Максим Максимович Литвинов Меїр Генох Мойсейович (Мойшевич) Ва́ллах (-Фінкельштéйн)
Нарком з іноземних справ СРСР
1930 — 1939
Попередник:	Георгій Чичерін
Спадкоємець:	В'ячеслав Молотов
Народження:	17 липня 1876(1876-07-17) Білосток, Гродненська губернія, Російська імперія
Смерть:	31 грудня 1951(1951-12-31) (75 років) Москва,  СРСР
Поховання:	Новодівичий цвинтар
Країна:	СРСР  Російська імперія
Партія:	КПРС, Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) і Російська соціал-демократична робітнича партія
Батько:	Мойсей (Мойше)
Мати:	Анна
Шлюб:	Літвінова Айві Вальтерівна
Діти:	Михаїл, Тетяна
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Макси́м Макси́мович Литви́нов (Меїр Генох Мойсейович Ва́ллах (-Фінкельштейн)) (англ. Meir Henoch Mojszewicz Wallach-Finkelstein), псевдоніми: Папаша, Максимич, Фелікс і ін.; 5 (17) липня 1876, м. Білосток Гродненської губернії, Російська імперія (нині в Польщі) — 31 грудня 1951, Москва, СРСР) — комуніст (більшовик), радянський дипломат і державний діяч. Член ЦВК СРСР 2—7 скликань, депутат Верховної Ради СРСР 1—2 скликань. Член ЦК ВКП(б) (1934—1941^[1]).

Народився в родині службовця. Навчався в єврейському хедері, а згодом в реальному училищі Білостока. Закінчив у 1894 році екстерном курс реального училища, поступив вільнонайманим в російську армію, служив у місті Баку в складі 17-го Кавказького піхотного полку.

Після демобілізації в 1898 році працював кореспондентом-бухгалтером заводу прядивних виробів Кантарова в місті Клинці.

Член РСДРП з 1898 року.

У 1899—1901 роках — помічник завідувача будівельної контори Гінзбурга в Києві. У 1900 році — член Київського комітету РСДРП. Налагодив підпільну друкарню, в якій друкував агітаційні брошури та листівки. У 1901 заарештований, в 1902 — один з організаторів і учасників втечі 11 «іскрівців» з Лук'янівської в'язниці Києва.

Емігрував до Швейцарії. Брав участь в поширенні газети «Іскра» як агент, що відає транспортуванням газети в Росію; член Адміністрації Закордонної ліги російської революційної соціал-демократії. Після 2-го з'їзду РСДРП (1903) вступив до лав більшовиків, хоча, за його визнанням, особисті симпатії пов'язували його тоді з меншовиками Л. Д. Троцьким, П. Б. Аксельродом, В. І. Засулич, Ю. О. Мартовим^[2].

Навесні 1904 нелегально приїхав до Росії, їздив по країні у партійних справах. Був членом Ризького, Північно-західного комітетів партії і Бюро комітетів більшості.

Делегат 3-го з'їзду РСДРП (1905); брав участь в організації першої легальної більшовицької газети «Нове життя» в Петербурзі: відповідав за видавничу діяльність газети, яку формально видавала М. Ф. Андрєєва, а керував роботою Максим Горький. Видавництво знаходилося в будинку Лопатіна, у листопаді — грудні 1905 року В. І. Ленін бував у видавництві практично щодня.

Під час революції 1905—1907 років Литвинов займається закупівлею та постачанням в Росію зброї для революційних організацій. Для цього він організував в Парижі спеціальне бюро за допомогою більшовика Камо і декількох інших кавказьких товаришів. Влітку 1905 року на острові Наргила поблизу Ревеля Литвинов готує приймання британського пароплава John Grafton, наповненого зброєю і динамітом. Пароплав не дійшов до місця призначення, бо наскочив на мілину. У 1906 році, закупивши велику партію зброї для кавказьких революціонерів, Литвинов за допомогою македонського революціонера Наума Тюфекчієва доставив її до Болгарії в Варну. Для подальшого перевезення зброї по Чорному морю на Кавказ Литвинов купив у місті Рієка яхту. Однак відправлена ​Литвиновим яхта через шторм сіла на мілину біля румунського берега, команда розбіглася, а зброю розтягнули румунські рибалки. Через катастрофу суден ці два випадки стали відомі, проте скільки кораблів зі зброєю дійшли до місця призначення, залишається таємницею.

З 1907 жив в еміграції. У 1907 був секретарем делегації РСДРП на міжнародному соціалістичному конгресі в Штутгарті. У 1908 році заарештований у Франції у зв'язку зі справою про розбійний напад в Тіфлісі, скоєний більшовиком Камо в 1907 (намагався розміняти купюри, викрадені під час пограбування). Франція висилає Литвинова до Великої Британії, де він провів десять років.

За сприяння директора Лондонської бібліотеки Чарльза Райта Литвинов отримав роботу у видавничій компанії «Вільямс анд Норгейт» (англ. Williams and Norgate). У 1912 році Литвинов жив у Лондоні в будинку № 30 по Харрінгтон-стріт. Був секретарем лондонській групи більшовиків і секретарем Герценівський гуртка.

