У статті подано відомі японсько-українські системи транскрипції та транслітерації: Діброви-Одинця (1944), Федоришина (1994), Бондаренка (1999)[1], Накадзави (2009), Рубеля (2009)[2] та Коваленка (2012)[3], а також ухвала методичного семінару викладачів-японістів Інституту філології Київського університету Шевченка (2011)[4].
Тривалий час для транскрипції японських слів засобами української мови опиралися на російську систему транскрипції Євгенія Поліванова (створена у 1917, опублікована в 1930 році). Проте питання використання цієї системи для транскрипції українською мовою є дискусійним, оскільки система Поліванова побудована на основі правил російськомовної фонетики і не цілком точно відтворює звучання деяких японських складів. На думку деяких мовознавців, українська мова посідає проміжне становище щодо можливостей передачі японських приголосних (особливо м'яких) між системами Гепберна та Поліванова[5].
Перелік українських систем
Діброва-Одинець (1944)
Система транслітерації, використана Анатолієм Дібровою та Василем Одинцем для укладення першого «Українсько-ніппонського словника», виданного 1944 року[6][7]. Розроблена українськими емігрантами з Зеленого Клину в часи Другої світової війни за допомоги японських науковців. Через відсутність української японознавчої школи та ізоляцію українських емігрантів від українського науково-культурного життя в УРСР не прижилася в українських наукових колах.
Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ записуються однаково українськими аі, іі, уі, еі, оі.
小さい чіісаі (маленький)
大きい оокіі (великий)
先生 сенсеі (вчитель)
Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ не передбачено.
Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.
抹茶 маччя (маччя, зелений порошковий чай)
Японські м'які шиплячі приголосні [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими напівпом'якшеними шиплячими приголосними ш, дж, ч.
Федоришин (1994)
Система транскрипції за Мироном Федоришиним (1994) для української мови[8]. Розроблена на основі системи Поліванова. Обмежено вживається в публікаціях Львівської політехніки, Інституту сходознавства НАНУ тощо. Головною особливістю є переважання фонематичного принципу над фонетичним; зокрема, наскрізна передача відмінних звуків [t͡ɕ] i [t͡s], що належать до фонеми /ts/, українським «ц»; передача відмінних звуків [ɕ] i [s], що належать до фонеми /s/, українським «с». Втім, при передачі фонеми /h/ у сполученні з /u/ використовується фонетичний принцип замість фонематичного; вона записується як «ф».
Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ записуються однаково українськими ай, ій, уй, ей, ой. Якщо /i/ записується одним окремим ієрогліфом, то /i/ позначається як ї.
小さい ціісай (маленький)
大きい о: кій (великий)
福井 фукуї (місто Фукуй)
Сполучення /ei/, що може вимовлятися як довге e [e:] або дифтонг ей [ei̯] передається уніфіковано — ей.
先生 сенсей (вчитель)
Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ не передбачено. На практиці вживається аі (аї), іі, уі, еі, оі.
Глухі (редуковані) голосні /i, u/ не передбачені.
Голосна /е/ після голосного /i/ (сполучення /ie/) та перед апострофом записується як е всупереч правилам українського правопису.
家 іеясу (Ієясу, ім'я)
善右衛門 дзенемон (Дзен'ємон, ім'я)
Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.
抹茶 мацця (маччя, зелений порошковий чай)
Японські м'які шиплячі приголосні [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими м'якими свистячими приголосними с, дз, т.
Приголосний /ɴ/ записуємо як м перед /m, b, p/; перед іншими приголосними — як н; перед голосними — н з апострофом
Правила правопису (сполучення /ie/, правило дев'ятки тощо) ігноруються.
2007 року М. Івахненко та А. Шпігунов запропонували внеси корективи у систему і записувати шиплячі звуки інакше[10]:
し — ші
しゃ — шя
しゅ — шю
しょ — шьо
じ — джі
じゃ — джя
じゅ — джю
じょ — джьо
ち — чі
ちゃ — чя
ちゅ — чю
ちょ — чьо
Система Ґоджюон (2011)
У березні 2011 року на засіданні методичного семінару колективом викладачів-японістів кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де головував Бондаренко, була прийнята «система Ґоджюон» з урахуванням пропозиції Івахненка-Шпігунова. Її надруковано у вигляді таблиці 900×600 мм накладом 50 примірників для розповсюдження у вищих навчальних закладах України, у яких вивчають японську мову. Також її було використано у ролі практичної транскрипції при створенні «Японсько-українського словника» колективу цієї ж кафедри[11] (2012).
Після досліджень Івахненка та Шпігунова (2008)[12], Комарницької та Комісарова (2012)[13] та Коваленка (2012),[14] Іван Бондаренко вніс правки у свою систему щодо передачі шиплячих приголосних. Нові праці Бондаренка (наприклад: Мацуо Башьо. Стежками півночі (Оку-но хосомічі), 2014[15]) видавалися за оновленою системою.
Довгота японських голосних позначається у спеціальній й навчальній літературі макроном (о̄, ӯ), за міжнародною традицією. Для уникнення плутанини ī (і з макроном) та ї довге /іː/ позначається подвоєнням, але відповідно до українського правопису записується як ії.
蝶 чьо̄ (метелик)
新潟 ніїґата (місто Ніїґата)
Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ ([аi̯], [ui̯], [oi̯]) записуються українськими ай, ій, уй, ей, ой.
