Першим населенням на території сучасної Латвії, включаючи Курляндію, були фінські племена[1]. У 2500—2000 роках до н. е. на півдні й заході Курляндії оселилися індоєвропейці — стародавні балти, прямі предки сучасних латишів і литовців[1]. На початку нашої ери балти зайняли терени усієї Курляндії на південь від річки Західна Двіна (Даугава, Дюна) і південну частину східної Лівонії[1]. Лише невелика територія на півночі Курляндії залишалася під контролем фінського народу лівів[1]. На початку ІХ ст. балти окупували усі землі сучасної Латвії, за винятком Західної Лівонії і Північної Курляндії. Вони відтіснили фінські племена на північ до Естонії[1]. Частина лівів, які лишилися були асимільовані латиськими племенами — куршами, земгалами і селами[1].
Курші, що дали назву Курляндії, мешкали на заході цього регіону, земгали — в центрі (у Семигалії), а сели — на крайньому сході (в Селії)[2]. Вони займали південні береги Двіни, на північ від якої жили латгали і летти[2]. Балти займалися землеробством і скотарством; ліви ж практикували, переважно мисливство і рибальство[2]. Балтійські й фінські суспільства були стратифікованими, мали знать, вільних і рабів[2]. Центрами політичного життя слугували укріплені городища[2]. Найбільш передовими були земгали і курші, які на ХІІІ ст. утворили надродовіплемінні союзи[3]. Їх очолювали вожді або князі, яких німецькі хроніки називали «королями» (лат.reges)[3].
У ІХ—ХІІ ст. фіни і балти, особливо курші, часто контактували із вікінгами[3]. Останні заснували ряд фортифікованих поселень на берегах Курляндії, що були центрами торгівлі місцевим бурштином і транзитними пунктами на шляху до Дніпра і акваторії Чорного моря[3]. Курші ж намагалися витіснити вікінгів з регіону і здійснювали напади на Готланд, Данію, Швецію, а в ХІІ—ХІІІ ст. грабували скандинавські й німецькі купецькі судна в Балтиці[3]. Відомості про вікінгів у Курляндії знаходимо у праці архієпископа Рімберта (870), який згадує, що 853 року курші звільнилися від щведського панування, відбили напад данців й згодом уклали мир зі шведами[4]. Справу вікінгів у Курляндії і Семигалії продовжували їхні нащадки — руські князі[4]. Зокрема, у «Повісті временних літ» згадується під 1107 роком невдалий похід полоцького князя Рогволода Всеславича з дружиною на земгалів, у якому загинуло 9 тисяч вояків[4].
Від початку нашої ери територія сучасної Латвії стає місцем перетину торговельних шляхів. Із Скандинавії до Києва і Візантії через Латвію по річці Даугаві пролягав прославлений шлях, що згадується у давніх хроніках під назвою «з варяг у греки». Давні балти брали активну участь у торговельних відносинах. Узбережжя Латвії на всьому континенті було знане як місце видобутку бурштину. У стародавні часи і в середні віки у багатьох місцях бурштин був дорожчим за золото. Латвійський бурштин знали навіть у давній Греції і в Римській імперії.
Середньовіччя
На початку X ст. у давніх балтів поступово формуються культури окремих балтійських племен: латгалів, куршів, селів, земгалів. Найчисленнішим було плем'я латгалів, яке випередило інші племена у створенні своєї державності. Своєю чергою курші у XII і XIII ст.ст. жили за рахунок інтенсивного завоювання та пограбування інших територій, тому на західному узбережжі Балтійського моря їх називали «балтійськими вікінгами». Племена земгалів і селів були знані як миролюбні і заможні селяни.
X ст. — існування трьох самостійних князівств на території Латвії.
У кінці XII ст. на території сучасної Латвії з'явилися німецькі купці, за якими прийшли проповідники християнської релігії. Останні хотіли навернути у християнство язичницькі балтійські й угро-фінські племена. Язичники балти без особливого захоплення прийняли чужу віру і всіляко чинили опір хрещенню. Це стало відомо Папі Римському, який вирішив організувати хрестовий похід проти непокірних Балтійських народів. Поступово долаючи опір, німецькі хрестоносці підкорили ливів і в 1201 році заснували Ригу, яка стала столицею архієпископа (а також найбільшим і наймальовничішим містом на північно-східному узбережжі Балтійського моря) і плацдармом для підкорення нових земель. Латиські племена наполегливо чинили опір німецькій експансії і здобували важливі перемоги (зокрема, біля Дурбенського озера у 1260 р.).