У червні 1914 році він стає представником ЦК РСДРП в Міжнародному соціалістичному бюро. У лютому 1915 виступав від імені більшовиків на міжнародній соціалістичній конференції в Лондоні.

Зовнішні аудіофайли
Литвинов (Перед поїздкою на Женевську конференцію (1932))
	[1]

З січня по вересень 1918 року — дипломатичний представник Радянської Росії у Великій Британії (з січня 1918 року — уповноважений НКЗС Російської РР, з червня 1918 року — повноважний представник Російської РР).

Спочатку Британський уряд не визнавав його повноважень офіційно, але підтримував з Литвиновим неофіційні контакти, виділивши для цього одного з чиновників МЗС Рекса Ліпера (Reginald Leeper^[en]), через якого Литвинов міг передавати все, що вважатиме необхідним.

У січні 1918 року британський уряд направив у Радянську Росію свого представника Роберта Брюса Локкарта. На прохання їх спільного друга Ф. А. Ротштейна Литвинов написав для Локкарта рекомендаційний лист до Троцького, в якому наголошувалося^[3]:

Товаришу Троцькому, народному комісару закордонних справ.
Дорогий товариш,
подавець цього, містер Локкарт відправляється в Росію з офіційною місією, з точним характером якої я мало знайомий. Я знаю його особисто як повністю чесну людину, яка розуміє наше становище і симпатизує нам. Я вважаю його поїздку в Росію корисною з точки зору наших інтересів … Ваш М. Литвинов.

Сам Литвинов згадував про цей період роботи: «Які були мої стосунки з англійським урядом і англійської громадськістю? У цьому відношенні різко розрізняються два періоди: до і після укладення Брестського миру. До укладення Брестського миру ставлення до мене офіційної та неофіційної Англії було, враховуючи час і обставину, порівняно доброзичливо»^[4].

Литвинов зробив спробу ліквідувати в Лондоні старе російське посольство, очолюване К. Д. Набоковим, співробітники якого не визнали Радянської влади і відмовилися працювати з Троцьким. Він направив до Набокова співробітника з листом, вимагаючи передати йому будівлю посольства, але отримав відмову.

Цікаво, що влітку 1918 року М. М. Литвинов мав бути спрямованим офіційним представником СРСР в США, Ленін навіть підписав йому 21.6.1918 відповідну вірчу грамоту РНК, проте США відмовили йому у візі.

6 вересня 1918 р. Литвинова заарештовують у відповідь на арешт у Російській СФРР британського дипломата Локкарта. Провівши 10 днів в Брікстонській в'язниці, Литвинов був звільнений, а через місяць країни організували обмін цих дипломатів.

Після повернення в Росію в листопаді 1918 р. Литвинов був введений до складу колегії Народного комісаріату закордонних справ РСФРР. У грудні 1918 року за вказівкою Леніна він був відряджений у Стокгольм, звідки намагався встановити контакти з представниками Антанти, і на початку 1919 повернувся в Москву. У березні 1919 Литвинов бере участь у переговорах з американським представником Вільямом Буллітом. У листопаді 1919 Литвинов виїхав у Копенгаген, де вів переговори з британським представником О'Греді, які завершилися підписанням британсько-радянської угоди про обмін полоненими 12 лютого 1920. Нарком Чичерін високо оцінював діяльність Литвинова в Копенгагені в 1920 році: «… він є єдиним серйозним політичним контролем над делегацією, і без нього ніякого контролю над нею не буде; взагалі його перебування за кордоном має для нас прямо-таки неоціненне значення, він один дає нам постійну чудово проникливу інформацію про пульс світової політики»^[5]. Цікаво, що коли на початку 1920 р. Литвинов був включений до складу радянської торгової місії, що направлялася до Великої Британії, він був визнаний «персоною нон грата» (небажаною особою) і в Лондон поїхати не зміг.

З 26 грудня 1920 по 12 вересня 1921 року — в.о. повноважного представника РРФСР в Естонії.

З 10 травня 1921 по 21 липня 1930 року — заступник народного комісара у закордонних справах РРФСР (з липня 1923 року — СРСР) Г. В. Чичеріна. Секретар Політбюро ВКП(б) в 1920-х роках, Б. Г. Бажанов згадував^[6]:

Першими питаннями на кожному засіданні Політбюро зазвичай йдуть питання Наркомінсправ. Зазвичай присутній нарком Чичерін і його заступник Литвинов. … Чичерін і Литвинов палко ненавидять один одного. Не проходить і місяця, щоб я не дістав «цілком таємно, тільки членам Політбюро» доповідні записки і від одного, і від іншого. Чичерін в цих записках скаржиться, що Литвинов — досконалий хам і невіглас, груба і брудна тварина, допускати яку до дипломатичної роботи є безсумнівною помилкою. Литвинов пише, що Чичерін — педераст, ідіот і маніяк, ненормальний суб'єкт, що працює тільки по ночах, чим дезорганізує роботу наркомату; до цього Литвинов додає мальовничі деталі щодо того, що всю ніч біля дверей кабінету Чичеріна стоїть на сторожі червоноармієць з військ внутрішньої охорони ДПУ, якого начальство підбирає так, що за доброчесність його можна було б не турбуватися. Члени Політбюро читають ці записки, посміхаються, і далі цього справа не йде.

