Виховувався батьками лише до вступу у коледж у Портімау, у 10 років був відправлений до семінарії у Коїмбрі, але згодом почав вивчати медицину у Коїмбрському університеті, — курс, який ніколи так і не закінчив. Проти волі батька, відмовляється продовжувати навчання медицини і переїжджає до Лісабона, де знайомиться з низкою тогочасних португальських літераторів. Попри це, батько продовжує надавати фінансову підтримку Мануелові, який повністю присвячується літературі і мистецтву, і знайомиться з відомими майстрами: Колумбану Бордалу Піньєйру, Маркеш де Олівейра.
Згодом переїжджає до Порту, де починає співпрацювати з газетними і журнальними виданнями.
Після відновлення відносин з родиною, робить подорож Європою, Північною Африкою і Близьким Сходом, де комерціалізує вирощувану на батьківських плантаціях сільськогосподарську продукцію, зокрема сухі фрукти — інжир і маслину, одночасно розширюючи свій культурний світогляд від перебування в інших країнах.
Після проголошення Республіки
Після проголошення Республіки був призначений на пост надзвичайного і повноважного посла Португалії в Англії, де 11 жовтня1911 року вручає вірчі грамоти тодішньому королю Георгу V, в Лондоні — де перебувала королівська родина Португалії.
Обраний президентом Республіки від 6 серпня1923 року, пробувши на цій посаді до 11 грудня1925 року, коли подав у відставку в умовах великих політичних і соціальних потрясінь в країні. Після складення президентських повноважень присвятився виключно літературі, — що і стало офіційною версією відставки.
17 грудня того ж року на голландському кораблі «Зевс» добровільно залишає Португалію і прямує в Алжир, що на той час був французькою колонією. До самої смерті висловлював опозицію диктаторському режиму Салазара. Помер 18 жовтня1941 року в Алжирському місті Беджая, його тіло було перевезене на батьківщину лише у жовтні 1950 року. Під час церемонії перепоховання у рідному Портімау, на якій були присутні обидві дочки Тейшейри Гоміша, зібралося багато маніфестантів, висловлюючи невдоволення режим Салазара, що у час диктатури було досить небезпечною та незвичною подією.
Офіційно одруженим не був, хоча проживав у фактичному шлюбі з Белмірою даш Невіш, від якої мав дві дочки.
Цитата
Ця політика далека від того, щоб прикрасити чи компенсувати мене, напевне через надлишок моєї чутливості, у цьому безславному жертвоприношенні. День за днем, бачу, як опадають як листя з уявної кришталевої посудини мої політичні ілюзії. Відчуваю можливо фізіологічну потребу повернутися до моїх переваг, до моїх дисциплін і книжок.
Оригінальний текст (порт.)
«A política longe de me oferecer encantos ou compensações converteu-se para mim, talvez por exagerada sensibilidade minha, num sacrifício inglório. Dia a dia, vejo desfolhar, de uma imaginária jarra de cristal, as minhas ilusões políticas. Sinto uma necessidade porventura fisiológica, de voltar às minhas preferências, às minhas cadeiras e aos meus livros.»[1]