У 1868 р. була заснована Ризька латиська асоціація, однак латиські націоналісти не отримали підтримки з боку державної влади. Навпаки, російський уряд у 1880-х рр. розпочав активну русифікацію. Подвійний тиск з боку німців і росіян посилив латиський націоналізм і вимоги щодо створення незалежної держави.
1917—1918 р. — німецька окупація Латвії в ході І світової війни.
18 листопада 1918 року була проголошена незалежність Латвійської Республіки. Латиші створили демократичну країну, яка гарантувала свободу слова і право на господарність людям різних національностей. Створення незалежної держави було найважливішим досягненням нації в XX-му столітті. Незалежність Латвії, проте, перебувала під загрозою Червоної Армії і більшовиків. 17 грудня Латвійська більшовицька рада проголосила Латвійську Соціалістичну Радянську Республіку (ЛСРР), а 3 січня 1919 року окупували Ригу. 22 травня більшовицькі загони були вибиті з Риги, влітку 1919 року Тимчасовому уряду Латвійської Республіки вдалося сформувати збройні сили. ЛСРР обмежилася окупацією лише Латгалії. 13 січня 1920 року ЛСРР було розпущено, 1 лютого радянські окупанти залишили Латвію. Під час Війни за незалежність з 1918 по 1920 роки армія Латвії була змушена боротися проти Червоної Армії, різних частин німецької армії, а також Добровольчої армії Західної Росії на чолі з генералом Бермондт-Аваловим. Перемога латвійцям коштувала дорого—в ті роки загинуло понад 3 000 людей.
Першочерговим завданням зовнішньої політики Латвійської Республіки було збереження миру і міжнародне визнання держави у світі. 11 серпня 1920 року уклали мирний договір з радянською Росією. В договорі наголошувалося, що Радянська Росія мала визнати незалежність країни і відмовитися від усіх територіальних претензій на землі Латвії. 26 січня 1921 року Латвійська Республіка була визнана де-юре західними країнами.
Однією з перших політичних цілей Латвійської держави була реалізація аграрної реформи: поділ великих садиб. Таким чином, було отримано приблизно 65 тисяч нових фермерських господарств. Це було особливо важливим, бо в 1930-ті роки більшість населення Латвії проживало в сільській місцевості. У цей період існування незалежної республіки Латвії вдалося оговтатися від війни і відновити свою інфраструктуру, промисловість і сільське господарство. Також створювалися успішні торгові і промислові компанії, які постачали свою продукцію на внутрішній і зовнішній ринки. У 1930-ті роки льон, насіння льону, масло, м'ясо та інші продукти сільського господарства і харчової промисловості поряд з тканинами, текстильними та дерев'яними виробами становили значну частину латвійського експорту. У той час Латвія досягла успіху в електротехнічній та автомобільній промисловостях. Якість радіоприймачів, телефонів, камер і інших пристроїв, вироблених ДЕФ (Державна електрофабрика) було добре відомо в Латвії та за кордоном.
Латвійська промисловість постраждала під час глобальної економічної кризи на початку 1930-х років. Протягом цього періоду значно збільшилося безробіття.
15 травня 1934 року в результаті державного перевороту, Карліс Улманіс став прем'єр-міністром Латвійської Республіки. Таким чином, демократична система була розхитана, парламент був розпущений і введений авторитарний режим. Проте, темні часи латиській нації передбачалися попереду. Відповідно до секретного протоколу, прикріпленому до так званого пакту Молотова — Ріббентропа (укладеного 23 серпня 1939 року, між нацистською Німеччиною і СРСР про розподіл Східної Європи), Латвія втратила свою незалежність 17 червня 1940, коли танки червоної армії увійшли до Латвії[5].
