Та́рту (ест.Tartu, південноестонське наріччя: Tarto, у 1030—1224; у 1224—1893Дерптнім.Dorpat, Dörpt також, іноді, Дорпат, Тарбату й у 1893—1918Ю́р'ївд.-рус.Юрьѥвъ, укр.Юр'їв[6]) — друге за величиною місто в Естонії, центр Південної Естонії. Тарту відоме як традиційний інтелектуальний центр Естонії: у Тарту міститься єдиний класичний університет — Тартуський університет (ест.Tartu Ülikool), заснований 1632 року та найстаріший театр в Естонії — Ванемуйне (ест.Vanemuine).
Історія
Тарту відомий як поселення стародавньої людини[7] з середини I тисячоліття н. е. (ймовірно у V—VI столітті)[7] під назвою Тарбату[8] (ест. tarvas — «тур, первісний бик»). У XI столітті дружина київського князя Ярослава Мудрого приєднала частину земель естів до Київської Русі, князь заснував на цих землях місто Юр'їв (за своїм хрестильним ім'ям Юрій). Після розпаду Київської Русі місто послідовно потрапляло під управління Новгородської республіки, Лівонського ордену, Речі Посполитої, Шведського королівства, Російської імперії, СРСР та Естонії, чим зумовлено різноманіття варіантів назв міста. У 1893 році місту повернено історичну назву Юр'їв (рос.Юрьев); після здобуття Естонією незалежності в 1918 р. воно отримує сучасну назву, що зберігалася і в радянський період.
Демографія
Згідно з даними Євростату, населення Тарту складається з таких етнічних груп (дані 2006 року):
Наступна таблиця відображає зміну кількості населення Тарту. Дані взяті з офіційних переписів населення, починаючи з 1881 року[9] та міністерства статистика Естонії[10]:
Естонський національний музей (заснований у 1909, в 1940–1988 роках — етнографічний музей Естонії) — одне з найзначніших сховищ предметів матеріальної культури естонського народу;
Повість врем'яних літ пише про похід київського князяЯрослава Мудрого 1030 року: «В тому ж році пішов Ярослав на чудь, і переміг їх, і поставив город Юр'їв». Ярослав Мудрий назвав городище Юр'їв згідно зі своїм християнським ім'ям. Це була перша згадка про Тарту у писемних джерелах.
У середині ХІХ ст. в Дерптському університеті навчався, а згодом працював Бунге Олександр Андрійович, ботанік, уродженець Києва.
Михайло Косач, 1903 р.
Михайло Косач, старший брат Лесі Українки, більш як 10 років мешкав у Тарту — вчився, здобував освіту, працював. З 1891 року Михайло Косач вже навчався у Дерптському університеті. Водночас захоплювався літературою, опублікував у галицьких часописахновели під псевдонімом Михайло Обачний, а також фотографією та етнографією.
1894 р. Михайло успішно закінчив у Дерптському університеті математичне відділення, перевівся на фізичне і незабаром завершив освіту. Ще студентом працював асистентом фізичного кабінету, де готував і проводив досліди під керівництвом професора Б. Б. Голіцина, відомого вченого, згодом академіка, основоположника сейсмології як точної науки, винахідника сейсмографа, першого президента Міжнародної сейсмічної асоціації.
Навесні 1895 р. захистив дисертацію з фізики на тему «Актиноелектричні явища». Викладав фізику та математику в Тартуській жіночій гімназії. Мав низку технічних винаходів, брав участь у роботі української громади в Тарту.
Він вступив до Товариства Природознавців, на засіданні якого виголосив доповіді «Заломлення світла на межі двох одновісних кристалів» та «Спрощена форма машини Атвуда». Університетські колеги відзначали його високу лекторську майстерність.
Університет для ознайомлення з газовими двигунами відрядив на кілька днів М. Косача до Кельна.
У підсумку я дозволю собі подякувати асистентові кафедри фізики в Юріївському Університеті М. П. Косачу, який допомагав мені в усіх моїх експериментальних спробах виявити очікувані явища. Як зацікавлення наукою, так і зацікавлення питанням, яке я опрацьовував, змусили його затратити на цю допомогу значно більше часу, ніж це вимагалося його безпосередніми обов'язками. Фізична Лабораторія Юріївського університету. Жовтень, 1898.
Теоретичні розрахунки майже через 40 років (1935 р.) були підтверджені американським вченим Річардом Бетом (у виконанні цих дослідів його консультував А. Ейнштейн), і отримали назву ефект Садовського.[11]
Повертаючись із Санкт-Петербурга в Україну наприкінці лютого 1900 року, Леся Українка відвідала Тарту, де мешкав її брат Михайло, що був приват-доцентом університету. Велике враження справила на поетесу багата університетська бібліотека. В книзі запису почесних гостей залишився автограф Лесі Українки. В бібліотеці зберігається і перше видання збірника віршів поетеси «Думи і мрії». Недовго гостювала Леся Українка у брата. Дні її перебування припали на Шевченківські дні. Українська «Громада» організувала традиційний вечір, який був присвячений великому пророку. На цьому вечорі поетеса прочитала кілька своїх віршів. У листі до матері з Дерпта вона згадує про «домашні» знімки маленької братової доньки Євці, яку Михайло фотографував сам.
У Дерпті Ольга Косач, молодша сестра Михайла та Лесі, була в кінці 1900-го — на початку 1901-го.
В пам'ять про відвідини естонської землі на фасаді тартуського будинку, де зупинялась Леся Українка, Посольство України в Естонській Республіці 25 лютого 2001 року відкрило меморіальну дошку[12].
↑In the fifth century Estonians built the first fortress at Tarbatu — from which both
the modern Estonian name of Tartu and the Germanic name of Dorpat derive: Batten, Alan Henry (1988). Resolute and Undertaking Characters. Springer. ISBN978-90-277-2652-0.
↑ абР. Пуллат, Э. Тарвел, «История города Тарту», Таллин, изд. «Ээсти раамат», 1980 г., стр.11
↑In the fifth century Estonians built the first fortress at Tarbatu — from which both the modern Estonian name of Tartu and the Germanic name of Dorpat derive: Batten, Alan Henry.Resolute and Undertaking Characters : []. — Springer, 1988. — ISBN 978-90-277-2652-0.
