Село Соколове лежить на правому березі річки Мжа, вище місця впадання в неї річки Велика Вилівка. Русло річки звивисте, утворює багато лиманів і заболочених озер, зокрема озера Колода, Хворостанне, Комарова Яма. Вище за течією на відстані 5 км лежить село Колісники, нижче за течією на відстані 5 км — село Водяхівка, на протилежному березі — село Миргороди. За 6 км розташовані залізничні станції Платформа 16 км і Спасів Скит. Через село проходить автомобільна дорога Т 2112.
1717 — Соколове, та його мешканці, зазнали шкоди від харцизів;
1732 — Соколівським сотником був Іван Миколайович Жуков. Його ж брат Григорій Миколайович був священником в Успенській церкві;
З 1765 року Соколове увійшов до складу Мереф'янського комісарства;
За даними на 1779 рік Соколове — військова слобода Харківського повіту Харківського намісництва, що мала 1118 осіб населення (1017 «військових обивателів» і 101 «власницького підданого»);
1825 — за кошт парафіян, побудована нова кам'яна Архангело-Михайлівська (Архангельська) церква[1];
1831 — за кошт парафіян, побудована нова кам'яна Успенська церква[1];
За даними на 1864 рік у казенному селі Зміївської волостіЗміївського повіту мешкало 2965 осіб (1479 чоловічої статі та 1486 — жіночої), налічувалось 369 дворових господарств, існували 2 православні церкви, відбувалось 3 ярмарки на рік[2];
Станом на 1914 рік село було центром окремої Соколівської волості, кількість мешканців села зросла до 4900 осіб[3];
Парафіян у Лимані було:
1730 рік — 780 чоловік., 712 жінок;
1750 рік — 862 чоловік., 795 жінок;
1770 рік — 1093 чоловік., 1077 жінок;
1790 рік — 1399 чоловік., 1331 жінок;
1810 рік — 1647 чоловік., 1582 жінок;
1830 рік — 1592 чоловік., 1656 жінок;
1850 рік — 1459 чоловік., 1558 жінок;
В 1917 році в Соколове виникла місцева організація РСДРП, головою якої був обраний Іван Грінчин[4].
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Соколовому та Вилівці — 228 людей[5].
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Зміївської міської громади.[6]
19 липня2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Зміївського району, село увійшло до складу Чугуївського району Харківської області[7].
У боях за оборону села проти німецько-нацистських військ прийняв бойове хрещення 1-й батальйон чехословацької армії. 8 березня — 9 березня1943 року батальйон спільно з радянськими військами відбивав численні атаки танків і піхоти ворога. В ході бою було знищено близько 300 солдатів і офіцерів противника, 19 танків і 6 бронетранспортерів. Втрати батальйону склали 112 бійців і командирів загиблими, 106 — пораненими, зазнали втрат також радянські частини, що билися разом з чехословаками.
За мужність і героїзм 84 бійця батальйону були нагороджені радянськими орденами і медалями. ПоручникуОтакару Ярошу першому із іноземних громадян було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Ще 87 бійців отримали чехословацькі ордени і медалі[8].
Голубєва Зінаїда Сергіївна (1924—2011) — український літературознавець та критик, доктор філологічних наук, заслужений професор Харківського університету.
↑Гафт А. Ю. Соколів / А. Ю. Гафт, О. М. Куц // Історія міст і сіл Української РСР : В 26 томах / Гол. ред. П. Т. Тронько. – К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. – Т. 21 : Харківська область. – С. 483–492.
Історія міст і сіл Української РСР : В 26 томах / Гол. ред. П. Т. Тронько. – К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. – Т. 21 : Харківська область. – С. 483–492.
Адреса местных организаций РСДРП : [рос.] // Исторический архив. — 1956. — № 6. — С. 36—66. — ISSN0869-6322.
