PROFILPELAJAR.COM

**Страх і тремтіння**
Страх і тремтіння
дан. Frygt og Bæven
Жанр	Християнське мистецтво
Тема	філософія
Автор	Серен К'єркегор
Мова	данська
Опубліковано	1843
Країна	Данія
Попередній твір	Two Upbuilding Discourses, 1843d
Наступний твір	Three Upbuilding Discoursesd

«Страх і тремтіння» (дан. Frygt og Bæven) — філософський трактат 1843 року данського мислителя Сьорена К'єркегора. Філософ розмірковує про старозаповітню історію жертвопринесення Ісаака Авраамом і чудесного порятунку першого. Парадоксальну сутність віри К'єркегор розкриває через роздуми з приводу чуда порятунку Ісаака та самовідданості Авраама, де останній долає етичну перепону вбивства через ірраціональну релігійну віру, яка приводить до Бога.

Заголовок є посиланням на рядок із Филип'ян 2:12: «…працюйте над своїм спасінням зі страхом і трепетом», що, само по собі, є ймовірним посиланням на Псалми 55:5, «Страх і тремтіння напали на мене…».

Зміст

К'єркегор визнає за Кантом, що з етичної точки зору жертвопринесення сина було б просто вбивством. Але Авраам, по К'єркегору, «переступає через усе етичне, і поза ним він знаходить вищу мету, для якої і усуває етичне». К'єркегор говорить про «телеологічне долання етичного», що можливе для людини, яка живе релігійним життям (на противагу людям, які живуть, за термінологією К'єркегора, естетично або етично).

«Парадокс віри такий: одиничний індивід вище, ніж загальне» (тобто загальні моральні норми); «є абсолютний обов'язок перед Богом», порівняно з яким «етичне виявляється зведеним до відносного». Авраам — «лицар віри», віруючий «силою абсурду». При цьому його віра не є вірою в те, що Бог скасує свій наказ, чи вірою в майбутнє життя: Авраам збирався вчинити жертвопринесення і при цьому «вірив у протиріччя» — у те, що він «постаріє на цій землі, шанований своїм народом, благословенний у своєму роді, незабутній в Ісааку — найулюбленішому в його житті».

У «Страху і трепеті» К'єркегор приховано сперечається з тезою Гегеля про те, що людські уявлення про добре і справедливе визначаються традиціями та нормами відповідного суспільства. На прикладі Авраама він демонструє, що для справді віруючої людини вищою нормою стають не правила і звичаї її родичів, а диктат вищого, божественного порядку, — віра, яку люди, що оточують етичного або естетичного типів, можуть сприймати як щось абсурдне.

К'єркегор пише, що «Нескінченне смирення є останнім етапом перед вірою, тому кожен, хто не здійснив цього руху, не має віри, бо лише в нескінченному смиренні людина усвідомлює свою вічну чинність, і лише тоді можна говорити про осягнення існування силою віри». Як тільки Авраам усвідомив свою вічну силу, він підійшов до дверей віри і діяв згідно зі своєю вірою. У цій дії він став лицарем віри.

Лицар віри. К'єркегор протиставляє «лицаря віри» «трагічному герою», який зрештою не виходить з рамок етичного, хоча б у його діях, на поверхневий погляд, і було щось подібне до вчинку Авраама. Так, як приклад розглядається сюжет трагедії Евріпіда «Іфігенія в Авліді», в якій Агамемнон змушений принести свою дочку Іфігенію в жертву богам, або біблійний персонаж Їфтах, який також по обітниці приносить дочку в жертву. Такий трагічний герой може викликати співчуття, або навіть захоплення, але лицар віри перебуває в екзистенційній самоті, тому що він не міг би раціонально пояснити свої дії — його ніхто не може зрозуміти. К'єркегор вказує, що, наприклад, Ієффай виконує обітницю після перемоги над іноплемінниками; але смерть Ісаака, навпаки, нікому не принесла б користі. Таким чином, Авраам був поставлений у ситуацію, коли від нього вимагалося «вірити силою абсурду», і він витримав це випробування.

Інтерпретація

Деякі автори вважають твір автобіографічним^[1]^[2]^[3]. Це можна пояснити тим, як К'єркегор працював над собою через втрату (за власним важким вибором) своєї нареченої Регіни Ольсен. У цій інтерпретації Авраамом є К'єркегор, а Ісааком є Регіна^[4].

Цитати

«Віра полягає саме в тому парадоксі, що індивід, як цей індивід, є вищим за загальне, що він протистоїть йому за своїм правом, не підпорядкований йому, а вище нього. через загальне стає індивід, який, як цей індивід, стоїть в абсолютному відношенні до абсолюту».
«Він діє в силу абсурду, оскільки саме абсурдом є те, що як ця особа він вищий за генерала. […] Завдяки абсурду він повертає Ісаака. Тому Авраам ніколи не є трагіком герой, але щось зовсім інше: убивця чи віруючий».
«Етичне є загальним, і як таке воно знову є божественним. Тому правильно сказати, що кожен обов'язок є фундаментально обов'язком перед Богом. Але якщо ви не можете сказати про це більше, тоді ви скажете, що я насправді не мають жодних обов'язків перед Богом».
«Справжній лицар віри — це свідок, він ніколи не вчитель».
Або тоді існує абсолютний обов'язок перед Богом, і якщо він є, то це описаний тут парадокс, що індивід як цей індивід є вищим за загальне, і що як індивід він стоїть в абсолютному відношенні до абсолюту — або невже віри ніколи не існувало, тому що вона була завжди, і тоді Авраам втрачається".