PROFILPELAJAR.COM

Інжир
	Листки і плоди інжиру
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Розоцвіті (Rosales)
Родина:	Шовковицеві (Moraceae)
Рід:	Ficus
Вид:	Інжир (F. carica)
Біноміальна назва
	Ficus carica; L., 1753

Інжи́р, фі́гове де́рево, фі́га, смоківни́ця, смо́ква (Ficus carica) — субтропічна листопадна рослина роду фікус (Ficus).

Ареал

Інжир поширений у країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму це дерево вирощують у відкритому ґрунті як цінну плодову культуру, що дає винні ягоди. Є свідчення про культивування в Полтавській, Дніпропетровській^[1], Запорізькій^[2], Сумській^[3], Закарпатській^[4] та Івано-Франківській^[5] областях.

Квітки та суцвіття

Квітки маленькі, одностатеві, з довгими стилодіями у маточкових квіток. Формули квіток: $\mathrm {\ast \;P^{Ca}\;_{(5)}\;A_{3({\underline {3}})}}$ та $\mathrm {\ast \;P^{Ca}\;_{(5)}\;G_{({\underline {2}})}}$

Суцвіття за виглядом схожі на грушу з дірочкою на верхівці. Суцвіття — сиконій. Сиконії всередині порожнисті, а квітки сидять на їх внутрішніх стінках. У кожному суцвітті зав'язуються і чоловічі, і жіночі квітки. На одних деревах жіночі квітки не плодоносять, і рослина виходить чоловічою, на інших — чоловічі квітки перетворюються на лусочки, і такі особини функціонують як жіночі. Сиконії, які розвиваються на чоловічих деревах, називають капріфігами. Вони менші за розміром, ніж жіночі, і залишаються твердими, поки не впадуть.

У капріфігах відкладають яйця крихітні оси-бластофаги (Blastophaga psenes). Комахи, що завершили свій розвиток, вилазять із суцвіття, забруднені пилком, і летять до жіночих сиконіїв. Так відбувається запилення інжиру. Сучасні сорти нерідко обходяться без запилення, але розмножувати їх доводиться саджанцями і корінцями.

Плоди

Супліддя інжиру покриті тонкою шкіркою з дрібними волосками. На верхівці супліддя розміщене вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гаму — від жовтого до чорно-синього кольору. Все залежить від сорту. Проте частіше трапляються жовто-зелені супліддя. Формою вони скидаються на грушу, а розмірами — на волоський горіх або навіть удвічі більше. Нестиглі супліддя містять їдкий молочний сік, тому вони неїстівні. У супліддях є багато крихітних плодів — що за морфологічним типом є паракарпним горішком, на смак вони помірно солодкі. Свіжі плоди інжиру мають до 24 % цукру, а сушені — до 37 %. В них є також органічні кислоти, дубильні речовини, білки, жири.

Плоди інжиру їдять у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. Зі свіжих плодів варять варення та джем.

Сушений інжир
Сушений інжир

Вирощування

У рослини великі лопатеві листки, що опадають на зиму. У кімнатній культурі вона здатна давати плоди, які частіше дозрівають у кінці літа або восени, іноді навесні. Інжир розмножують зимовими (без листя) і літніми (зеленими) живцями. Зимові живці зрізують з одно- чи дволітніх пагонів і садять рано навесні, до розпускання бруньок, у легку землю. Зелені саджанці садять у кінці весни — на початку літа в пісок і тримають до вкорінення у вологому середовищі під стаканом або іншим скляним укриттям. Улітку тримають на світлих підвіконнях при рясному поливанні, узимку — у прохолодному місці при вельми помірному поливанні, аби лише зовсім не пересохла земля. До трирічного віку щорічно навесні, до початку інтенсивного росту, пересаджують в дерново-перегнійний ґрунт. Дорослі рослини пересаджують через два-три роки в широкий посуд, у важчу землю.

Шкідники

Вогнівка інжирна

Цікаве

У парфумерії використання аромату інжиру (плодів та листя) започаткувала французька парфумерка Олівія Джакобетті у парфумах Premier Figuier (L'Artisan Parfumeur) та Philosykos (Diptyque).^[6]

Див. також

Примітки

↑ «Выращивание инжира в суровом климате» // блог в youtube «Зеленая планета». Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 14 жовтня 2020.
↑ «Инжир Запорожья часть 1» // блог Ольги Котьонок в youtube. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 14 жовтня 2020.
↑ «ИНЖИР. СЕВЕР УКРАИНЫ. УРОЖАЙ 2019», Обзор деревьев инжира 4 октября. Север Украины, Сумская обл. // блог в youtube «Family hobby»
↑ «Сам собі господар. Інжир, гранат та ківі» // «Телеканал Sirius». Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 30 вересня 2014. [Архівовано 2014-10-06 у Wayback Machine.]
↑ Інжир прижився на Прикарпатті // Сільські Вісті 19 вересня 2014 року № 104 (19151). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 30 вересня 2014. [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
↑ Olivia Giacobetti et son IXe caméléon. LEFIGARO (фр.). 20 травня 2009. Процитовано 4 січня 2023.

Джерела

СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]

Посилання

Смоковниця звичайна // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 404. — ISBN 5-88500-055-7.
СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
Смоква, смоківниця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1782. — 1000 екз.