Згідно з Конституцією, Російська Федерація складається з республік, країв, областей, міст федерального значення, автономних областей, автономних округів. Кожний суб'єкт федерації, крім федеральних органів, має свою виконавчу (зазвичай, губернатора або голову), законодавчу (регіональні парламенти) та судову (конституційний (статутний) суд суб'єкта) гілки влади. Суб'єкти мають свою власну конституцію або статут, а також власне законодавство, прийняте регіональними парламентами. Суб'єкти федерації мають по два представника у верхній палаті російського парламенту — Раді Федерації. У відносинах із федеральними органами державної влади всі суб'єкти федерації між собою рівноправні. Суб'єкти мають повноваження вирішувати питання, віднесені Конституцією до ведення суб'єктів. Суб'єкти Російської Федерації не мають права виходу з її складу[1].
18 березня 2014, після початку тимчасової окупаціїКриму, РФ спробувала незаконно приєднати його з утворенням двох нових суб'єктів т. зв. Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь. Російська влада вважає, що з окупованим Кримом, федерація нараховує 85 суб'єктів.
30 вересня 2022, після часткової окупації Донецької, Запорізької, Луганської і Херсонської областей, РФ спробувала незаконно приєднати їх з утворенням чотирьох нових суб'єктів: ДНР, ЛНР, Херсонської та Запорізької областей. Російська влада вважає, що з окупованими територіями, федерація нараховує 89 суб'єктів. На міжнародному рівні та в Україні ця анексія вважається нікчемною та не визнається.
Сучасний федеративний устрій Росії
Особливості статусу суб'єктів федерації
Російську Федерацію складають республіки, краї, області, міста федерального значення, автономна область та автономні округи, є суб'єктами федерації. У таблиці наведено особливості конституційно-правового статусу кожного з типів суб'єктів РФ. У дужках вказано статті Конституції Росії, що містять відповідні положення. «Суверенітет» РФ над тимчасово окупованою територією АР Крим, де 2014 року незаконно утворено два суб'єкти РФ: Республіку Крим і місто федерального значення Севастополь, це утворення не визнається практично всіма державами світу.
статус визначається Конституцією Росії та своїм статутом, прийнятими крайовим (обласним, міським) законодавчим (представницьким) органом (частина 2 статті 5, частина 2 статті 66).
статус визначається Конституцією Росії та своїм статутом, прийнятими законодавчим (представницьким) органом автономної області (частина 2 статті 5, частина 2 статті 66);
статус визначається Конституцією Росії та своїм статутом, прийнятими законодавчим (представницьким) органом автономного округу (частина 2 статті 5, частина 2 статті 66);
може бути прийнятий федеральний закон про автономний округ (частина 3 статті 66);
відносини автономних округів, що входять до складу краю чи області, можуть регулюватися федеральним законом та договором між відповідним автономним округом та краєм або областю (частина 4 статті 66)[2].
Розподіл суб'єктів федерації за типами
Нижче наводяться відомості про кількість суб'єктів Російської Федерації кожного типу та їх територіальне розташування станом на 1 січня 2014 року.
Нижче наведено перелік існуючих суб'єктів Російської Федерації станом на 1 січня 2014 року. Для кожного суб'єкта федерації наводяться його основні характеристики та відомості про його адміністративно-територіальному поділі.
Перелік існуючих суб'єктів Російської Федерації станом на 1 січня 2014 року
№
суб'єкт федерації
Прапор
Герб
Террі- торія (км²)
Населення
Адмініст- ративний центр
Адміністративно-територіальний устрій (згідно з ЗКАТО)
Місто Байконур знаходиться на території Казахстану, але разом з комплексом космодрому Байконур орендований Росією на період до 2050, наділений статусом міста федерального значення Російської Федерації, на території міста діє російське законодавство.
Всі Радянські Соціалістичні Республіки у складі РРФСР (до травня та липня 1991 — автономні області та АРСР) стали республіками.
Оскільки всі автономні округи отримали можливість виходу зі складу областей та країв за допомогою прийняття відповідного закону, Чукотський автономний округ вийшов зі складу Магаданської області.
Міста Москва (місто республіканського підпорядкування РРФСР) та Санкт-Петербург (раніше — місто Ленінград, адміністративно підлеглий Ленінградської області) були перетворені у міста федерального значення.
31 березня1992 регіони Російської Федерації (за винятком Татарстану, Чечні («Ічкерії»), а також Інгушетії) підписали договори про розмежування предметів ведення та повноважень між федеральними та регіональними органами державної влади — федеративний договір, який було включено до чинної конституції[7].
Автономні області — Адигейська, Горно-Алтайська, Карачаєво-Черкеська, Хакаська перетворені у республіки.
16 березня2014 почалася тимчасова окупація АР Крим військами РФ, де російською окупаційною владою було проведено нелегітимний референдум в АР Крим (Україна). Цей «референдум» було проведено незаконно.[9] Його результати не визнає ні Україна, на Радбез ООН.[10][11][12][13][14].
Порядок та перспективи розширення Російської Федерації
Згідно з Федеральним конституційним законом від 17 грудня2001 № 6-ФКЗ «Про порядок прийняття в Російську Федерацію та утворення в її складі нового суб'єкта Російської Федерації», розширення Російської Федерації можливе шляхом приєднання до неї як суб'єктів федерації іноземних держав або їхніх частин згідно з вільним волевиявленням народів, що проживають на цих територіях, і при укладенні міжнародних договорів з цими державами.
Розширення Росії можливо у тому числі за рахунок незалежних держав, зокрема, територій, які можуть коли-небудь отримати такий статус. Із сусідніх з Росією держав, які прагнуть до інтеграції з нею, включаючи невизнані (частково визнані), Білорусь та Абхазія не планують стати суб'єктами Російської Федерації (при цьому відповідно вступивши або побажавши вступити до Союзної держави), а Південна Осетія, Придністров'я та раніше Абхазія (1995 року), а також Принаров'є та Рудний Алтай (спроби проголошення республік у яких відповідно на північному сході Естонії на північному сході Казахстану робилися спроби російськомовною більшістю у 1990—1994 роках) такий намір проявляли.
Розраховуючи на повторення прецеденту окупації Росією Криму та Севастополя, 2014 року після проведення референдумів 11 травня та оголошення суверенітетів 12 травня такий намір також проявили самопроголошені влади Донецької та Луганської «народних республік».
↑Конституционный суд Российской Федерации в своем постановлении от 14 июля 1997 года № 12-П «У справі про тлумачення міститься у частині 4 статті 66 Конституції Російської Федерації положення про входження автономного округу до складу краю, області» встановив, що «частина 4 статті 66 Конституції Російської Федерації про входження автономного округу до складу краю, області носить констатуючий характер. вживання терміна „вхідний“ означає визнання Конституцією Російської Федерації існуючого до її набрання чинності положення, за яким автономні округи, що не оформили зміну свого статусу, як і раніше входять до складу відповідного краю або області». На сьогодні такими є всі автономні округи, крім Чукотського автономного округу.
↑Федеративний договір1992 року було затверджено Постановою З'їзду народних депутатів РФ від 10 квітня1992 «Про Федеративнbй договір». Законом РФ від 21 квітня1992 № 2708-I "Про зміни та доповнення Конституції (Основного Закону) Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки"положення Федеративного договору було включено до Конституції РРФСР 1978 року.
.svg)
.svg){kind=small}
.png){kind=small}
.png){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_full.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