«Мої стосунки з Литвиновим дійшли до сказу, між тим Політбюро їм дорожить, і мені залишається тільки просити про призначення мене на маленьку роботу в провінції, лише б піти від Литвинова» (З листа Чичеріна до Ворошилова в січні 1928 року).

За сумісництвом Литвинов був членом колегії Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції СРСР і заступником голови Головного концесійного комітету СРСР. У 1922 році входив до складу радянської делегації на Генуезькій конференції. У грудні 1922 головував на конференції з роззброєння в Москві, куди були запрошені Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія. У 1927—1930 роках був главою радянської делегації підготовчої комісії Ліги Націй з роззброєння.

21 липня 1930 — 3 травня 1939 року — народний комісар закордонних справ СРСР. Очолював радянські делегації на Світовій економічній конференції в Лондоні (1933), в 1936—1938 роках представляв СРСР у Лізі Націй.

З 20 по 27 квітня 1939 в Кремлі відбулася урядова нарада за участю Сталіна, Молотова, Литвинова, Майського, Мерекалова та ін. «Тоді, як зауважив Майський, у відносинах між Сталіним і Молотовим, з одного боку, і Литвиновим з іншого, вже існувала напруженість^[7]. У вкрай збудженої атмосфері, в якій Сталін зберігав видимий спокій, <…> Молотов відкрито звинуватив Литвинова в політичному головотяпстві …^[8]». 3 травня, після доповіді Сталіну про останні події, пов'язані з британо-франко-радянськими переговорами, відсторонений від посади.

З відставкою у 1939 році припиняє активну політичну діяльність, працює радником Народного комісаріату закордонних справ СРСР. Повернутий до роботи з початком німецько-радянської війни. На бесіді у Сталіна з Гопкінсом 31 липня 1941 року Литвинов виконував функції перекладача.

10 листопада 1941 — 22 серпня 1946 року — заступник наркома закордонних справ СРСР, одночасно 10 листопада 1941 — 22 серпня 1943 року — посол СРСР у США і 17 жовтня 1942 — 27 вересня 1943 року — посланник СРСР на Кубі.

З серпня 1946 року — у відставці, важко хворів.

31 грудня 1951 року переніс черговий інфаркт і помер у Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Жив у фактичному шлюбі з Фрідою Ямпільською — соратницею з комуністичної діяльності, розлучився в 1915 році. У 1916 році одружився з Айві Лоу (англ. Ivy Lowe), з якою мав двох дітей: син Михайло — математик і інженер, альпініст^[9]; дочка Тетяна — відома перекладачка.

Його онук, Павло Михайлович Литвинов — активний учасник дисидентського руху в СРСР, учасник «демонстрації сімох» 25 серпня 1968 року на Красній площі в Москві.

Правнук, Дмитро Павлович Литвинов — громадянин США і Швеції, прес-секретар Greenpeace, 29 вересня 2013 був заарештований російською владою на два місяці за звинуваченням у спробі захоплення нафтоплатформи «Прирозломна»^[10].

• Орден Леніна (16.07.1936) — за видатні заслуги в боротьбі за мир на посту керівника радянської дипломатії та в ознаменування 60-річного ювілею.^[11]
• Орден Трудового Червоного Прапора

• О. М. Мовчан. Литвинов Максим Максимович [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 175. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• П. Д. Біленчук, А. А. Ярмолюк. Литвинов Максим Максимович [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

• Arthur Upham Pope. Maxim Litvinoff. New York: L. B. Fisher. 1943.
• Шейнис 3. С. Максим Максимович Литвинов: революционер, дипломат, человек. [Архівовано 27 липня 2012 у Wayback Machine.] М.: Издательство политической литературы, 1989.

• Литвинов Максим Максимович
• Наринский М. М., Васильева Н. Ю. М. М. Литвинов — блестящий дипломат, выдающийся нарком [Архівовано 3 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Известные дипломаты России: Министры иностранных дел — ХХ век / Колл. авторов; отв. ред Торкунов А. В.; сост. Ревякин А. В. — М.: Московские учебники и Картолитография, 2007. — С. 179—227.
• Meir Henoch Mojszewicz Wallach-Finkelstein — Литвинов Максим Максимович [Архівовано 28 липня 2012 у Wayback Machine.]
• Георгий Чернявский Феномен Литвинова XX ВЕК / XX CENTURY, ИСТОРИЯ РОССИИ И СССР / RUSSIAN HISTORY № 02/206 January 22, 2004
• Георгий Чернявский Феномен Литвинова. Продолжение XX ВЕК / XX CENTURY, ИСТОРИЯ РОССИИ И СССР / RUSSIAN HISTORY № 02/207 February 4, 2004
• Георгий Чернявский Феномен Литвинова. Окончание. XX ВЕК / XX CENTURY, ИСТОРИЯ РОССИИ И СССР / RUSSIAN HISTORY № 02/208 February 18, 2004