PROFILPELAJAR.COM

	Історія Латвії;
	Культура ямково-гребінцевої кераміки (4 та 3 тисячоліття до н. е.) Угро-фінські народи; ; Культура шнурової кераміки (кін. З — сер. 2 тисячоліття до н. е.) Балти; ; Епоха вікінгів (9 — першої половини 11 сторіч н. е.) Шлях із варягів у греки; ; Чудь;
	Курляндія, Семігалія, Латгалія, Селія; Лівонія; Герцікське князівство; Кукейноське князівство; Орден мечоносців (1204—1237); Лівонський орден (1237—1561); Лівонська конфедерація (1207—1561); Ганзейський союз (1157—1669);
	Лівонська війна (1558—1583) Віленська унія (1561); ; Герцогство Курляндії і Семигалії (1562—1795); Шведська Ліфляндія (1629—1721); Велика Північна війна (1700—1721); Ліфляндська губернія (1712—1918); Курляндська губернія (1795—1918);
	Перша світова війна (1914—1918) Обер Ост (1914—1918); Берестейський мир (1918); Герцогство Курляндії і Семигалії (1918); ; Латвійська війна за незалежність (1918—1920) Об'єднане Балтійське герцогство (1918); ; Латвійська Республіка (1918—1940) Державний переворот (1934); ; Пакт Молотова — Ріббентропа (1939); Друга світова війна (1939—1945) Окупація балтійських країн (1940); Рейхскомісаріат Остланд (1941—1945); ; Латвійська РСР (1940—1941, 1944—1990); Лісові брати (1944—1953);
	Латвійська Республіка (з 1990 року);

Кокнесе
Прапор	Герб
Країна	Латвія
Край	Айзкраукльський
Дата заснування	1205
Перша згадка	1205
Місто з	2021
Площа	4,37 км² і 4,33 км²
Висота центру	77 м
Водойма	Західна Двіна
Населення	2818 осіб (2015)
Міста-побратими	Віттінґен
Часовий пояс	UTC+2, влітку UTC+3
Поштовий індекс	LV-5113
GeoNames	458687
OSM	r12953713 ·R
Офіційний сайт	koknese.lv
	Кокнесе Кокнесе (Латвія)

Кокнесе (латис. Koknese; до 1920 рос. Кокенгузен) — місто (з 1277 року по XVII століття та з 2021 року) в Латвії на правому березі Даугави у злиття з річкою Персе. Населення менш 2818 жителів. Це один з найбільш історичних населених пунктів країни, відомий російським літописам під ім'ям Кукейнос, Куконос, Лівонській хроніці Генриха — як Кукенойс (лат. Kukenoys, Kukenois), а німецьким джерелам — як Кокенгузен (нім. Kokenhusen). Від орденського замку, навколо якого й виникло місто, нині залишилися тільки мальовничі руїни.

Історія

Кукейнос з'являється на сторінках руських літописів на початку XIII століття як столиця Кукейноського князівства на чолі із православним Вячко. В 1205 році він поступився цими землі ризькому єпископові Альберту, який 1209 року повелів замінити дерев'яний замок на стрілці Даугави й Персе кам'яним. Коли будівництво було в повному розпалі, Кукейнос безуспішно брали в облогу литовці. В 1219 році місцеві лицарі ходили війною на Псков, а в 1225 році кукейноську волость розорили новгородці.

З кінця XIII століття до 1395 року Кокенгузенським замком володіли лицарі з роду Тізенгаузенів, які прославилися своїми сварками з архієпископами Ризькими. В 1292 році Ганс фон Тізенгаузен заманив у замок архієпископа Йоанна II і чекаючи викупу заточив його в підвалі, за що був відлучений папою від церкви. Бранцем Тізенгаузенів у Кокенгузені був і його спадкоємець Йоанн III (1295—1300).

1277 року Кокенгузен отримав права міста й незабаром після того вступив у Ганзейский союз. 1397 року за договором між ризьким єпископством і Лівонським орденом останній поступився володіння замком єпископам, які побудували довкола нього новий «архієпископське місто» з особливими привілеями. З 1420 року архієпископ на літо (із Трійці до Михайлового дня) переїжджав на проживання з Риги у Кокенхузен.

Під час «війни попів» між Лівонським орденом і Ригою архієпископ Сільвестр Стодевешер був взятий у полон лицарями й заточений у замку, де він помер (1479 році). Через два роки архієпископ Стефан відібрав замок у свавільного магістра Борха. У лютому 1481 року замок розорили московські війська, потім протягом ряду років за нього знову сперечалися архієпископ з орденом. У роки реформації архієпископи залишили повсталу Ригу й остаточно встановилися в Кокенгузені, де карбували монету.

Під час лівонської війни містяни самі відкрили ворота Івану Грозному, що вчинив у Кокнесе жорстоку розправу (1577 році). У наступному році московитів перемінили поляки, яких після облоги вигнали із замку в 1601 році шведи на чолі з герцогом Карлом Седермандландським. Ян Замойський після 4-місячної облоги повернув Кокенгузен польській короні, але місто продовжувало залишатися предметом суперечки між шведами й поляками до 1625 році, коли його остаточно зайняла шведська армія.

Під час російсько-шведської війни в «Куконосі» воєводствував Ордин-Нащокин Панас Лаврентійович. З початком Північної війни (1701 року) твердинею заволоділи польсько-саксонські сили, до яких тут приєднався А. І. Репнін. Незважаючи на спішне зведення в окрузі шанців, натиск шведів після спілвської битви змусив поляків залишити Кокнесе, і за наказом короля Августа його древні стіни були висаджені.

Протягом усього XVIII і XIX століть руїни продовжували руйнуватися, а їхні власники з роду Левенштернів на віддаленні побудували для свого проживання так званий Новий палац. При будівництві Плявіньської ГЕС (1967 році) частина селища потрапила в затоплену зону. У радянський час мав статус селища міського типу. До 1 липня 2009 року входив до складу Айзкраукльського району.