [SEB 96K2]). За зовнішніми ознаками матеріальної культури археологи впевнено віднесли це поховання до Пазирицької культури [14][15]. Поховання датоване 450 р. до Р. Х. Палеогенетичне дослідження виявило у пазирикців носіїв гаплогрупи R1a-М198[ru] [16][17]. Пізніше також при дослідженні двох представників Пазирицької культури з могильника знатних воїнів Ак-Алаха-1 на Гірському Алтаї показало їх приналежність по маркерами до Y-хромосомної гаплогрупи N-P43 та мітохондріальної гаплогрупи C [18].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Радлов В. В. Сибирские древности: Из путевых заметок по Сибири // Зап. Рус. археол. об-ва. Нов. сер. СПб., 1895. Т. 7, вып. 3/4
  2. ↑ Степанова Н. Ф. Куюмский тип памятников VIII—VI вв. до н. э. // Скифская эпоха Алтая: Тез. докл. к конф. Барнаул, 1986. С. 79-81.
  3. ↑ Археология Алтайского края [Архівовано 13 липня 2021 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Тур С. С., Рыкун М. П. Краниологические материалы пазырыкской культуры из могильников в урочище Кызыл-Джар. Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.
  5. ↑ Доклад председателя Отделения академика Добрецова Н. Л. Архів оригіналу за 23 квітня 2009. Процитовано 11 лютого 2008.
  6. ↑ Тишкин А. А. «БИЙКЕНСКАЯ АРХЕОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА [Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.]» // Материалы Международного симпозиума «Terra Scythica». — Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 2011. — С. 272—290
  7. ↑ А. Ю. Летягин, Н. В. Полосьмак, А. А. Савелов, М. А. Королев, Е. А. Летягина (24.01.2017). Мумия продолжает открывать тайны. https://scfh.ru (рос.). Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 15 листопада 2020.
  8. ↑ а б в г Полосьмак Н. В. Всадники Укока / Бонгард-Левин Г. М. — Новосибирск : ИНФОЛИО-пресс, 2001. — С. 127—132. — ISBN 5-89590-037-2.
  9. ↑ Мумифицированный труп вождя с набедренной повязкой // Государственный Эрмитаж[недоступне посилання]
  10. ↑ Молодин В. И., Парцингер Г., Цэвээндорж Д. Замёрзшие погребальные комплексы пазырыкской культуры на южных склонах Сайлюгема (Монгольский Алтай). // М.: Триумф принт. 2012. 566 с. Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.
  11. ↑ Молодин В. И., Ромащенко А. Г. Население Горного Алтая в эпоху раннего железного века как этнокультурный феномен. Происхождение, генезис и исторические судьбы (по данным археологии, антропологии, генетики). Архів оригіналу за 11 серпня 2016. Процитовано 28 вересня 2021.
  12. ↑ Mitochondrial and Y-chromosome haplogroups extracted from historic and prehistoric human remains in Europe and related remains in Asia, arranged chronologically. Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.
  13. ↑ А. С. Пилипенко, Р. О. Трапезов, Н. В. Полосьмак. Молекулярно-генетический анализ останков людей из погребения 1 кургана 1 могильника Ак-Алаха-3, 2015. Архів оригіналу за 5 квітня 2019. Процитовано 28 вересня 2021.
  14. ↑ Каммарт Л., Хюле В. В., Буржуа И., Миккельсен Я. Х. Два сезона комплексных бельгийско-российских исследований в долине Себыстея (Кош-Агачский район, Горный Алтай). Предварительные результаты // Сибирь в панораме тысячелетий: материалы международного симпозиума: В 2 т. — Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 1998. — Т. 1. — С. 229—239.
  15. ↑ Кубарев, Шульга 2007. Pasyryk culture // "Пазырыкская культура (курганы Чуи и Урсула), 2007. Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.
  16. ↑ Пазырыкские палео-ДНК по данным Ricaut (2004), Keyser (2009). Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 17 січня 2017.
  17. ↑ Общая база данных палео-ДНК из Европедии. Архів оригіналу за 21 березня 2015. Процитовано 17 січня 2017.
  18. ↑ Pilipenko A. S., Trapezov R. O., Polosmak N. V. A PALEOGENETIC STUDY OF PAZYRYK PEOPLE BURIED AT AK-ALAKHA-1, THE ALTAI MOUNTAINS in Russian : [арх. 16 вересня 2021]. — 2015-12-21.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пазирицька культура