Включення до складу СРСР
З початком Другої світової війни для економіки балтійських країн склалась несприятлива ситуація. Порушились торговельні зв'язки з Англією та Францією і, навіть, з Німеччиною. Істотно зменшилась кількість сировини, що надходила з-за кордону до промислових підприємств, відповідно зросло безробіття. Одночасно, Німеччина та Радянський Союз підписали таємну угоду про розподіл «сфер державних інтересів», за якою держави Балтії відходили до сфери Радянського Союзу.
17 вересня 1939, коли розпочалась Радянсько-польська війна, Радянський Союз надіслав дипломатичним представникам 24 країн,— і серед них Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії,— ноту, де вказав, що «У відносинах з ними СРСР буде провадити політику нейтралітету». Але вже 25 вересня Сталін у розмові з послом Німеччини фон дер Шуленбургом заявив, що він має намір «вирішити проблему балтійських країн згідно з секретним протоколом» і, в зв'язку з цим, очікує на підтримку німецького уряду.
Під час розмови з Г. Димитровим 25 жовтня 1939 року Й. Сталін сказав:
Радянське керівництво вважає, що пактами про взаємодопомогу з Естонією, Латвією та Литвою знайдена форма, котра дозволить Радянському Союзові включити до своєї орбіти ряд країн. Але для цього поки що треба суворо дотримуватись їх внутрішнього режиму та суверенітету, не домагаючись радянізації. Настане час, продовжував Сталін, коли вони самі це зроблять[6].
Гітлер розумів наміри Сталіна у Балтії таким чином, що балтійські країни обов'язково будуть включені до складу Радянського Союзу і дав Сталіну «карт-бланш». На географічних картах, що вийшли друком у Німеччині 1 квітня 1940 року (а складених ще у березні), території Естонії, Литви, Латвії були позначені як складові Радянського Союзу[7]. Радянський Союз окупував їх лише влітку.
1944—1956 р. — партизанська боротьба латишів проти Рад не увінчалася успіхом. У березні 1949 року до інших віддалених частин СРСР було депортовано близько 90000 литовців, латишів та естонців. Ця депортація мала кодову назву — операція «Прибій». Вже на початку 1950-х років рух опору був майже викорінений. Партизанська війна у Латвії продовжувалася до 1956 року і прийняла форму громадянського конфлікту.
У післявоєнні роки почалося відновлення промисловості й інших галузей народного господарства. У республіці було створено або модернізоване кілька великих промислових підприємств, зокрема RAF, РВЗ, VEF.
З початком перебудови в 1987 р. в столицях країн Балтії почалися масові протести. 1988 року виникли перші перебудовні руху. Найбільше з них — Народний фронт Латвії — поступово прийшло до влади в 1989—1990, закликаючи до незалежності і ринковим реформам.
Протистояв Народному фронту Латвії інтерфронт, який виступав за інтернаціоналізм і збереження Латвії в складі Радянського Союзу. Він не мав такої широкої підтримки.
Народний фронт Латвії співпрацював з Народним фронтом Естонії та литовським рухом «Саюдіс». 23 серпня 1989 всі три рухи здійснили спільну акцію «Балтійський шлях», приурочену до 50-й річниці Пакту Молотова — Ріббентропа. Ланцюжок, утворений з людей, що взялися за руки, простяглася через територію всієї Балтії — від башти Довгий Герман в Таллінні до Вежі Гедиміна у Вільнюсі.
4 травня 1990 новообраним Верховною Радою ЛРСР була прийнята Декларація про відновлення незалежності Латвійської Республіки. Одночасно був скликаний Конгрес Громадян Латвійської Республіки, на виборах якого, на відміну від виборів у Верховну Раду, брали участь тільки особи, що були громадянами Латвії до її приєднання до СРСР та їхні нащадки. Майже через рік після цієї події, у січні 1991, радянське керівництво почало здійснювати спроби повернути під свою юрисдикцію відновлену Латвійську державу.
13 січня 1991 у Ризі відбулася масова (більше півмільйона чоловік; тогочасна преса наводить дані у 800 тис. чоловік) акція протесту проти здійснення радянською армією та спецпризначенцями насильницьких дій по відношенню до протестувальників у столиці сусідньої Литви Вільнюсі. Жителі Риги, передбачаючи сутички з радянськими військовими, почали споруджувати у своєму місті барикади, особливо біля об'єктів, які мають важливе стратегічне значення, — Верховної Ради, Ради міністрів, місць ведення теле- та радіотрансляції та ін.
