Сіньцзян-Уйгурський автономний район, скорочено — СУАР (кит.新疆 维吾尔 自治区, пін.xīn-jiāng wéi-wú-ěr zì-zhì-qū; уйг.شىنجاڭ ئۇيغۇر ئاپتونوم رايونى, Shinjang Uyghur aptonom rayoni, Шинҗаң Уйғур аптоном райони) — автономний район на північному заході КНР. Відомий також як Сіньцзян, Китайський Туркестан або Східний Туркестан. Це найбільший район Китаю, його площа становить приблизно 1/6 території країни.
Східний Тянь-Шань (висота — 7000 м) поділяє Сіньцзян-Уйгурський автономний район на дві частини: північну і південну. Північну займає піщано-суглиниста Джунгарська рівнина, південну — безстічна Кашгарська рівнина, у центральній частині якої розташована пустеля Такла-Макан. Тут лежить Турфанська улоговина — найнижча точка Китаю і Центральної Азії (абсолютна глибина — 154 м). Найвища точка — гора К2 (8611 м), висота якої поступається лише висоті Евересту — розташована на кордоні з Кашміром.
Більша частина території Сіньцзяну геологічно молода, сформована внаслідок стику Євразійської плити з Індо-Австралійською, що сформувало Тянь-Шань, Куньлунь і Памір. Тому Сіньцзян — сейсмічно-небезпечна зона. Старіші геологічні утворення розташовані здебільшого на крайній півночі та сході району.
Клімат посушливий, різко континентальний, контрастний.
На території району розташовані декілька об'єктів екотуризму, 8 пейзажних районів: Урумчі-Наньшаньський пейзажний район, Тяньчійський пейзажний район, Кам'яний лес в Східно-Джунгарський впадині, Алтайський пейзажний район, Ілійський пейзажний район, Баянгольський пейзажний район, Каши-Хотанський район, Хамійський пейзажний район.
Історія
Перебуває під владою Китаю з 18 століття; деякі прикордонні ділянки перейшли до Російської імперії 1864 і 1881 рр. Китай ставив питання про їх повернення і вважає 480 км кордону між Сінцзяном і Таджикистаном неправильними.
Ще в середині XX століття переважну більшість жителів становили мусульмани-тюрки, переважно уйгури, а також казахи, монголи, киргизи і таджики. Їхні предки поселилися на території, відомій як Джунгарія і Східний Туркестан, ще в ранньому Середньовіччі.
Протягом майже восьми сторіч (аж до XVIII сторіччя) уйгурська держава неодноразово досягала могутності, справляючи істотний вплив навіть на політику Китаю. До складу Піднебесної територія остаточно увійшла після захоплення цього району військами маньчжурської династії Цин 1759 року (китайська назва «Сіньцзян», означає «Новий кордон»).
Наприкінці 1955 року офіційно оголошено про створення Сіньцзян-Уйгурського автономного району у складі Китайської Народної Республіки.
Прапор Уйгурського руху за незалежність, заборонений в Китаї
З 1950-х років пекінський уряд посилив політику «ханізації» віддаленої провінції, тобто переселення туди представників титульної нації. Виникла вона задовго до приходу до влади Мао Цзедуна, її практикували ще імператори династії Мін (1368—1644).
У період так званої «культурної революції» (наприкінці 1960-х рр.), національна автономія фактично перетворилася на фікцію. Посилена колонізація Сіньцзяна китайським населенням, переселення уйгурів, казахів, дунган, монголів та інших некитайських народів Сіньцзяна в його пустельні посушливі райони, що супроводжувалося утиском прав корінного некитайського населення, викликали різку незадоволеність народів Сіньцзяна й загострення національних суперечностей.
Китайська влада постійно відчуває неспокій з приводу місцевого сепаратизму. У Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю діє угрупування «Східний Туркестан», яка виступає за створення мусульманської держави на території низки країн. Китайська влада вважає її терористичною організацією, що спирається на підтримку іноземних держав.
За даними перепису населення 2015 року, у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі мешкає близько 23,6 млн осіб. Через міграцію частка уйгурів зменшилася з 75 % (понад 3,6 млн) у 1953 році, до 45 % (понад 8,3 млн) у 2000 році. Кількість китайців навпаки збільшилась, з 6 % (300 000 у 1953 році, з них понад 100 000 вояки Народно-визвольної армії Китаю) зросли до 41 % (майже 7,6 млн у 2000 році).
У Сінцзяні мешкають близько 17 етносів, найбільший — уйгури. Внаслідок цілеспрямованої державної політики міграції, етноареал уйгурів розмитий китайськими мігрантами, 80 % уйгурів СУАР проживають на південному заході (префектури Кашгар, Хотан, Кизилсу-Киргизька і Аксу, також великі анклави уйгурів є у Кумулі, Турфані, Урумчі, Тачені, Ілі-Казахській АО, та в районі Лобнора).[1]
Розселення найбільших етносів у Сіньцзянь-Уйгурському автономному районі.
Основними релігіями у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі є іслам, який поширений серед уйгурів та гуейцзу, китайців в основному сповідують китайську традиційну релігію, конфуціанство, даосизм та буддизм. Мусульмани, згідно з демографічним аналізом 2010 року, становлять 58 % населення провінції[4]. Християни становлять 1 % від усього населення, за даними на 2009 рік[5].
У 2015 році ВВП Сіньцзян-Уйгурського автономного району склав 932 млрд юанів (150 млрд доларів), 26 місце серед усіх провінцій та автономій Китаю. ВВП на душу населення становив 40 447 юанів (6087 доларів) на рік (22 місце серед провінції та автономій Китаю). Рівень добробуту в автономному районі становив 75 % середнього показника для Китаю.
Виробляють:бавовна, злакові, фрукти в долинах і оазах
↑ абMin Junqing. The Present Situation and Characteristics of Contemporary Islam in China. JISMOR, 8. 2010 Islam by province, page 29 [Архівовано 27 квітня 2017 у Wayback Machine.]. Data from: Yang Zongde, Study on Current Muslim Population in China, Jinan Muslim, 2, 2010.
.svg)
_Autonomy.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_1.svg){kind=small}