小さい чіісай (маленький)
大きい о̄кій (великий)
Сполучення /ei/, що може вимовлятися як довге e [e:] або дифтонг ей [ei̯], передається уніфіковано — ей.
先生 сенсей (вчитель)
Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ ([а.i], [i.i], [u.i], [e.i], [o.i]) позначається українськими аї, ії, уї, еї, ої (ї після голосної вживається відповідно до правил українського правопису).
廿日市 хацукаїчі (місто Хацукаїчі)
Глухі (редуковані) голосні /i, u/ ([i̥], [u̥]) записуються як і, у, але читаються ненаголошеними.
安芸 акі (Акі, провінція)
飛鳥 асука (Асука, місцевість)
Голосна /е/ після голосного /i/ (сполучення /ie/) та перед апострофом записується як є відповідно до правил українського правопису.
家 ієясу (Ієясу, ім'я)
善右衛門 дзен'ємон (Дзен'ємон, ім'я)
Голосна /i/ після голосного та перед апострофом записується як ї відповідно до правил українського правопису.
Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.
抹茶 маччя (маччя, зелений порошковий чай)
Японські м'які шиплячі приголосні записуються [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими напівпом'якшеними шиплячими приголосними ш, дж, ч.
Приголосний /ɴ/ записуємо як м перед /m, b, p/; перед іншими приголосними — як н; перед голосними — н з апострофом
В усіх українських системах нехтуються правила українського правопису (з іншого боку, дослідники питання вказують, що чинний правопис добре пристосований до європейських мов, але не до інших[20]):
1) правило дев'ятки (§ 90[21]; в усіх системах допускається порушення правила; у власних і загальних назвах вживаються записи ті, дзі, сі, ці, жі, джі, чі, ші, рі замість нормативних ти, дзи, си, ци, жи, джи, чи, ши, ри тощо)
3) правила вживання апострофа (§ 91[23], 92[24]; за винятком системи Коваленка усі системи порушують це правило, допускаючи записи н'і, н'е замість нормативних н'ї, н'є)
4) правило йотування голосних (§ 90[21], 91[23]; за винятком системи Коваленка в усіх системах допускається запис іе, іі, еі, аі замість нормативних іє, ії, еї, аї)
5) правило подвоєння приголосних у загальних назвах (§ 89[25]; в усіх системах подвоєння приголосних збережено, хоча у загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються)
У таблиці використано основну таблицю ґоджюон за Бондаренком (Ґоджюон) і Коваленком. Подано у вигляді пласкої таблиці для полегшеного сприйняття. Рекомендується прочитати додаткові коментарі[28] до обраної системи.
Ромаджі (Гебперн)
Українська (Бондаренко/Коваленко)
Виняток
A
a
а
B
ba
ба
be
бе
bi
бі
bo
бо
bu
бу
bya
бя
byo
бьо
byu
бю
CH
cha
чя
chi
чі
cho
чьо
chu
чю
D
da
да
de
де
do
до
E
e
е
є (лише для Коваленка у буквосполученні ie)
F
fu
фу
G
ga
ґа
ge
ґе
gi
ґі
go
ґо
gu
ґу
gya
ґя
gyo
ґьо
gyu
ґю
H
ha
ха
he
хе
hi
хі
ho
хо
hya
хя
hyo
хьо
hyu
хю
I
i
і
й (у дифтонгах /ai, ii, ui, ei, oi/ та в кінці слова, але не плутайте з межею складу /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/)
ї (лише для системи Коваленка у випадку подовженої голосної та на межі складу)
↑Бондаренко І. Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту... 1999. С. 77-88; Івахненко М., Шпігунов А. Транскрипція та транслітерація японських назв засобами української мови... 2008. С.14-18.
↑Рубель В. Транскрибування японських слів засобами української мови... 2009. С. 151-156.
↑Коваленко О. Система японсько-української практичної транскрипції... 2012. С. 197-215.
↑Комарницька Т. К., Комісаров К. Ю. Сучасна японська літературна мова. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — Т. 1. — С. 113-116. — ISBN 978-966-489-164-3.
↑Діброва А., Одинець В. Українсько-Ніппонський словник. Під ред. Ясуда Сабуро. Харбин: видано заходами Української Національної кольонії м. Харбин, 1944.
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 22 серпня 2017. Процитовано 22 серпня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Комарницька Т. К., Комісаров К. Ю. Сучасна японська літературна мова: теоретичний курс: в 2 т. — Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 22 серпня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ абУкраїнський правопис. III. Правопис слів іншомовного походження.
Передача звука J та голосних § 90. J [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.].
↑Український правопис. III. Правопис слів іншомовного походження. Відмінювання слів іншомовного походження § 100 [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.].
Діброва А., Одинець В. Українсько-Ніппонський словник. Під ред. Ясуда Сабуро. Харбин: видано заходами Української Національної кольонії м. Харбин, 1944.
Бондаренко І. П. Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту // Записки з українського мовознавства. — Випуск 7. — Одеса: ОДУ, 1999. — С.77-88.
Рубель В. А. Транскрибування японських слів засобами української мови: проблеми і пропозиції // Східний світ. — 2009.11. — № 4. — С. 151—156.
Т. Хірано. 日本語・ウクライナ語間の転写法の現状と問題点 // Мовні і концептуальні картини світу. № 35 [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — К.: Київський університет, 2011. — C.99-107.