Комуністична партія Латвії цього ж дня прийняла постанову, у якій пролунали наступні вимоги до Верховної Ради та Ради міністрів Латвії: зупинення процесу підвищення цін, призначення позачергових виборів у Ради народних депутатів та добровільна відставка; у разі невиконання цих вимог латвійська Компартія погрожувала переходом усієї повноти влади до Вселатвійського комітету громадського порятунку. Разом з тим Комуністична партія Латвії попросила М. Горбачова взяти республіку під свій особистий контроль.
Голова Верховної Ради Латвії разом зі своїми колегами з Росії, Литви та Естонії підписав у Талліні спільне звернення голів парламентів чотирьох республік до Генерального секретаряООН із закликом терміново провести міжнародну конференцію під егідою ООН, під час якої повинні бути врегульовані важливі питання стосовно країн Балтії. Також між цими країнами юридично були встановлені міждержавні відносини.
Серед усіх важливих об'єктів найнадійніше захищеною барикадами була Верховна рада Латвії.
15 січня на території ризького стадіону СКА був проведений мітинг, ініційований Комуністичною партією Латвії та низкою прорадянських організацій. Кількість учасників, за різними даними, коливалася від 8—10 до 100 тис. чоловік. Учасники мітингу прийняли низку звернень та резолюцій, серед яких головну роль відігравали три: Резолюція Вселатвійських народних зборів, Політична заява Вселатвійського комітету громадського порятунку та Звернення до народів Росії, Верховної Ради СРСР, Верховної Ради РРФСР та президента СРСР М. С. Горбачова. Прийняттям цих документів учасники мітингу вимагали визнання Вселатвійського комітету громадського порятунку як носія державної влади у Латвії та прямого правління М. Горбачова на території Латвії. Політику тодішнього голови Верховної Ради РРФСР Б. Єльцина учасники мітингу піддали жорсткій критиці.
Верховна Рада Латвії 17 січня визнала незаконною діяльність Вселатвійського комітету громадського порятунку. Однак карну справу проти комітету так і не було порушено — причиною цьому стала відмова тодішнього Генерального прокурора Латвії.
20 січня — в ході збройної провокації була обстріляна Вецрига; обстріл призвів до загибелі п'яти чоловік — двох міліціонерів, одного цивільного мешканця та двох працівників місцевого телебачення. Поранення отримали близько десяти співробітників міліції.
3 березня 1991 р. на опитуванні більшість жителів Латвії (включно з майбутніми «негромадянами») висловилися за демократію й незалежність. Остаточно ж незалежність була відновлена 21 серпня 1991, після перевороту ДКНС у Москві.
Незалежність
З набуттям незалежності відповідно до Конституції 1992 р. були відновлені політичні, економічні та судові інститути країни. 5—6 червня 1993 р. відбулися вибори нового парламенту — Сейму. Латвія почала проводити серйозні економічні реформи, ввела власну валюту (лат) у 1992 році, провела приватизацію і повернула власність колишнім власникам (реституція). Економіка почала зростати на 5-7 % на рік. У 1992 році Латвія отримала право на Міжнародний валютний фонд, а в 1994 році взяла участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру». Також було взято курс на відхід з-під впливу Росії та інтеграцію з європейськими структурами. У лютому 1993 року Латвія ввела візовий режим з Росією, 31 серпня 1994 завершився вивід російських військ з Латвії.
Наприкінці 1999 року в Гельсінкі глави урядів Європейського Союзу запросили Латвію розпочати переговори щодо вступу до Європейського Союзу. У лютому 2004 року 19 країн-членів НАТО ратифікували протоколи про вступ Латвії до Північноатлантичного альянсу і 1 травня того ж року разом з іншими двома балтійськими державами була прийнята до Євросоюзу. Латвія стала першою з трьох країн Балтії, яка були прийняті до Світової організації торгівлі.
21 грудня 2007 року Латвія увійшла до складу Шенгенської зони, а з 30 березня 2008 року повністю застосовує встановлені правила.
Жителі Латвії, які були громадянами Латвії до її приєднання до СРСР 17 червня 1940, та їхні нащадки відновили латвійське громадянство. Також продовжували існування посольства Латвійської Республіки у Вашингтоні та Лондоні, які видавали латвійські паспорти латишам — емігрантам і їх нащадкам протягом усього часу перебування Латвії в складі СРСР. Громадяни СРСР, які прибули до Латвії під час його перебування в складі СРСР та їх діти отримали статус «негромадян».
1 січня 2014 року Латвія стала 18-м членом єврозони. У першому півріччі 2015 року Латвія отримала право голосу в Раді Європейського союзу. 2 червня 2016 року Латвія стала 35-м членом Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).
↑Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— 303 с.— С. 218
↑Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941 гг. М., 1992.— С. 209—210.
Бібліографія
Винниченко І.І. ЛАТВІЯ , Латвійська Республіка // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Latviya_respublika (останній перегляд: 14.12.2024)
Латвія / Є. П. Перебийніс, А. Г. Шпиталь, Б. М. Фільц // Енциклопедія Сучасної України / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-53396
Я. О. Чорногор.Латвія // Країни світу і Україна: енциклопедія. В 5 т. ‒ Т. 1: Північна Європа. Західна Європа. Південна Європа / Кудряченко А. І. (голова редкол.), Ткаченко В. М. (заст. голови редкол.), Бульвінський А. Г. (відп. секр.), Бессонова М. М., Богданович І. І., Гуменюк Б. І., Дудко І. Д., Зернецька О.В., Кривонос Р. А., Мартинов А. Ю., Метельова Т. О., Погорєлова І. С., Солошенко В. В., Срібняк І. В., Яковенко Н. Л.; Наук. ред. А. Г. Бульвінський. ДУ "Інститут всесвітньої історії НАН України". ‒ К.: Видавництво "Фенікс", 2017 – С. 106-126. - ISBN 978-966-136-474-4
Україна - Латвія: історія, культура, економіка : [зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (18-21 листопада 2007 р., Рига)] / Ін-т дослідж. діаспори, Центр соц. дослідж. "Етнікос", Об-ня укр. т-в Латвії, Т-во "Україна-Світ", Посольство України в Латв. Респ., Посольство Латв. Респ. в Україні, Держ. ком. України у справах національностей та релігій ; відп. ред., упоряд. І. Винниченко. - К. : Геопринт, 2007. - 114 с. - ISBN 978-966-7863-69-2
Українці Латвії (люди згадують, документи свідчать) / ред. Е. Давиденко [та ін.] ; Спілка українців Латвії. - Рига : [б.в.], 2006. - 259 c. - Бібліогр.: с.245-249. - ISBN 9984-39-006-3
History of Latvia : a brief survey / text and concept Raimonds Cerūzis ; photo L. Balodis [et al.]. - Riga : The Latvian institue, 2007. - 48 p. : ill. - ISBN 9984-736-33-4
Andres Kasekamp. A History of the Baltic States. Houndmills, Basingstoke, Hampshire: Palgrave Macmillan, 2010, xii + 251 pp. ISBN 978-0-230-01940-9.
The three occupations of Latvia, 1940-1991 : Soviet a. Nazi take-overs a. their consequences / [comp. a. ed. by: Valters Nollendorfs et al.]. - 6th rev. ed. - Rīga : Latvijas Okupācijas muzeja biedrība (OMB), 2016. - 47 p. : phot. - Бібліогр.: с. 46. - ISBN 978-9934-8299-3-2
Латвия - земля и страна : краткий обзор истории / Я. Страуме ; пер. с латыш. яз. О. Салдоне ; ред. П. Апинис. - Рига : Nacionalais apgads, 2007. - 96 с.: ил. - ISBN 978-9984-26-326-7
Латвия во Второй Мировой войне / Я. Страуме ; пер. с латыш. яз. О. Салдоне ; ред. П. Апинис. - Рига : Nacionalais apgads, 2007. - 48 с.: ил. - ISBN 978-9984-26-329-8
Блейере Д., Бутулис И. и др. История Латвии: XX век. Рига: Jumava, 2005. 475 с. ISBN-10 9984058662, ISBN-13 9789984058665.
Cubo di RubikUn cubo di Rubik 3×3×3 in una configurazione non ordinata Nome originaleRubik's cube TipoPoliedro magico Luogo origine Ungheria AutoreErnő Rubik FormaCubo RotazioneOgni faccia o strato interno rotabile di 360° Permutazioni43252003274489856000≈4,33×1019 Varianti Pocket Cube (2×2×2) Rubik's Revenge (4×4×4) Professor's Cube (5×5×5) V-cube 6 (6×6×6) V-cube 7 (7×7×7) fino al 33x33 ne esistono anche di altre forme (es piramide (piraminx), ottaedro e dodecaedro (me...
Cirrus SR22Cirrus SR22TipePesawat sipilTahun produksi2001 - SekarangJumlah produksi5, 194[1][2]Harga satuanSR22: US$629,900 (2019)[3]SR22T: US$729,900 (2019)[4]Acuan dasarCirrus SR20 Cirrus SR22 merupakan pesawat pesawat baling - baling dan memiliki 4 / 5 kursi yang diproduksi pada tahun 2001 oleh Cirrus Aircraft. Pesawat ini merupakan pengembangan dari pesawat Cirrus SR20 dngan sayap pesawat yang lebih besar, kapasitas bahan bakar yang lebih tinggi, dan mesin ...
American baseball research organization This article is about the baseball history organization. For baseball statistical analysis, see Sabermetrics. For other uses, see SABR (disambiguation). Society for American Baseball ResearchAbbreviationSABRFormationAugust 10, 1971; 52 years ago (1971-08-10)FounderBob DavidsFounded atCooperstown, New York, U.S.Headquarters555 N Central Ave #416Phoenix, Arizona, U.S.FieldBaseball researchMembership (2022) 7,194[1]CEOScott BushPr...
Chemical compound DrinabantClinical dataATC codeNoneLegal statusLegal status Development terminated Identifiers IUPAC name (±)-N-{1-[Bis(4-chlorophenyl)methyl]-3-azetidinyl}-N-(3,5-difluorophenyl)methanesulfonamide CAS Number358970-97-5PubChem CID10278470ChemSpider8453947UNII61S98RLL5ICompTox Dashboard (EPA)DTXSID50189455 Chemical and physical dataFormulaC23H20Cl2F2N2O2SMolar mass497.38 g·mol−13D model (JSmol)Interactive image SMILES Fc1cc(cc(F)c1)N(C4CN(C(c2ccc(Cl)cc2)c3ccc(Cl)cc3)C...
Fusillade de l'école primaire Vladislav Ribnikar École primaire Vladislav Ribnikar Localisation École Vladislav Ribnikar (sr), Krunski venac, Vračar, Belgrade ( Serbie) Cible Élèves et personnel de l'école primaire Vladislav Ribnikar Coordonnées 44° 48′ 20″ nord, 20° 28′ 04″ est Date 3 mai 2023 Type Fusillade de masse, tuerie en milieu scolaire Armes Zastava CZ-99 Morts 10 Blessés 7 Géolocalisation sur la carte : Serbie modifier...
Pour les articles homonymes, voir Zeppelin (homonymie). Ferdinand von ZeppelinFerdinand von Zeppelin.Titre de noblesseComteBiographieNaissance 8 juillet 1838ConstanceDécès 8 mars 1917 (à 78 ans)BerlinSépulture Pragfriedhof (d)Nom de naissance Ferdinand Adolf Heinrich August von ZeppelinNationalité badoiseAllégeance Grand-duché de BadeFormation Burlada-BurlataÉcole de guerre de Louisbourg (d)Activités Aviateur, ingénieur, aérostier, militaire, ingénieur en aéronautiquePère ...
PoloninyA typical meadow (polonyna)Location in SlovakiaLocationSnina, Prešov, SlovakiaArea40,688 ha (157.10 sq mi)Established1 October 1997Named fortypical poloniny meadowsOperatorSpráva NP PoloninyWebsitewww.sopsr.sk/nppoloniny/ Poloniny National Park (Slovak: Národný park Poloniny) is a national park in northeastern Slovakia at the Polish and Ukrainian borders, in the Bukovské vrchy mountain range, which belongs to the Eastern Carpathians. It was created on 1 October 199...
Robert GravesMakam Robert Graves di Deià, Majorca, SpanyolNama penaRobert von Ranke GravesPekerjaannovelis, penyair, kritikus sastraKebangsaanInggris Robert Ranke Graves (24 Juli 1895 – 7 Desember 1985) adalah seorang novelis, kritikus sastra, dan penyair Inggris.[1] Beberapa karyanya selama masa hidupnya antara lain: 1915[2] A Boy in Church[2] A Child's Nightmare[2] A Dead Boche[2] A Pinch of Salt[2] A Slice of Wedding Ca...
Celtiberian people who inhabited Lusitania, the Roman province corresponding to modern Portugal Not to be confused with Lusatian culture. This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Lusitanians – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (May 2009) (Learn how and when to remove this template message) T...
French actor and director Lugné-PoeLugné-Poe in Figures contemporaines tirées de l’Album Mariani. Etching c. 1903.BornAurélien Marie Lugné(1869-12-27)27 December 1869Paris, FranceDied19 June 1940(1940-06-19) (aged 70)Villeneuve-les-Avignon, FranceEducationParis Conservatoire (1889–1891)Known forTheatre Director, DesignerMovementSymbolismSpouseSuzanne DesprèsAwardsOfficier, Lègion d'Honneur Aurélien-Marie Lugné[1] (27 December 1869 – 19 June 1940)...
Sergei Vasilievich RachmaninoffPotret Rachmaninoff oleh Konstantin Somov, 1925. Sergei Vasilievich Rachmaninoff (bahasa Rusia: Сергей Васильевич Рахманинов), Sergej Vasil’evič Rahmaninov, 1 April 1873 – 28 Maret 1943 (K.G.) atau lahir 20 Maret 1873 (K.J.)) adalah seorang komponis, pianis dan dirigen Rusia.[1] (Sergei Rachmaninoff adalah ejaan yang digunakan si komponis sendiri ketika ia tinggal di Barat pada paruhan kehidupannya yang belak...
Satellite imagery of particulate inorganic carbon (PIC) – NASA 2014[1][2][3] Particulate inorganic carbon (PIC) can be contrasted with dissolved inorganic carbon (DIC), the other form of inorganic carbon found in the ocean. These distinctions are important in chemical oceanography. Particulate inorganic carbon is sometimes called suspended inorganic carbon. In operational terms, it is defined as the inorganic carbon in particulate form that is too large to pass thro...
Old railway bridge along the Hummingbird Highway There is no active rail transport in Belize, although there were lines in the past. Overview Historically, one of the major railways in Belize was the Stann Creek Railway[1][2] used by United Fruit, which connected Middlesex Estate with the port of Dangriga. The railway was 3 ft (914 mm) narrow gauge, and operated from 1913 till 1937, when it was abandoned. Many remains are still visible along the Hummingbird Highway ...
Esta página cita fontes, mas que não cobrem todo o conteúdo. Ajude a inserir referências. Conteúdo não verificável pode ser removido.—Encontre fontes: ABW • CAPES • Google (N • L • A) (Dezembro de 2012) Parte da série sobreUnidades de medida Temposegundo · minuto · hora · dia · semana · quinzena · mês (bimestre · tr...
Traditional English side dish Yorkshire puddingYorkshire puddingsAlternative namesYorkshireTypePuddingPlace of originEnglandRegion or stateNorthern EnglandMain ingredientsMilk or water, flour and eggs Media: Yorkshire pudding Yorkshire puddings Yorkshire pudding is a baked pudding made from a batter of eggs, flour, and milk or water.[1] A common British side dish, it is a versatile food that can be served in numerous ways depending on its ingredients, size, and the accompany...
Flag of Wales. These are lists of places in Wales. National lists Further information: Welsh toponymy List of built-up areas in Wales by population List of cities in Wales List of towns in Wales Welsh placenames Political List of communities in Wales List of electoral wards in Wales Lists of places within principal areas List of places in Anglesey List of places in Anglesey (categorised) List of places in Blaenau Gwent List of places in Bridgend County Borough List of places in Caerphilly Cou...
